• UKR
  • RUS
13 Березня 2018

Невипадкова випадкова зустріч

Не буває випадкових зустрічей. Так говорять. Але наше життя було б значно спокійнішим, якби ми випадково не перетнулися на півгодини у прифронтовому місті.

…Якби не було війни.

Була осінь 2016-го. Середина жовтня – холодно і вже не яскраво, а більше сіро і вогко. Я тоді без запрошення, але з дозволу комбата приїхала у містечко на лінії фронту. Це було невчасно, бо відбувалася ротація. Військовим відверто було не до мене. І мене там зовсім не повинно було бути. Але я знайшла вигоду – знайомство і налагодження контактів з новим підрозділом.

Він – командир. Молодий, високий, з широкими плечима, втомленим поглядом і лагідною усмішкою. Роздивлявся  свої нові позиції і намагався все дізнатися у тих, хто їх залишав. Я собі відзначила, що ми можемо подружитися, і ці позиції для мене “не втрачені” – знатиму, як справи і яка обстановка.

Це був новий досвід для їхнього підрозділу. Попереднє місце розташування було значно спокійнішим за це, куди їх перекинули. Одразу після ротації їх накрили мінометами. Так, що переорали все навколо. Незабаром я знову випадково опинилася в тих місцях. Ями, хвости від мін стирчали по усій території. Буквально кілька днів тому з попереднім командиром ми спокійно ходили від позиції до позиції, а тепер все виглядало, як решето.

Він весь час був зайнятий, і зустрічалися ми рідко. Його комбат говорив, що він серйозний, і мене це тішило. Я не раз збиралася приїхати знову. У те місто, на ті знайомі позиції. Кілька разів збирала те, що їм було потрібно з нічної оптики. Але щоразу поїздка зривалася. Передачка надсилалася поштою, а я їхала в інший кінець Донбасу. Та ми завжди були на зв’язку. Я знала, що він мені довіряв, і в наших телефонних розмовах перепліталися теми війни і цивільного життя. Ми спілкувалися щодня, і це було так просто. Окрім одного разу.

Тоді з ним був відсутній зв’язок, і мені це страшенно не подобалося. Я навіть злилася, бо раніше такого не було. Тоді я зрозуміла, що переживаю за нього. А коли він зателефонував і спокійним голосом розповів, що отримав серйозне поранення і зараз у лікарні,  я вперше в житті відчула, як це, коли перевертається світ…

Відтоді минув рік. Рік нервів, сварок, примирень, переживань. Рік, який став випробуванням для нас обох. Випробуванням, яке кожен пройшов чи проходить по-своєму, але окремо.

Не все відбувається так, як нам хочеться. Я намагаюся це втовкмачити сама собі. Але випадкових зустрічей, напевно, все ж таки не буває…

І коли він говорить: “АТО не входила в мої плани”, я відповідаю, що вона не входила ні в чиї плани, але запевняю, що у нього вийде все, що він спланував.

_________

У них у всіх є плани і мрії. І навряд чи пов’язані з війною. Тому їм потрібно повернутися. А допомогти у цьому можемо ми. Ось тут: https://goo.gl/7jmUE5.

Зашерити Заплюсити

Ми допомагаємо підрозділам в зоні максимально небезпеки

21.06 в 17:37
Фокс витягав Сича з-під обстрілу. Історія друзів-офіцерів
21.06 в 17:16
Юрій з "королівської" бригади. Історія 23-річного командира
19.06 в 17:44
Ціна посмішки добровольця на війні
19.06 в 10:33
"Для командира немає нічого гіршого, ніж втрачати людей"
19.06 в 10:27
«Та лишай його тут, ми тобі іншого жениха знайдемо»
18.06 в 18:01
Коля з Коломиї та 20 тис. доларів "на тепло"

Читайте також