• UKR
  • RUS
2 Лютого 2018

Кажуть, Іса Мунаєв загинув із посмішкою на вустах

У 80-х він воював в Афганістані. Невідомо, чи хотів, але мусив. Бо так наказала “Родіна”…

У 90-х він знову воював. Навряд чи хотів цього, але знову мусив. “Родіна” розвалилась, а один із її уламків під назвою Росія напав на невеличку Ічкерію. Він захищав рідний дім і переміг…

У “нульових” він знову мав взяти зброю до рук. Уламок “Родіни” став сильнішим і знову завдав удару. Жорстокого, підступного, потужного. У 2006 році після важкого поранення друзі вивезли його з Кавказу і доправили до Данії. Там він отримав політичний притулок і очолив рух “Вільний Кавказ”. Плекаючи мрію про повернення додому…

Але настав 2014-й. І чергова війна. Тепер Росія напала на Україну. Він не мусив воювати, але прибув на допомогу. 
Згадуючи минулі війни, він казав: “Ми лишилися живими, щоб допомогти звільнити Україну від путінських найманців і повернути Ічкерію”.

Він загинув 1 лютого 2015 року біля села Чорнухине. Осколок міни влучив просто в серце. Очевидці кажуть, що бригадний генерал Іса Мунаєв (20.05.1965 – 01.01.2015) загинув із посмішкою на вустах.

Вічна пам’ять…

Зашерити Заплюсити

Ми допомагаємо підрозділам в зоні максимально небезпеки

24.02 в 16:39
"В Одесі був свій Майдан. Біля Дюка"
24.02 в 16:26
Веселі, юні, трошки божевільні. Вони пішли на фронт після школи
22.02 в 19:15
Думки, кікімора і розтяжка
22.02 в 18:46
«Валєрка жив ще кілька годин. Він боровся!»
22.02 в 18:38
"За усвідомленням прийшов біль". Спогади з Майдану
20.02 в 21:18
Метою будь-якої війни є мир

Читайте також