• UKR
  • RUS
28 Лютого 2018

Один із “богів війни”. Історія Адама

Якщо бога війни уявити в антропоморфному образі, то він буде саме таким: синьооким, усміхненим і в танку. В хорошому сенсі. Заступник командира 1-ї окремої танкової бригади Євген Межевікін із позивним Адам – постать легендарна і водночас абсолютно проста і відкрита. Він із тих людей, які народилися у камуфляжі, змалку визначивши свою долю.

Він на війні з перших днів. Зараз його бригаду відвели з передової, проте Адам не нудьгує: навчання, злагодження, «прокачка» техніки та особового складу.

Він народився в Якутії, а потім переїхав до шахтарського містечка Дніпровщини. Його оточення – рідні та друзі – шахтарі.

«Хотів стати льотчиком, – згадує він. – Але здоров’я не дозволило… Воєнком питає: «Ти хочеш бути військовим?». Я кажу: «Так!». Він: «Ну, таких бовдурів тільки в танкісти або піхоту!». Я кажу: «Ну, я в танкісти піду!». На той час це було непрестижно, і тільки дурні хотіли йти до армії. У сім’ї нікого військових не було. Фільмів надивився про війну, батьки добре виховали.  Я перечитав усю воєнну літературу в шкільній бібліотеці, дуже любив воєнну історію. Мріяв з дитинства бути військовим. Якби ж знаття, що так мрії повернуться…».

Утім, не схоже, аби він шкодував. Адже тут він повністю у своїй стихії. Його називають «старожилом» Донецького аеропорту – екіпаж Межевікіна пробув там довше за всіх: «У  батальйонах відбувалися постійні заміни, ротації, а наші екіпажі були безвилазно. Ми безперервно моталися в аеропорт, у мене було по два «механа», тому що один фізично не міг впоратися, втомлювався. Ми шість чи сім машин змінили за весь час, тому що попадання снарядів, підриви на мінах і горіли трохи… Матьорі екіпажі… І, виходить, ми без ротацій, без замін воювали». Згадує, як у 2014-му були переважно ближні бої, а вже з весни 2015-го почали працювати здалеку. «Працювали з усіма, – каже він, – і з «Правим сектором», і з оунівцями, з «Дніпром», 79-ю, 80-ю, 93-ю… Люди знали: якщо важко, то треба викликати танкістів!».

З особливою теплотою військовий говорить про «залізних коней»: «Машина 502-а, вона умнічка. Ще як я був командиром роти, це була моя машина, потім вона знову до мене потрапила. Вона й досі воює. Витримала багато чого. Машинки нас не підводили… Але ми за ними доглядали. Я всіх привчив: відвоював, приїхав, навіть якщо на ногах не стоїш від втоми, спершу обслугуй машину, а потім лягай. Виїзд може статися у будь-який момент. Якщо ти не зможеш, ти підведеш людей, які на тебе покладаються».

Він любить армію, і це взаємно: «Мені подобається все, що пов’язано з армією, якщо воно рухається, стріляє, працює. Якщо не працює – розворушимо, і воно буде стріляти та їздити! Навіть якщо доба, дві, три без відпочинку, я це обожнюю! Але головне – я хочу бачити результати».

Ми також хочемо бачити результати, бажано у вигляді відновлених кордонів і щонайменше бетонного муру з сусідом. Пришвидшити цей процес можна тут: https://goo.gl/RpPhzP.

Зашерити Заплюсити

Ми допомагаємо підрозділам в зоні максимально небезпеки

21.06 в 17:37
Фокс витягав Сича з-під обстрілу. Історія друзів-офіцерів
21.06 в 17:16
Юрій з "королівської" бригади. Історія 23-річного командира
19.06 в 17:44
Ціна посмішки добровольця на війні
19.06 в 10:33
"Для командира немає нічого гіршого, ніж втрачати людей"
19.06 в 10:27
«Та лишай його тут, ми тобі іншого жениха знайдемо»
18.06 в 18:01
Коля з Коломиї та 20 тис. доларів "на тепло"

Читайте також