• UKR
  • RUS
8 Лютого 2018

«Я розумію, на що підписався, і яка вона війна»

«Та я щось чекав-чекав… Мене до військкомату жодного разу не викликали. Думав, як буде 7-а хвиля мобілізації, то вже точно сам прийду. А сьому так і не оголосили. Зрештою, прийшов і підписав контракт».

Йому на вигляд десь за сорок. Такий собі добрий, спокійний дядько. Він так свідомо ставиться до служби, що часом викликає посмішку. Новенького поки ставлять хіба що на чергування перед штабом батальйону. Він постійно перевіряє свій автомат, аби все було до ладу, за уставом. Приходить на чергування завчасно, так боїться спізнитись. Жодної цигарки на посту, навіть посеред ночі, коли ніхто не бачить, адже за строковою службою пам’ятає, що це ганьба вартового. І весь час намагається доповісти комбату про гостей, які постійно ломляться до штабу без доповіді, бо ж там працюють. Він тут лише тиждень. Намагається запам’ятати в обличчя особовий склад, імена, позивні та, власне, розібратись, хто чим займається.

Він поки що не дуже розуміє АТОшні жарти, приколи та сленг.

«Мені все подобається. Нормальні хлопці, нормально поселили. В мене, правда, поки враження, що я до села приїхав. Умови життя трохи специфічні. А так, щоб війну, то я ще не відчув», – відповідає він на питання про перші враження і тут же додає: «Я знаю, що ще буде інакше. В мене є друзі, які воювали й досі воюють. Я розумію, на що підписався, і яка вона війна. Я довго налаштовувався, надто довго. Та нарешті я тут і, сподіваюсь, не підведу підрозділ».

***

– Комбат на місці? – перед входом до штабу питає начальник розвідки.

– На місці. Там у нього малий якийсь. Наче новенький контрактник приїхав. Схоже, до тебе, в розвідку, – трохи іронічно відповідають йому.

– Б*я, ще один развєдчік-***чік. Як вони мене ***. Як не снайпер, то розвідник – романтики малолітні, – заходячи до штабу, невдоволено буркоче начрозвідки.

За кільканадцять хвилин зі штабу виходять хлопці, зокрема, й той новенький і його новоспечений начальник, який знов буркоче, але тепер на іншу тему: «Так, хто малого до бригадних відвезе, аби швидко там все дооформили і не мурижили хлопчину? Давайте швидко і сюди його мені!».

Сам хлопчина, на вигляд років двадцяти від сили, тихо стоїть і уважно слухає. Ані розгубленості, ані посмішки, серйозне зосереджене обличчя дорослого чоловіка. 
«Він не новенький на цій війні. Він уже три роки служить, нині до нас вирішив перевестись. У  нього два брата загинули на війні, один з них у Донецькому аеропорту. Сестра теж у ЗСУ служить», – тихенько, з повагою, шепоче на вухо начштабу, який щойно взяв до свого підрозділу нового бійця.

***

Цікаво нині спостерігати за особовим складом підрозділів. Там усі такі різні. «Зелені» контрактники, які досить приблизно уявляють, куди і навіщо потрапили. Та ті, хто на цій війні вже четвертий рік поспіль. Їх неважко розрізнити. За шрамами на тілі, шкутильганням, перебитими на руках пальцями – майже кожен з тих, хто воює роками, вже пережив не одне поранення і знову повернувся. Вони не скаржаться, не рахують контузії. Вони приховують недоліки та шрами за військовим одностроєм. Не можуть сховати лише очі. Їх погляд вже інший. Вони бачили надто багато – смерть побратимів. Вони розповідають про тих, кого втратили, спокійно, не героїзують, не плачуть, не нервують. Хіба що у тих розповідях час від часу досі кажуть про загиблих друзів у теперішньому часі.

Допомогти особовому складу, новоприбулим та тим, хто вже воює роками, ви можете тут: https://goo.gl/qGuadS.

Ірина Пустовойт
Фонд “Повернись живим”

Зашерити Заплюсити

Ми допомагаємо підрозділам в зоні максимально небезпеки

14.08 в 13:35
Mmj Card - Overview
13.08 в 18:40
The Do this, Get That Lead On College Essay Matters
13.08 в 18:33
Unheard of Write-up Provides You the Info on School Essay Topics That Just a few Consumers Know Exist
16.07 в 11:12
Бійці облаштували на Авдіївській промзоні спортзалу
16.07 в 11:00
"Аборт". Нічний кошмар мінометників
16.07 в 09:40
Побут на війні завжди облаштований мирно

Читайте також