• UKR
  • RUS
21 Червня 2018

Фокс витягав Сича з-під обстрілу. Історія друзів-офіцерів

Це Сич і Фокс – офіцери 92-ї бригади, а в мирному житті – друзі Льоха (ліворуч) і Коля. Це зараз вони посміхаються на Авдіївській промзоні і підколюють один одного, мовляв, зроби нормальне обличчя, раптом мама побачить це фото. А під час минулої ротації військовим було, м’яко кажучи, невесело: Сича серйозно поранило, і Фокс витягав його з місця обстрілу.

На п’ятому році війні Льоха – єдиний, хто на моє питання: “Чому ти чекав на повістку до травня 15-го і не пішов воювати ще в 14-му?” – чесно відповідає: “Було страшно”. Сич не служив “строкову”, на цивілці працював менеджером і вивчився на лейтенанта вже під час війни. Він майже завжди посміхається – дуже відкритий і, на перший погляд, навіть безтурботний хлопець. Хоча це, звісно, не так: Сич – командир взводу з підлеглими, безкінечними наказами, операціями та виконанням.
Обстріл у Мар’їнці, коли дивом залишився живим, Льоха згадує як епізод із серії “прокинувся вранці, зварив кави”. “Я, – каже, – поїхав на фронт на своїй Shkoda Fabia. Це був звичайний день: приїхав на машині забрати пацанів з ВОПу, і тут “прилетіло”. Перша міна вибухнула подалі, а ось друга вже лягла зовсім близько. Я чув її, але не встиг навіть лягти на землю – просто пригнувся. Біля мене стояв розвідник, як тільки стихло – я гукнув йому: “Живий?!”. І почув: “Так! Я – 300”.

Сича тоді теж поранило – осколки перебили йому ноги, посікли живіт і зачепили низку внутрішніх органів. Але Льосі спочатку здалося, що все не так погано: він дивом підбіг до товариша і таким само дивом дотягнув його до автомобіля. Якщо врахувати, що у військового тоді ще була загіпсована права рука, то перетягування товариша можна сміливо вважати повноцінною спецоперацією.

“Розвіднику дуже посікло ноги – від п’ят аж до стегон, він пережив уже купу операцій і досі продовжує лікування – потрібен штучний колінний суглоб”, – розповідає військовий. У стані больового шоку і сильного викиду адреналіну Льоха примудрився повернутися на місце “прильоту”, щоб забрати автомат товариша.
“І після цього, – сміється, – я уже “відійшов” – втратив свідомість. Коли відкрив очі, то побачив Фокса з ще одним бійцем. У мене йшла ротом кров, пацани неслабо перелякались, а я ще намагався командувати: “Тягніть мене в тачку, заводьтеся і поїхали!”. В машину теж потрапили осколки від міни, і вона, звісно, не завелася. В решті-решт, нас евакуювали медики. Потім пам’ятаю уже лише стелю лікарняного коридору та операційної”.

Знаєте, про жінок іноді кажуть, що вони зіткані з протиріч. Так ось, Сич також зітканий, але не із протиріч, а просто зітканий лікарями. Він показує мені величезні шрами на нозі та животі: менші шви – це місця потрапляння осколків, а великі стьобані – це місця, звідки витягали рештки ворожої міни. Льоха пишається, що ходить і повернувся на службу. За станом здоров’я він тепер “частково придатний”, так що може в будь-який момент розірвати контракт.

“Але, – підсумовує, – ще повоюю. Тим більше, крім бойових товаришів, зі мною в одній бригаді служить батько. Він поїхав на фронт ще в 14-му, тато – капелан, і в свої 65 років у разі необхідності готовий відкласти Біблію і взяти до рук автомат”.

Допомогти 92-й бригаді, Сичу та його бойовим товаришам наблизити нашу спільну перемогу можна тут: goo.gl/RBTrGg.

Зашерити Заплюсити

Ми допомагаємо підрозділам в зоні максимально небезпеки

16.07 в 11:12
Бійці облаштували на Авдіївській промзоні спортзалу
16.07 в 11:00
"Аборт". Нічний кошмар мінометників
16.07 в 09:40
Побут на війні завжди облаштований мирно
16.07 в 09:35
Псих з промки. Історія одного бійця
25.06 в 16:43
Міхаличу 59 років, він воює на передовій
25.06 в 16:18
"Я бачив, як росіяни "Градами" розстріляли Зеленопілля"

Читайте також