• UKR
  • RUS
7 Лютого 2018 Авдіївка

“Промка”. Спогади

Пам’ятаю, як мені зателефонував комбат 16-го батальйону, якому я кілька тижнів тому доправила в Авдіївку тепловізор із великою лінзою, і сказав: “А коли ти до нас знову збираєшся? У нас є новини”. Це був початок 2016 року.

Наступного дня мене зі Слов’янська забрали вже знайомі розвідники. А на місці в Авдіївці пояснили, що тепер під нашим контролем промзона.

У сєпарських чатах пінилися, що у місті ніколи не було місцевості під назвою «Промзона», але від 4 лютого 2016 р. в історію україно-російської війни увійде назва “промка”, ну і “промзона” ні в кого більше не викликатиме питань.

По ній гатили з першого ж дня, як розвідрота 58-ї бригади, 1-а і 2-а роти і розвідвзвод 16-го батальйону 58-ї бригади, 74-й окремий розвідбат та 5-й батальйон УДА почали там закріплюватися. Вона була “сірою”, і раніше час від часу туди заходили українські військові, а сєпари бігали, щоб відшукати вигідні позиції для обстрілів.

Комбат взяв мене з собою, натягши на мене важкий бронік і каску, яка постійно насувалася на очі. Наказав рухатися швидко і чітко за ним. І повів уздовж всієї території. Вона тоді ще була практично цілою. Кілька помітних влучень від чогось важкого, розбите скло, хвости від мін в асфальті. Але не порівняєш із тим, на що російські війська перетворять територію колишнього заводу протягом цих двох років.

Я пам’ятаю, як в усі наступні поїздки сиділа в штабі батальйону і чекала хлопців, які по черзі жили на промці. Повертались звідти змученими, брудними. Пам’ятаю втомлені погляди тих, хто жив на позиціях навколо неї постійно. Пам’ятаю, як познайомилась на самій промзоні з Сантою і Французом. Як Шаман пригощав мене голубцями, поки нагорі щось гучно гепало. Шамана вже, на жаль, немає. Загинув минулого року. Я часом забуваю його позивний, але пам’ятаю, яким він був тоді гостинним.

Пам’ятаю, як одного разу мене взяли з собою обстежити місцевість. Не знаю, що тоді на них найшло, – дозволили піти з ними, але фиркали на мене всю дорогу, щоб ішла то швидше, то повільніше, і щоб розуміла, що вони показують на мигах.

Пам’ятаю стан хлопців, коли з промки привозили загиблих. Жодні слова тоді були недоречними.

Пам’ятаю, що там були такі дні, коли журналістів не пускали навіть близько у той бік.

Пам’ятаю ротації різних військових підрозділів. Десантники змінювали піхоту, піхота – десантників. І не було жодного підрозділу, в якого б не було втрат на тій клятій промці.

Рік тому там був страшний січень. Коли здригалась вся Авдіївка, місцеві прощалися з життям у рідному місті, а хлопці на промці тримались під смертоносним вогнем.

За ці роки промку, крім тих, хто заходив туди першими, відбивали й утримували, не здавши жодної позиції, ротно-тактична група 39-го батальйону, 90-й і 122-й батальйони 81-ї бригади, 1-й батальйон 72-ї бригади.

Зараз там інші підрозділи, у яких не менш важливе завдання – встояти, вижити і не здати той роздовбаний асфальт ненормальному ворогу.

Я вже давно перестала туди їздити. Але, напевно, з якого боку не під’їжджай до Авдіївки, звуки промзони чути скрізь. Таке враження, що вона ніколи не стихає.

Мені це все згадалося не тому, що от промка – червоною ниткою в нашій історії. Згадалося тому, що хочеться пам’ятати кожного, хто тримав і досі тримає оборону тієї цегляної території. Не може бути питань, чи вона нам потрібна. Це наш шматок, шматок нашої Авдіївки!

І вічна пам’ять тим, для кого вона стала місцем вічного спочинку.

Дар’я Бура (Daria Bura)
Фото: Володимир Демченко (Француз)

Фонд “Повернись живим”

Зашерити Заплюсити

Ми допомагаємо підрозділам в зоні максимально небезпеки

24.02 в 16:39
"В Одесі був свій Майдан. Біля Дюка"
24.02 в 16:26
Веселі, юні, трошки божевільні. Вони пішли на фронт після школи
22.02 в 19:15
Думки, кікімора і розтяжка
22.02 в 18:46
«Валєрка жив ще кілька годин. Він боровся!»
22.02 в 18:38
"За усвідомленням прийшов біль". Спогади з Майдану
20.02 в 21:18
Метою будь-якої війни є мир

Читайте також