Аерозольне маскування та польова хімічна лабораторія. Історія командира роти РХБЗ

Аерозольне маскування та польова хімічна лабораторія. Історія командира роти РХБЗ


Цьому інтерв’ю без кількох місяців – рік. Але мій співрозмовник – досі військовослужбовець. І він досі командує ротою РХБЗ – радіаційного, біологічного і хімічного захисту. Але про це – трохи пізніше.

Сергій Кислинський прийшов у Збройні Сили України у 2008. Спершу – «строчка», потім – контракт із 92 бригадою, вчився в Полтаві на зв’язківця, служба, сержантські курси, знову служба. А потім йому запропонували навчатися у Харківському інституті танкових військ за спеціальністю «Озброєння і заходи військ радіохімічного захисту». Сергій погодився.

«Коли я випускався, нас було, здається, 15 на всі ЗСУ, зараз втричі більше приблизно, але все одно мало. А профіль дуже широкий. Наприклад, у моєму підрозділі є взвод, що відповідає за радіаційну розвідку під час ведення бойових дій – скажімо, бригада або батальйон просуваються вперед, цей взвод іде перед підрозділом і перевіряє, чи не заражена місцевість. Якщо виявили зараження в повітрі чи ґрунті, дають сигнал усій колоні, щоб далі мали на собі засоби індивідуального захисту», – розповідає Сергій.

Інший взвод після проходження небезпечної ділянки обробляє техніку від слідів радіації або хімічних речовин. Ще один взвод – штурмовий, який у разі бойових дій допомагає іншим підрозділам наносити ураження з вогнемета. Термобаричний боєприпас цієї зброї може запросто зруйнувати бліндаж, знищити ворожу БМП.

Але в умовах окопної війни майже всі виконують обов’язки піхотинців: так само копають, так само укріплюють, чергують, стріляють.

Втім, бійці підрозділів у разі чого можуть застосувати аерозольне маскування – задимити місцевість білим або чорним димом. Він густий, і за ним зовсім нічого не видно. Це дозволяє обладнати хибні позиції або переміститися, створити видимість скупчення людей або «засліпити» ворога настільки, що він навіть не знатиме, куди стріляти.

«Це дуже цікаво! Протягом п’яти років навчань у мене було зо два десятки різних хімій. Хоча у школі не любив цей предмет. І коли заходив іноді під час відпусток у рідний навчальний заклад, вчителька говорила, що ніколи б не подумала, що знатиму більше, ніж вона», – усміхається офіцер.

Коли підрозділ заходить на нове місце, де треба перевірити воду або очистити її, саме він робить це в польовій хімічній лабораторії. Неподалік передової обладнано спеціальний пункт обробки, якщо російські окупанти застосують хімічну зброю, зокрема фосфорні боєприпаси, всі підрозділи бригади зможуть пройти там очищення.

«Хоча фосфор – наче бомба сповільненої дії, це дуже важкий і підступний матеріал, який важко виявити і з яким важко боротися. І потім буде надзвичайно довге і складне лікування», – говорить Сергій.

Він жартує: якби підрозділи РХБЗ були створені раніше, історія розвивалася б інакше.

«Відомо про випадки, коли міста не могли взяти навіть за допомогою осаду. Брали тіла померлих від чуми людей і перекидали за мури. Місто просто вимирало», – каже військовий.

Війна на Донбасі небезпечна не тільки через те, що лінія фронту перетворилась на полігон для випускників російських військових вишів. Серед ряду небезпек – промисловість регіону.

«На Донбасі багато заводів, аміак, хлор, треба завжди бути готовим. У разі чого, треба швидко розрахувати, куди піде отруйна хмара, яку площу території вкриє, як поводитиметься аміак після вибуху. Але зараз простіше. Мій однокурсник за допомогою фахівців створив комп’ютерну програму, куди можна ввести дані: яку речовину застосували, скільки тон речовини, а також основні погодні умови. І ця програма вже сама намалює схему поширення. Раніше було значно складніше. Наприклад, у Рубіжному є завод із видобутку хлору. Там така його концентрація, що в разі якоїсь надзвичайної ситуації майже вся Луганська і Донецька області постраждають. Хлор осідає на землі і його дуже важко вивести. Вибух будь-якого заводу, якщо такий буде, точно залишить слід на території усієї Східної України. Постраждають люди, воно осяде на землі, заразить воду», – розповідає Сергій.

Після закінчення університету він за розподілом потрапив у 24 бригаду. У кінці лютого 2015 року отримав диплом, а вже 9 березня молодий лейтенант вийшов із поїзда у Лисичанську.

«Мене зустріли і привезли на позиції біля Кримського на Луганщині вантажівкою. Вечір. Я розвантажую речі, і починається мінометний обстріл, який здався мені вічним. Я запанікував, бо не знав, що робити. Всі люди, які були поруч, раптово кудись побігли, навіть не помітив, куди. Але потім по мене прийшов командир роти і відвів мене в бліндаж. Пам’ятаю, як ми з зовсім молодим солдатом Володею, йому років 18, заряджали набої. То була ніч, і я навіть не знав, де ми. На ранок вийшов і дивлюся, що поля, якісь потрощені споруди. Навіть задумався: а чи витримаю те все. Але дуже швидко командира роти перевели, я прийняв посаду і залишився з мобілізованими сам на сам. Було дуже важко. Я новенький. А люди вже по року прослужили, тримали оборону 29 блокпосту, 31, вони майже всі вдвічі старші від мене. Але мене підтримували сержанти. Я їм дуже вдячний. Але та ротація у Кримському була найважчою. Вихід із неї: усе завантажити, забезпечити людей сухпаями. Все вперше! Друга ротація була у Попасній. Там були великі відстані до ворога. І нас майже щовечора, починаючи з 18:00, можна перевіряти годинник, обстрілювали з артилерії. Але я вже трохи досвіду набрався, було більше контрактників», – розповідає Кислинський.

Потім було Зайцеве біля Горлівки, де до ворога дуже близько, і війна триває фактично в умовах міста, а противник може ховатися за кожною хатою.

«Наша бригада несла втрати. Ти розумієш, що загрожує не тільки артилерії, а будь-яка зброя, навіть автомат, підствольний гранатомет. Морально було дуже важко. Ворог стоїть буквально за рогом, і за перехопленнями ти розумієш, що це ніякі не «ополченці», а росіяни», – говорить офіцер.

Втім, «реабілітацією» після ротації для нього стали мовні курси в Ризі, де вивчав англійську, спілкувався з військовими з інших країн, обмінювався досвідом, відкривав для себе нові країни і міста.

А потім – ротація у Мар’їнці, де ротація стала складною, бо кілька разів потрібно було змінювати дислокацію, аби підтримати інші підрозділи. Важко було порозумітися з місцевими, чимало з яких вважають, що якби не українські військові, їх би не обстрілювали. Також у Мар’їнці активно працювали ворожі снайпери.

«Ти ніколи не знаєш, коли він вистрелить. Тому і ти, і твої підлеглі мають завжди бути в засобах захисту, мати аптечки, відкриті ділянки місцевості потрібно або пробігати, або проповзати. Розслаблятися не можна», – підсумовує Сергій.

Фото Анастасії Федченко


Переглядів: 131

Останні новини