Єдина Країна! Единая Страна!

Піски Донецької області – як бренд АТО.

Тут були і, як не боляче визнавати, будуть втрати. Це точка на карті яка завжди позначена вогником, кожного дня, в картах РНБО та самих бойовиків. Вогонь війни тут, здається, ніколи не гасне.

Селище Піски вже давно перестало бути населеним пунктом як таким. Це одна суцільна руїна, це система позицій, окопів, бліндажів та вогневих точок. «Піски 2014», «Піски 2015» і от тепер «Піски 2016» - можна хіба посміхнутись – стабільність, як ознака майстерності. Майстерності наших воїнів, які майже 2 роки боронять цей клаптик землі, під постійним вогнем бойовиків тримають свою територію.

Наші командуючі люблять час від часу демонструвати світу якісь докази російської агресії та невгамовності бойовиків – то президент показував шмат посіченого «Градами» під Волновахою автобуса, то представники штабу демонстрували російські вогнемети. В Пісках кожен паркан, кожне дерево само по собі такий експонат. В селищі майже кожен будинок має сліди «прильотів» «Градів», танків, самохідок, дірок від куль, вогнеметів і навіть фосфорних мін, які було діло прилітали з Донецька. І, нажаль, тут навряд є хоча б одна позиція по якій не лилась кров українського воїна. Ворог не може нам «подарувати» цього селища.

Українська армія зайшла сюди влітку 2014-го, під час наступу, тоді ж зайняла Донецький аеропорт. Летовище не втримали, лишилися Піски. Тепер тут самісінький край оборони. Ворог від наших тутешніх позицій на відстані 300-400 метрів – в сусідніх Жабуньках, Вольво-центрі й звісно в Донецьку. Піски – це по суті околиця Донецька, а тому бойовики і намагаються відтіснити армійців подалі. А так як вибити їх звідси не вдається, то й рівняють населений пункт с землею, всім що є в арсеналі. А ми стоїмо, тримаємо, бо це важлива, стратегічна ділянка землі. Взявши Піски ворог зміг би розвивати наступ вліво на Опитне й далі чи навпаки вправо в напрямку Красногорівки і Мар’їнки. Прямо ж відкривається шлях на Красноармійськ і крізь інші підрозділи до мирних мешканців, які сподіваються на передню лінію, що її втримають.

Командування батальйону 128-ої бригади, який наразі тримає цю ділянку фронту, бойову задачу чітко розуміє. А хлопці батальйону знають – вони не мають права віддати ані сантиметра цієї землі, бо ті хто стояв перед ними, роками утримували ці позиції, ціною власного життя та здоров’я. І тепер, я все ж таки допишу найважче, – в Пісках, як би боляче не було це визнавати, будуть нові поранені та загиблі. Бо війна триває, бо Піски не втрачають свого значення для ворога і своєї цінності для української оборони. Ніхто з нас не може цьому завадити і змінити ситуацію. Ми не можемо зупинити війну чи бодай один обстріл бойовиків. Але ми реально можемо вплинути на дещо.

Батальйон 128-ої бригади, який наразі там стоїть, не має приладів нічного бачення і вночі стає вразливим. Між одними позиціями армійців та бойовиків поля, між іншими розтрощені рештки житлових домівок та господарчих будівель – непомітно перетнути дистанцію в 400-600 метрів вночі можна на раз два (професіонала не стримають ані секрети, ані розтяжки). І саме ми не повинні допустити, аби цю дистанцію перетнула ворожа ДРГ. Хлопці повинні мати тепловізори. Один такий Pulsar HD38s коштує $2500. Як гадаєте він потрібніший там, де поля чи забудова? Чи однаково потрібен крізь? А значить придбати треба не один!

Ірина Пустовойт

 

Отчеты:

2016-2017

2014-2015



Подписывайтесь на нас: