• UKR
  • RUS
4 Січня 2018 СерцеНаВійні

Серце на війні. Річка Сіверський Донець

«Флаг с машины снимите, а то там х*ево», – радить нам боєць на блокпосту. 

Осінь 2014-го, Луганщина. У супроводі бійців 24-ї бригади рухаємося до передової. У «зеленці», обабіч дороги, кипить робота — маскується, вкопується різноманітна бойова техніка, лаштуються окопи. Окрім нас дорогою рухаються лише БТРи, військові вантажівки та інженерні машини. Покидаємо фургон, звідусіль до нас підходять військові.

«Оце у вас тут роботи розвернулись», – кажу, звертаючись до бійця років 35-ти, у камуфляжній футболці.

«Скільки років служу, тут вперше побачив, як все те, що нам показували у книжках, їздить, копає і стріляє», – відповідає російською боєць, який, як з’ясувалося, – офіцер, заступник командира по роботі з особовим складом. 

За посадою йому гарантоване місце в тилу, але капітан за першою нагоди відправився на фронт.

– Далеко звідси до передової? 

– Он там внизу річка, Сіверський Донець, а за нею, в бінокль вже можна сєпарів побачити, – каже військовий, поправляючи АКС, із здвоєними жовто-блакитним скотчем магазинами, на плечі.

Літо олімпійського 2012-го, країна вітала Чемпіонат Європи з футболу, а нам, молодим географам, відкривались ландшафти Донбасу в експедиції. В одну з ночей прихистком для нас став берег річки Сіверський Донець. Річка разюче змінювала типовий простір Донбасу — багато зелені, височезні тополі і приємна прохолода. 

Після дня подорожі в старому Ікарусі розбитими дорогами Луганщини річка стала порятунком, знімаючи втому. Там, на березі, нас вперше застала степова гроза. Нескінченні блискавки, які роблять ніч білішу від дня, такий же безперервний гуркіт грому і потужна злива. Здавалося, ті блискавки дозволяли глянути за горизонт. А вранці всі знов стрибали в русло Сіверського Дінця, паралельно вивчаючи місцеву флору і фауну. Ми відкривали країну в її шаленому і захоплюючому різноманітті, а майбутнє кликало нас гарячими липневими світанками.

Трохи більш, як за два роки, я стою на дорозі, що веде до відомої мені річки, знаного мною берега, але Сіверський Донець став лінією фронту, а небо над ним розрізають вже не блискавки, а міни й снаряди.

«Я взагалі росіянин за національністю, у мене й родичі в РФ є, – каже мені офіцер, – але те, що вони зробили, я їм ніколи не пробачу. Не можна приїздити на танку і брати все, що тобі заманеться. Не можна приносити в дім людям війну. І може ми не такі круті як вони, в нас немає «сотих» АК і модних розгрузок, але у мене завжди патрон в патроннику і я звідси без перемоги нікуди не піду».

Річка Сіверський Донець, на жаль, досі залишається «лінією розмежування» від Кримського до кордону з Росією. 

Спокій її берегів стане можливий лише зусиллями наших захисників. Допомогти звільнити Україну від окупантів можна тут: https://goo.gl/C3BZEe 

#СерцеНаВійні

Haievskyi Anatolii
Фонд «Повернись живим»

Зашерити Заплюсити

Ми допомагаємо підрозділам в зоні максимально небезпеки

21.06 в 17:37
Фокс витягав Сича з-під обстрілу. Історія друзів-офіцерів
21.06 в 17:16
Юрій з "королівської" бригади. Історія 23-річного командира
19.06 в 17:44
Ціна посмішки добровольця на війні
19.06 в 10:33
"Для командира немає нічого гіршого, ніж втрачати людей"
19.06 в 10:27
«Та лишай його тут, ми тобі іншого жениха знайдемо»
18.06 в 18:01
Коля з Коломиї та 20 тис. доларів "на тепло"

Читайте також