• UKR
  • RUS
Про війну
17 Грудня 2017 селфи-истории

Джузеппе

Джузеппе невисокий, у нього темне волосся й очі, усмішка – широка і щира. Чоловік дуже зграбний, англійською говорить швидко і з південним акцентом.

«Українською знаю тільки погані слова, – усміхається він, – російської взагалі не знаю».

Джузеппе вже два роки воює за Україну. Спершу був в «Азові», нині – у Добровольчому українському корпусі. Він хоче оформити посвідку на проживання і підписати контракт, перевезти в Україну свою родину. Чоловік показує фото у телефоні: двоє синів, один із темним волоссям і темними очима, другий – блакитноокий і майже блондин.

«Як у мене міг народитися блондин?» – Джузеппе грає розпач, але видно, що насправді він скучив за малими.

«У нас таких називають сусідськими», – жартую я.

«А в нас – дітьми листонош, – підхоплює зі сміхом чоловік. – Поки чоловік іде на роботу, вранці приходить поштар і каже: вам посилка».

А потім Джузеппе показує мені фото, на ньому – чоловік і троє маленьких дітей.

«Це мій побратим. Він загинув минулого тижня в Авдіївці, – сумно говорить італієць. – Це так жахливо. Троє дітей залишилися без батька».

Я питаю, як же Джузеппе обходиться без знання українською чи, бодай, російської.

«Ми розуміємо з побратимами одне одного без слів. Щось кажу їм англійською. Ну й італійці активно жестикулюють», – відповідає він.

Джузеппе хотів приїхати в Україну одразу після Майдану. Дивився новини по телевізору і пишався українцями, а ще страшенно переживав за нас. Коли почалися бойові дії – йому написав друг.

«Я воюю за Донецьк, – пригадує листування Джузеппе, – отак він мені і написав. А ще сказав, що знає главу «ДНР», запросив приїхати, сказав, що в мене все буде добре, буде висока посада. Я відповів йому, що хочу воювати за Україну, а не за фейкові республіки, за справжні, а не бандитські цінності. І тепер я теж, виходить, воюю за Донецьк. Воюю за те, щоб він повернувся в Україну».

До нашої війни Джузеппе жив у Мексиці, перед цим – у ПАР, він давно поїхав з Італії і каже, що ненавидить її.

«Усі кажуть, що Італія гарна, це правда, але жити там нудно, а ще в італійців жахливий характер. Українці чимось схожі на італійців, але тільки хорошими рисами. Ви такі відкриті, такі товариські, готові завжди допомогти», – говорить чоловік.

Він зізнається, що встиг по-справжньому полюбити Україну. І каже: впевнений, що й родині його тут сподобається. За словами італійця, принаймні, один із синів уже хоче сюди приїхати, а дружина планує відкрити італійський ресторанчик.

Nastka Fedchenko
Фонд “Повернись живим”

Нині Джузеппе у Києві. Але зовсім скоро він повернеться на передову у Донецьку область. Підтримати італійця та його бойових побратимів можна тут: https://goo.gl/JTkAht

Зашерити Заплюсити

Ми допомагаємо підрозділам в зоні максимально небезпеки

17.01 в 19:33
Каву будете?
17.01 в 16:33
Зеніт. Командир роти вогневої підтримки 25-ї бригади
17.01 в 08:33
Алік
16.01 в 19:33
Це Піски, дитинко!
16.01 в 17:33
Серце на війні. Як я став ї*анутим журналістом
16.01 в 12:55
Про відданість та віру на війні

Читайте також