• UKR
  • RUS
12 Березня 2018

“Крим для мене – це героїзм і надія”

Цей текст про Крим, і він мав вийти сповненим болю, смутку і надії. Так я думала, сідаючи за нього вперше. Але ні. Після кількох чернеток із списку лишилася сама надія, зате багато додалося. І ось чому.

Кажуть, оцінки розставляє історія. Чотири роки, що минули з початку сумних подій на півострові, –такий-сякий, але таки термін. З цієї перспективи багато що виглядає інакше, не так, як відчувалося і бачилося тоді.

Початок весни 14-го – час страху. Жахіття Інститутської, що трапилося менше трьох тижнів тому, переходило у наступну фазу, затяжну. Поранені на Майдані ще залишалися у лікарнях, у новинах ще говорили про це – а Україна продовжувала переживати і вкладати те, що трапилося, у собі.

Чи могли ми тоді тверезо оцінювати новини з Криму? Не знаю і не беруся говорити за всіх, можу сказати лише про себе – я ні, не могла. Кримські події лягли на тло, що вже існувало, і стали продовженням сюрреалістичного жаху. Чужинці у формі, кримчани, що перефарбувалися на триколор, побєдобєсіе – і відчуття безсилля, що від усього цього виникало. Єдиною світлою плямою для мене тоді була історія тральщика «Черкаси», події навколо якого були у топі новин. Тоді – а зараз, через чотири роки, уже ні.

Зараз, після купи документалок і текстів, коли емоції вже вляглися і можна доповнювати розуміння тієї весни у Криму не самими лише почуттями, а фактами, це історія героїзму. Не масового (а коли унікальне було масовим?), не надто гучного – але справжнього героїзму.

Простих кримчан, що підтримували українських військових. Самих військових, що виводили техніку на материк. Людей, для яких присяга не порожній звук. Кримських татар, у яких вдруге за останнє століття совєторосіяни віджимають батьківщину. І знаєте, тих, хто не виїхав з Криму. Я розумію всіх, хто переїхав, – але і тих, хто залишився, теж. Бо аж ніяк не всі з них путінські симпатики. Вони вдома, як би ворог не намагався переконати себе та інших, що півострів російський.

Тому з відстані цих чотирьох років Крим для мене – при всій абсурдності і трагічності становища – це героїзм і надія. Унікальне не буває масовим, пам’ятаєте? Усі, хто вийшов звідти з честю і залишився там, хай їх не так багато, – це теж Крим. А значить, і Крим наш. Український.

Зелені чоловічки увійшли на півострів трохи раніше, ніж на схід. Але вони неодмінно звідти вийдуть, хай і трохи пізніше, ніж з Донбасу. Тому роботи нашій армії ще буде і буде. І нам з вами теж. Ваша допомога актуальна завжди, але краще не відкладати і допомогти зараз: https://goo.gl/cFKEFa

Зашерити Заплюсити

Ми допомагаємо підрозділам в зоні максимально небезпеки

21.06 в 17:37
Фокс витягав Сича з-під обстрілу. Історія друзів-офіцерів
21.06 в 17:16
Юрій з "королівської" бригади. Історія 23-річного командира
19.06 в 17:44
Ціна посмішки добровольця на війні
19.06 в 10:33
"Для командира немає нічого гіршого, ніж втрачати людей"
19.06 в 10:27
«Та лишай його тут, ми тобі іншого жениха знайдемо»
18.06 в 18:01
Коля з Коломиї та 20 тис. доларів "на тепло"

Читайте також