• UKR
  • RUS
Про війну
12 Грудня 2017

Сашко

«Це мій син. Моя жінка бивша. Так получілось, що розійшлися…» – Сашко, він же «Малиш», гортає фотки на телефоні. Знімки рідних перемішані з моторошними кадрами після боїв. В кімнаті темно – частина Авдіївки, де дислокуються бійці 25-ої бригади, знеструмлена, ми сидимо на єдиному в кімнаті стільці та скрученому матраці, підсвічуємо ліхтариками.

Війна принесла хлопцеві чимало розчарувань та – поранення в голову. «Тут даже якщо пальчиком потрогать, відчувається…» – він із якоюсь хлоп’ячою гордістю бере мою долоню і проводить по короткому «їжачку» волосся. Там дійсно відчувається чималий рубець.

«Осколок прилетів в Кринці, в шахті, – розповідає він. – Спершу посміялися, і нічого – наче все нормально. Потім уже за рік почалося оце… – показує фото себе під час судом, – вранці їсти не міг… якщо встаєш різко – починаються якісь непонятні маньоври… судомний синдром».

Йому поставили діагноз «лівостороння енцефалопатія». Далі був госпіталь та реабілітація в Хусті у санаторії «Трембіта». «Не пам’ятаю, скільки там пробув, – говорить «Малиш». – Спершу медики приймали мене за симулянта, а потім, коли зі мною стався напад, запанікували: «Да, действітєльно!..» Поранення тоді не зафіксували, а тепер добитися правди нереально… хотіли інвалідність оформляти, та я відмовився: не хочу в 21 рік йти на пенсію! Забрав папку з документами, і пішов! Я їх не оддам, хай в мене лежать! Там заключення з Дніпра, з Києва, де пишуть, що я обмежено-придатний, і не придатний до мобільних військ… я патріот, я служив «срочку» у ВДВ в 25-ій бригаді!..»

Сашко згадує, що до війни займався машинами, «продавав, купував, сам робив, красив – була автомайстерня». Батько «Малиша» пішов у військомат ще в березні, Сашко потрапив на фронт у липні. «Мама, – каже хлопець, – поставилася негативно».

Рвані спогади фронтової географії «Малиша» вражають: Дебальцеве, Савур-могила, Комунар, Ждан, Нижня Кринка, Зайцеве… «Ми брали Дебальцеве, з Дебальцевого ми зразу поїхали на Шахтарськ, – згадує військовий. Потім поїхали на Савур-могилу… Нижня Кринка – Новоорлівка – поїхали туди. Після того ми Нижню Кринку держали-держали майже місяць. Потім сказали – у вас є три часа: построїли колону і виїхати звідти!».

За цей період боєць бачив чимало лиха, і не лише з боку противника. Наказ покинути взяте ціною крові місто згадує із болем. І при цьому з відчаєм нарікає на те, що сидить не на «нулі»: «Я тут сиджу в тилу, взагалі!.. Це тил, що тут може прилітати?..» Але, насправді, на «передок» Сашко виїжджає щодня – розвозить побратимам дрова, воду й продукти: «Ми – взвод забезпечення. Раз на раз не приходиться – раз нормально, раз «попадаєш», коли поїхав на виїзд», – розповідає хлопець.

Його фронтові бажання подібні до прохань сотень інших військових. «Аби побільше тепловізорів… «Ночники» теж добре, але не так: в «ночники» бачиш узори, а тепловізор дозволяє побачити кожен рух. І ще б нам побільше артилерії…» – ділиться «Малиш».

Звісно, забезпечити побільше артилерії – не в наших силах. Але покращити видимість на передовій та зберегти життя нашим військовим може кожен тут: https://goo.gl/fLwj8Y

Olena Maksymenko
Фонд “Повернись живим”

Зашерити Заплюсити

Ми допомагаємо підрозділам в зоні максимально небезпеки

17.01 в 19:33
Каву будете?
17.01 в 16:33
Зеніт. Командир роти вогневої підтримки 25-ї бригади
17.01 в 08:33
Алік
16.01 в 19:33
Це Піски, дитинко!
16.01 в 17:33
Серце на війні. Як я став ї*анутим журналістом
16.01 в 12:55
Про відданість та віру на війні

Читайте також