• UKR
  • RUS
Про війну
8 Листопада 2017

Він дивиться на мене великими, червоними від роботи очима

Він дивиться на мене великими, червоними від роботи очима і дивується. Цивільний хлопець. Знайомий, який дізнався, що я часом їжджу на фронт.

«Война – это же ужасно. Нам же нужно объединиться, чтобы что-то сделать», – несподівано  каже він, і ці фрази здаються мені такими дурнуватими і безглуздими, що починаю усміхатися.
Це, знаєте, таке ледь не істеричне глузування з його наївності.

Він поставив ще кілька стандартних питань про те, «як там» і «чи стріляють», я розповіла про  щойно привезені з війни враження. Його очі більшали, але конкретних дій не пропонував, лише гірко прицмокував. А у мене крутилось у голові, що і йому приходила повістка, та й допомогти можна принаймні раз на місяць чи кілька. Але дивуватися війні у своїй країні на четвертому році – це вже занадто.

Чомусь мені соромно за таких людей. Не знаю, перед ким. Але стає страшенно некомфортно з ними спілкуватись. Особливо з чоловіками, яким цікаво розпитувати про те, «як ТАМ?».

А там знаєте як? Не прикольно, холодно, вогко і померти можна будь-якої миті. Це я, коли приїжджаю, знаю, що мене і на машині заберуть, у тепло посадять, чай-обід, найкращий спальник дадуть, ще й вибачатимуться сто разів, що щось не так. А вони живуть у таких умовах місяцями, облаштовуються, звикають. А переважно вночі починаються перестрілки, цілеспрямовані обстріли. І вже кілька днів поспіль не один загиблий.

Тож, поки ці здивовані хлопці округлюють очі від страху, адже «війна – це жахливо», ми й надалі нагадуємо вам, задля кого працюємо. Чим довше ми з вами допомагаємо армії, тим довше вона сильніша за всіх: https://goo.gl/dTj1bR.

Дар’я Бура 

Фото: Дмитро Муравський

Зашерити Заплюсити

Ми допомагаємо підрозділам в зоні максимально небезпеки

17.12 в 22:09
Серце на війні. Мар’їнка
17.12 в 22:05
Бібліотека середньої школи селища Піски
17.12 в 22:03
Джузеппе
17.12 в 22:00
Жолудь і Макарон
13.12 в 13:59
Подивіться йому в очі
12.12 в 12:51
Сашко

Читайте також