Єдина Країна! Единая Страна!

Як танки підбивати – то можна, а як пива випити – то малий ще!

39

Попри свої бойові досягнення він ще досі сором’язливий, з дещо дитячою усмішкою. Тільки очі і впевненість в голосі видають те, що в 19 років цей хлопець бачив вже надто багато.

Це зараз йому 19 і він командир взводу розвідки, а на війні Максим від самого початку. З 17 років. Починав службу з командира саперного відділення. Вже тоді він знав, що хоче бути військовим. Хотів навчатися у Львівській академії сухопутних військ. «Пройшов по балам, треба було відвозити документи і вступати. Але в цей момент я вже був на Савур-Могилі в оточенні».

Максим пройшов не одну гарячу точку цієї війни, говорить, що історій є багато, та не все можна розповідати. Зрештою, вони всі так говорять, а потім починають згадувати.

«Я потрапив добровольцем в батальйон, з якого мали формувати центр військової розвідки. Але цього не сталося, бо людина, яка мала цим займатися, отримала тяжке поранення. На початку літа 2014 року ми потрапили у навчальний центр і в серпні вже були на Савур-Могилі. П’ять діб ми там були. Особисто я її обороняв, мої хлопці її брали».

Під час польоту на МІ-8, у якому було дві групи, на Савур-Могилу, під Амвросіївкою вертоліт підбили з крупнокаліберних кулеметів, пробили запасний бак на 1,5 тони з керосином та поранили одного бійця. Довелося зробити аварійну посадку. До Савур-Могили добиралися вже своїм ходом.

«З напіврозгромленого села Петровське нас на БМП довезли до Савур-Могили. Нічого не пояснили. Це було першим бойовим хрещенням. Нам тільки сказали, що якщо кричать «карандаши», то треба ховатися. Це вже потім я зрозумів, що це про «Гради». Якраз у ту першу ніч нас двічі накрили «карандашами».

Потім були артилерійські обстріли, з перервою на 15 хвилин, штурм наших хлопців «кадирівцями», який вони відбили. «Я тоді спускався, забирав двох хлопців з «секрету» знизу, прикривав їх. Взяв трофейний лазерний прибор розвідника, російський, далекомір, який на 20 км працює».

«Ми мали пробути на Савур-Могилі одну добу, а пробули п’ять. Потім нас рапортували в село Петровське. Під вечір ми прийшли, а за ніч його зрівняли з землею. От якщо ввечері воно ще трохи було схоже на село, то на ранок, вже не було нічого. На Савур-Могилу ми мали піднятися вдруге, але нас відмовилися везти. Ми знайшли там БРДМ, на який 18 людей погрузилися. Потім переїхали до Амвросіївки. І в той самий день, як тільки ми звідти виїхали, Савур-Могилу взяли в оточення і Амвросіївку теж. У цей час штурмувався Іловайськ».

«На Савур-Могилі ще була історія. В мене з собою було 200 кг пластиду. Це вибухова речовина, яка в 2,5 рази сильніше тротилу. Коли ми його розвантажували, почався обстріл. Ми сховалися у підвалі, а потім згадали, що нагорі залишилося 200 кг пластиду. Через кожні 15 секунд прилітала міна, то ми розраховували цю відстань і бігали, заносили ящики з пластидом у підвал, якби впала міна в них, то наш підвал нам би не допоміг».

Максим каже, що за весь час війни, вже звик до всього, а страшно було тільки під час першого обстрілу. Говорить, що іноді навіть хочеться повернутися на Савур-Могилу, бо там все було зрозуміло – був ворог і були свої, які привозили провізію і які по колу тримали оборону. Було простіше.

За час війни Максиму довелося бути ще у кількох гарячих точках. У Вуглегірську, Дебальцевому, Пісках…

«Ми були на висоті під Санжарівкою, стримували сили противника, щоб Дебальцеве не взяли в котел. Перед нами 128 стояла, їх розбили трохи, танками штурмували. Там загинула досить велика кількість їхніх людей. З 54 окремого розвідбату там добу відстояли, розбили 3 чи 4 танки. Наступної доби ми стали. На цій висоті я один танк розбив, один підбив».

В цей момент зайшов комбат і ще кілька бійців, почали «підколювати» Максима, щоб він розповів смішну історію. Сміються з того, як хлопець соромиться. А він таким самим серйозним голосом розповідає:

«На Санжарівці на другий чи третій день води не було, топили сніг, але він був брудний, перемішаний з грязюкою. А під вечір хлопці знайшли в заваленому бліндажі дволітрову пляшку пива. Всі пили, пити ж хотілося, а мені не дали, бо мені не вистачило. Вони сказали, що мені немає 21 року, значить, пиво мені не можна.

І я тоді сказав: як танки підбивати – то можна, а як пива випити – то малий ще?». А комбат додає, що він образився тоді.

Усі ці гарячі точки не минули для бійця безслідно. Отримав чотири контузії і має чотири осколки в нозі. Комбат розповідає, що з госпіталю постійно втікав.

«Він задоволений з госпіталю вертається, кричить: «Мене виписали», а звідти дзвонять зі слізьми і плачем: «Втік!».

На останок розмови Максим додає, що коли потрапляє додому, виникають незрозумілі відчуття. Та і на фронті нічого не ясно, через так зване перемир’я.

«Нам же багато чого не можна через це перемир’я. Ми зараз лише протидіємо їхнім ДРГ, а самі не маємо права до них у розвідку ходити. Вони то до нас ходять і стріляють, а ми повинні тільки не пускати. Тільки територію розміновуємо. Зараз найскладніше. Коли є війна – тоді простіше. Так, втрати, але коли мозок працює, не алкоголік, тоді все добре».

Зараз, попри такий юний вік, у Максима у підпорядкуванні є 20 людей. Звичайно, усі старші за нього. Єдине, за що переживає хлопець – це щоб ні з ким з його людей нічого не трапилося, ніхто ніде не підірвався. І сподівається, що скоро усе на цій війні стане зрозумілішим.

Нагадаємо вам наші шановні спонсори, що зараз на житомирському полігоні наші інструктори по саперній справі проводять підготовку нового особового складу 90 го батальйону . і після закінчення нам потрібно закупити 
- 20 щупів по 1000 грн. шт,
- 20 саперних кішок по 650 грн. шт.,
- 40 трав*яних кішок по 35 грн. шт.,
- 40 мультитулів Ganzo G201H 300 грн. шт.,
- мотузка 1 км за 4500 грн.,
- 2 км саперного проводу по 1500 грн. км.

Всього – 53 900 грн.

Давайте допоможемо нашим молодим майбутнім саперам!!

Дар’я Бура

Отчеты:

2016-2017

2014-2015



Подписывайтесь на нас: