• UKR
  • RUS
2 Квітня 2018

Надін чекала з війни і чоловіка, і сина

«Чекати чоловіка з війни…» – важка, тягуча фраза. Саме по собі слово «чекати» таке ненависне і болюче. А коли поруч із ним згадана війна, очікування стає злом, помноженим на три. «Чекати сина з війни…» – а в цій фразі, мабуть, ще більше тривоги, ніж у попередній. Будь-яка мати це зрозуміє.

Надін чекала з війни і чоловіка, і сина. Обоє вони «починали» з Майдану. Коли її чоловік, Геннадій, вирішив іти на війну, це було передбачувано. Щоправда, легше від того не стало. Надін хотіла його відмовити, адже на той момент їхньому молодшому сину не було й року! Але  коли починається війна, поняття турботи про свою родину стає більш глобальним. Геннадій, як і багато інших чоловіків, вирушив на війну саме тому, що хотів потурбуватися про свою родину. Просто настав час робити це не на рівні домівки та побуту, а на рівні країни та нації. У складі  25-го батальйону «Київська Русь» Геннадій опинився в Дебальцево.

Наприкінці 2014 року на фронт вирушив і старший син Надін, Олег. Він ще влітку почав займатися військовою підготовкою і записався до «Азову». В грудні 14-го він і ще 80 хлопців-добровольців виїхали під Маріуполь. Зараз чоловік Надін уже демобілізувався, а син служить досі. Поки Надін не бачить свого Олежку, вона, як може, намагається допомогти іншим хлопцям. Готує і приносить домашню їжу до госпіталю, а ще завжди наголошує, що «чужих дітей не буває».

Надін не хоче розповідати про свої почуття, про свій біль і переживання. Не тому, що не зрозуміють, ні. Просто описати занадто важко… А іншим солдатським матерям, звичайно ж, і так добре відомо те, що Надін відчуває щодня. Те, як минає життя в безкінечному очікуванні.  Як не йде ночами сон. Як ні на хвилину не припиняється в душі боротьба між страхом і  надією.

Надін легше думати, що її син просто поїхав на роботу до іншого міста. Олег приїжджає у відпустку кожні 3-4 місяці. Потім знову їде «бо не знає, як тут жити і що робити». З 20 років у нього не було ані побачень під місяцем, ані гучних нічних гулянок з друзями. З 20 років у його житті була лише війна…

Але я сподіваюсь, що вона закінчиться і для нього, і для Надін, і для решти солдат, і солдатських матерів. І закінчиться нашою перемогою! Допомогти наблизити її і швидше повернути  захисників додому можна тут: https://goo.gl/yk8xa5.

P.S. Олег не любить викладати свої фото в соцмережах, так що познайомтеся з його молодшим  братом =)

Зашерити Заплюсити

Ми допомагаємо підрозділам в зоні максимально небезпеки

16.07 в 11:12
Бійці облаштували на Авдіївській промзоні спортзалу
16.07 в 11:00
"Аборт". Нічний кошмар мінометників
16.07 в 09:40
Побут на війні завжди облаштований мирно
16.07 в 09:35
Псих з промки. Історія одного бійця
25.06 в 16:43
Міхаличу 59 років, він воює на передовій
25.06 в 16:18
"Я бачив, як росіяни "Градами" розстріляли Зеленопілля"

Читайте також