• UKR
  • RUS
6 Червня 2018

Від мрії до ДШВ. Історія одного командира

Бути командиром – задача відповідальна і непроста. А бути молодим командиром, коли твої підопічні старші за тебе, складніше вдвічі. Але командир першої десантно-штурмової роти першого батальйону однієї з десантних бригад, старший лейтенант із позивним Захар, уже два роки дає цьому раду.

«У Новгородському, біля Горлівки, у мене було 10 дядьків, 10 мобілізованих, старших за мене:  одним десь за 30, деяким по 40–50 років, і я почувався трохи… ну, не в своїй тарілці, – зізнається боєць, якому на той момент виповнився всього 21 рік. – Починали з ними притиратися, шукати «точки дотику», думати, як нам краще співпрацювати. Люди різні… Боролися, стикалися… Все, що я робив, – намагався бути для них прикладом. Йде якась стрільба – я біля них, поруч, в окопі. Коли не стріляють – пішов з однієї сторони підрулив, з другої… Якщо треба, десь підмінив, десь підстрахував. Я був біля них, був завжди на виду, що б не відбувалося. І якось так вийшло, що я стріляю – вони стріляють, я не стріляю – і вони не стріляють. Вони дивилися завжди на мене. Прийшов молодий… дивилися, чи я злякаюся, чи не злякаюся…».

Захар в армії з 2012 року. За плечами – навчання у Військовій академії в Одесі. На війні він із 2016 року. Зізнається: на вибір піти саме в десантні війська свого часу вплинув фільм «В зоні особливої уваги», який він побачив ще на першому курсі навчання. «Насправді ж, хотілося бути корисним», – додає він.

«Коли я прийшов у бригаду, наші Збройні сили перейшли до оборонної тактики бою, вже перебували в стані позиційної війни, – згадує командир свій перший обстріл. – Якось зранку, годині о дев’ятій-десятій, коли сиділи снідали, почувся тріскіт – ЗУшка почала стріляти. Постріли почали просто розриватися по посадці. Всі такі «чик-чик-чик» – поприсідали. Одне на одного подивилися – так, у голові все по місцях… Побігли. Викид адреналіну, перші дві секунди – навіть ступор. А далі в голові все прояснилося: треба туди бігти, те робити…».

Під його керівництвом дуже різні люди. Є такі, що повертаються на контракт після мобілізації. Є ті, що служили в далекі «піонерські» часи. Трапляються і такі, що не до кінця усвідомлюють, куди і навіщо прийшли. Неговіркий за вдачею боєць, тим не менш, з усіма примудряється знайти спільну мову і домовитися: «Найскладніше на фронті – це люди, людський фактор. Є задача, є людина… втомився, не виспався… і найскладніше переконати людину, що це треба робити – треба рити окоп, треба стояти там-то».

Обстановку на фронті характеризує як стабільно-напружену чи стабільно-контрольовану. «Ми всі знаходимося в режимі тиші, в режимі мовчання, – коментує він. – Ніхто не стріляє і водночас  всі стріляють! Ми тільки-но замовкаємо – починають по нас стріляти ворожі снайпери. Хочеться нам того чи не хочеться, залежно від обстановки даємо вогонь у відповідь, щоб противник був «у тонусі» і не нахабнів».

Відстань до ворожих позицій – 50-100 метрів. Кілька разів ворог намагався наблизитися до наших окопів, проте наривався на вчасну і адекватну відповідь. «Не знаю, характером зміцнів… сила волі зросла… – розмірковує боєць над змінами, що їх спричинила війна. – Натомість, у цивільному житті до деяких моментів став більш нетерпимий, з дружиною, трапляється, виникають суперечки… Мене довго вдома не буває, а коли приїжджаю – з роботи постійно телефонують…».

«Будемо стояти, будемо відстоювати!..» – запевняє він наостанок. І, звісно ж, ми допоможемо йому та його побратимам тримати ворога «в тонусі»: https://goo.gl/oWJNqq.

Зашерити Заплюсити

Ми допомагаємо підрозділам в зоні максимально небезпеки

14.08 в 13:35
Mmj Card - Overview
13.08 в 18:40
The Do this, Get That Lead On College Essay Matters
13.08 в 18:33
Unheard of Write-up Provides You the Info on School Essay Topics That Just a few Consumers Know Exist
16.07 в 11:12
Бійці облаштували на Авдіївській промзоні спортзалу
16.07 в 11:00
"Аборт". Нічний кошмар мінометників
16.07 в 09:40
Побут на війні завжди облаштований мирно

Читайте також