• UKR
  • RUS
2 Квітня 2018

“Йдемо по Донецьку й ховаємо прапор України під курткою”

І все ж таки я люблю його. Може, тому що були разом 17 років. Хоч і завжди ненавидитиму. За тих, кого він забрав у мене, кого змінив до непізнаванності.

Уже четверту весну він одягнений у камуфляж. Іноді мені здається, що тут ніколи не було життя без війни. Тоді, навесні 2014-го, на Донбасі все нагадувало поганий фільм з дешевими акторами, який неможливо поставити на паузу. На стінах будинків мого міста почали з’являтися  написи “ДНР”, на дорогах виросли блокпости (тоді не всі навіть чули це слово), і ніхто не знав, люди з чиїм прапором завтра ходитимуть твоєю вулицею.
“Йдемо по Донецьку й ховаємо прапор України під курткою” – це повідомлення від подруги запам’ятала назавжди. Я ревіла, усвідомлюючи їхню силу й безпомічність водночас. “Ну, як там наші, тримаються?” – елементарне питання колишнього однокласника ставить у глухий кут. Тепер “наші” у кожного були свої. Тепер розділялися родини, а друзі один за одним ставали колишніми. Кожний зробив свій вибір один раз.

Погане кіно тривало й ставало все більш реалістичним, а його сцени – страшними і гіркими. Приречене, ніби на прощання, “Ми не встигнемо забігти до бомбосховища” в телефоні на тлі  звуків загальної паніки та вибухів. Розпливчасте “Не переживай і лягай спати, вже ранок. Ми обов’язково вип’ємо кави… після війни”. Підбадьорливе “Та чого ти! Це ж не по нас. Поки ти з нами, ти у безпеці”.

Тепер, щоб потрапити додому, я почала возити з собою паспорт. Обов’язково з гербом України на обкладинці. І де б не була, мене завжди тягтиме назад. Тому що я люблю його, проклятий тисячами матерів і дружин, залитий кров’ю і сльозами, непривітний і красивий лише навесні – мій Донбас. Четверта весна війни, в яку, як завжди, заквітують абрикоси.

Допомогти повернути домівку мільйонам українців можна тут: https://goo.gl/a5yz5T.

Зашерити Заплюсити

Ми допомагаємо підрозділам в зоні максимально небезпеки

16.07 в 11:12
Бійці облаштували на Авдіївській промзоні спортзалу
16.07 в 11:00
"Аборт". Нічний кошмар мінометників
16.07 в 09:40
Побут на війні завжди облаштований мирно
16.07 в 09:35
Псих з промки. Історія одного бійця
25.06 в 16:43
Міхаличу 59 років, він воює на передовій
25.06 в 16:18
"Я бачив, як росіяни "Градами" розстріляли Зеленопілля"

Читайте також