• UKR
  • RUS
12 Березня 2018

“Варто прийняти, що ми здатні ненавидіти”

Час нам нарешті себе прийняти. З тим, що ми здатні ненавидіти. З тим, що є речі, які не пробачаються. Що співчуття не розповсюджується на всіх людей, які живуть на цій планеті. Та з безліччю інших незручних і некрасивих речей, що не збігаються з образом умовної «хорошої» та «доброї» людини. Тому що, по-перше, ідеальних людей не буває. А по-друге, ми живемо на війні.

Швидше за все, цей пост не збере багато лайків та шейрів. Швидше за все, багато людей його просто не дочитає. Тому що він некрасивий, незручний і задовгий. І тому що над ним треба добре подумати. Але я його все одно напишу. Бо про це теж треба говорити. Можете вважати це зловживанням волонтерським становищем. I don’t care.

Один з найбільших людських страхів – невідомість. Вона розповсюджується і на себе, на свою самість. Тому ми так боїмося змін загалом та змін у власному житті. Змінити роботу – але ж там новий колектив, як адаптуватися? Ми станемо іншими – а як же люди, що звикли до нас колишніх? Це все так страшно, що наша свідомість робить усе можливе, щоб не пустити нас у нове і невідоме.

Додайте до цього уявлення про те, якою має бути «хороша» і «порядна» людина: доброю, ввічливою, всіх любити і прощати. Інших – незручних – суспільство відкидає. А для людей, істот соціальних, це майже смерть. Тому ми боїмося. Боїмося нового – і боїмося невідповідності. З цієї ж причини, до речі, пан Путін прийшов до нас додому – 86% жителів запоребрика просто мовчать. Ну правда, їм що, більше за всіх треба?

Ось імена загиблих в АТО у лютому станом на 1 березня. Сашко, Діма, Сашко, Юра, Валера, Сабіна, Ілля, Сашко і Сашко. А 8 березня загинув ще Ваня, під враженням від чиєї смерті я все це і пишу. Їх усіх убили путінські іхтамнєти. І не смертельною ін’єкцією, до речі, а зі зброї. Смерть на війні виглядає негарно. На фотографії дивитися незручно, так.

Ви сповідуєте любов і всепрощення? Певні, що це саме ваші почуття – а не звичка і спроби відповідати очікуванням родичів, сусідів і колег? Ви не відчуваєте ненависті до всіх, за чиєю мовчазною згодою ця бісова вакханалія скоро вже п’ятий рік як крутиться на Донбасі, і їй не видно кінця і краю? Ви правда співчуваєте оркестрантам запоребрика, що летять у Сирію розважати таких самих убивць, як у нас вдома? Правда?

Подумайте над цим. Вони вбивають наших з вами сестер і братів, чоловіків і дружин, батьків і матерів, синів і дочок. Вони почали війну. Ви можете їх любити, утриматися від ненависті? Тоді я схиляю голову перед вашими великими серцями. Але знаю, що таких одиниці на багато тисяч. А у масі своїй ці почуття просто зручні: з ними все ясно, по-старому, тепло, лампово і ні з ким не треба сваритися. І тоді… Ну і правда, що, більше за всіх треба?

Зазвичай тут якась красива підводка до посилання на реквізити. Але сьогодні обійдемося. Кому більше за всіх треба і хто себе нового прийняв, допоможіть армії. Без вас, як і раніше, нічого не вийде. Дякуємо. https://goo.gl/XFqpGw

Зашерити Заплюсити

Ми допомагаємо підрозділам в зоні максимально небезпеки

21.06 в 17:37
Фокс витягав Сича з-під обстрілу. Історія друзів-офіцерів
21.06 в 17:16
Юрій з "королівської" бригади. Історія 23-річного командира
19.06 в 17:44
Ціна посмішки добровольця на війні
19.06 в 10:33
"Для командира немає нічого гіршого, ніж втрачати людей"
19.06 в 10:27
«Та лишай його тут, ми тобі іншого жениха знайдемо»
18.06 в 18:01
Коля з Коломиї та 20 тис. доларів "на тепло"

Читайте також