• UKR
  • RUS
19 Червня 2018

«Та лишай його тут, ми тобі іншого жениха знайдемо»

«Що найбільше запам’яталося на війні? Піони.

Ті шість прильотів по позиції «Вороб’ї» біля села Жолобок на Луганщині, те гупання та величезні вирви я не забуду ніколи. Це була незла мотивація зариватися у землю якомога глибше», – ділиться командир зенітно-ракетного взводу, молодший сержант із позивним Чабан. У мирному житті чоловіка кличуть Юрієм.

Свій бойовий шлях Чабан розпочав зі Слов’янська. До цього був активним учасником Революції Гідності.

«Коли був на Майдані, дістав для нас із друзями саморобні бронежилети. Пластини нам викували ковалі з мого рідного Нікополя, а місцеві кравці допомогли їх відшити. Броніки були потрібні для захисту від механічних ушкоджень, ножових поранень, які могли трапитися під час сутичок у натовпі на Майдані. Але ніяк не від ворожих куль. Та коли ми з цими броніками заїхали у Слов’янськ, нам порадили затулити ними вікна в автівці. Крім того, ми мали їхати вночі із вимкненим світлом. Я тоді подумав: «Шо за дєла?». Не очікував, що там тривають повноцінні бойові дії. Все це було дивно і страшно.

На той час проросійські бойовики почали займати адміністративні будівлі й роздавали «ополчєнцам» зброю. Безконтрольно та хаотично. Ці бандити могли застосувати стволи як завгодно. Траплялися пограбування та безчинства. Через це цивільні мешканці просто боялися виходити з дому до магазину.

Потім я був залучений до роботи спецпідрозділу, який співпрацював із мирними жителями. Нашим завданням було виведення їх із багатоповерхових житлових будинків. Потім людей автобусами вивозили з міста.

Запам’яталася історія, коли одна дівчина дуже просила мене забрати з квартири близьку людину, що була налякана і боялась виходити. Я, якщо чесно, думав, що мене хочуть відтягнути від групи, і відмовляв. Та дівчина дуже наполягала, і, зрештою, ми з хлопцями погодилися пройти за нею. «Близькою людиною» виявився величезний дядько, що заховався у ванній. Коли він побачив людей зі зброєю, підняв ще більшу паніку. Тоді я кажу дівчині: «Та лишай його тут, ми тобі іншого жениха знайдемо». Це подіяло на чоловіка, і він таки погодився піти з нами».

У складі 93-ї бригади «Холодний Яр» Чабан пройшов кампанію з оборони селища Кримського та його околиць, а нині воює на волноваському напрямку.

«Основна складність ділянки фронту, де ми зараз розташовані, – це рельєф. Терикони, пагорби, каміння. Плюс наші попередники не дуже відповідально ставилися до завдань, тому окопи по коліно довелося поглиблювати до величини людського зросту. Ґрунти тут важкі, кам’янисті, тому взимку було багато копання та інженерної роботи.

А найбентежніший для мене випадок стався, коли ми тільки сюди заїхали. Була зима. Нам нарозповідали страшилок, що по деяких маршрутах постійно працюють ПТУРисти та снайпери. Тому вийшов оглянути місцевість, щоб оцінити, звідки ворог може вести вогонь. Починаю спускатися по сніжку та камінню, і раптом залізна пряжка на черевиках чіпляється за дріт. Я думаю: ну все, до побачення, розтяжка. Потроху відчепився. Виявилося, що то звичайна проволока від відпрацьованого ПТРК (протитанкового ракетного комплексу. – Ред.).

Ось так на війні доводиться постійно долати свої страхи. І більшість з них виявляються надуманими».

Допомогти Чабану та його побратимам наблизити нашу спільну перемогу можна тут: https://goo.gl/dKhaVm.

Зашерити Заплюсити

Ми допомагаємо підрозділам в зоні максимально небезпеки

16.07 в 11:12
Бійці облаштували на Авдіївській промзоні спортзалу
16.07 в 11:00
"Аборт". Нічний кошмар мінометників
16.07 в 09:40
Побут на війні завжди облаштований мирно
16.07 в 09:35
Псих з промки. Історія одного бійця
25.06 в 16:43
Міхаличу 59 років, він воює на передовій
25.06 в 16:18
"Я бачив, як росіяни "Градами" розстріляли Зеленопілля"

Читайте також