• UKR
  • RUS
17 Грудня 2017 СерцеНаВійні

Серце на війні. Мар’їнка

Він зустрів мене словами: «Опа, дамочка!»

Старший чоловік серед цих малолітніх пацанів стояв при повній амуніції і одною рукою черпав холодну воду з великої бочки, виливав її на іншу руку і вмивався. Він виглядав старше свого справжнього віку – війна в людях відображається на обличчях і додає років. Майже кожному. Біля нього стояв його напарник: теж у броніку, касці – все, як має бути. Решта хлопців ходили «на легке» і не зважали на цих двох.

Не пам’ятаю, що він сказав, але я запитала, хто вони такі. Він нахилився до мого вуха і швидко проговорив назву підрозділу, яку я забула тієї ж миті. А він повторив вже повільніше і з гордістю: «Ми дуже секретні. Тссс, нікому не розказуй, що ми тут».

– Йдеш з нами? – неочікувано запитав він через кілька хвилин.
– А куди?
– Тут, на позиції, не далеко.
– Йду.
– Чуєш, Рома, яка вона шизонута – два незнайомих чоловіка на війні їй пропонують кудись йти, а вона погоджується, – хихикнув і закурив.

Це був другий мій приїзд в Мар’їнку.

Вперше ми сюди ледь доїхали в останній день 2015-го. Ледь – бо наша машина, як на зло, повзла, мов черепаха навіть при тій умові, що сильно не гнали, – скрізь лід. Дорогою, в якомусь сільському магазині, купили кілька кілограмів мандаринів, курку-гриль (огосподи 🙂) і пляшку шампанського, – а раптом Новий рік довелося б зустрічати в полі.

Того дня комбат зустрів нас під стелою на в’їзді в місто, вдягнув на мене перший у моєму житті неймовірно важкий бронежилет і сказав їхати за ним швидко, бо прострілюють. Й чкурнув своєю машиною. А наша доходяга гнала за ним з усіх своїх немічних сил.

Командир не дозволив залишатися в них з ночівлею і відсвяткувати Новий рік. Прийняв в нас тепловізори, напоїв кавою, нагодував “шубою” і дуже чемно попросив виїхати о 15:00, бо через півгодини Донбас занурювався у темряву, яку освічували лише вогні війни.

Через вісім місяців, на початку серпня, Мар’їнка виглядала мені привітнішою, хоча стріляли по ній не менше. Але було ще літо, було тепло і не було командира роти – він їздив десь у справах, – тому я без вагань погодилась пройтись по позиціям з цими двома чоловіками.

В одному з будинків стояв круглий стіл і навколо нього були розставлені стільці, крісла і табуретки – кімната переговорів. Тут ми просиділи до самої ночі – говорили всі разом про те, як їм тут набридло і як вони звідси не підуть. Про те, як вдома і як було до війни. Звичайні такі армійські посиденьки, поки ззовні з терикону закидали снарядами.

Рома – напарник мого нового знайомого – пішов десь на позиції з хлопцями, працювати. А мене, тим часом, загодовували цукерками та історіями. Тільки, знаєте, чомусь важко згадати ті історії. Пам’ятаю лише, що цей чоловік дуже уривчасто розповідав про вихід із Іловайська – так, що хлопці поруч із нами притихали і слухали.

Назад, з позицій, я з ними не поверталась. Мені сказали, що біля «больнички» бігає багато щурів, – їх я боюсь понад усе. Подумала: потерплю до ранку тут, а там розберуся.
Зранку командир роти невдоволено фиркав, що на його позиціях без дозволу пустили волонтерів, ще й дівчину. Відвіз мене в сусідню роту і думав, що здихався. Але з ним ми ще попрацюємо. Це було лише перше знайомство.

Але того дня я довго шукала цього старшого чоловіка, щоб поговорити з ним про Іловайськ. Вже, коли була вдома, він подзвонив і сказав, що за ту історію хоче три шоколадки. Я пообіцяла привезти їх через кілька тижнів. Тільки він не дожив. 5 вересня він загинув – капітан 3 рангу ВМС ЗСУ, заступник командира по роботі з особовим складом 73-го морського центру спеціальних операцій, спортсмен і тренер. Його звали Олег Мединський, позивний «Усатый».

Мар’їнка подарувала мені кілька важливих людей у плані людяності і прив’язаності. Мар’їнська роздовбана в друзки «больничка» стане особливим місцем, яке запам’ятаю назавжди. Але перший усвідомлений приїзд до цього міста асоціюється саме з «Усатым». А вже потім вона не уявляється без трьох різних командирів рот. Але це вже інші історії.

Дар’я Бура (Daria Bura)
Фонд “Повернись живим”

Цим текстом Фонд «Повернись живим» продовжує серію публікацій #СерцеНаВійні про місця на фронті, які стали для нас по-справжньому близькими.

Між тим, війна продовжується. І на ній продовжують гинути Захисники України. Зберегти їм життя та наблизити мир в Україні можна тут:https://goo.gl/NZSHrn

Зашерити Заплюсити

Ми допомагаємо підрозділам в зоні максимально небезпеки

21.06 в 17:37
Фокс витягав Сича з-під обстрілу. Історія друзів-офіцерів
21.06 в 17:16
Юрій з "королівської" бригади. Історія 23-річного командира
19.06 в 17:44
Ціна посмішки добровольця на війні
19.06 в 10:33
"Для командира немає нічого гіршого, ніж втрачати людей"
19.06 в 10:27
«Та лишай його тут, ми тобі іншого жениха знайдемо»
18.06 в 18:01
Коля з Коломиї та 20 тис. доларів "на тепло"

Читайте також