Душа медика. Історія Ластівки, яка рятує

Душа медика. Історія Ластівки, яка рятує


«Я піду звідси з останнім українським бійцем», – твердо каже Оксана на псевдо Ластівка.

Вона за освітою медична сестра, до війни працювала асистентом у дитячій хірургії на Богатирській у Києві, потім – у дитячій урології, ще дванадцять років була асистентом стоматолога.

У часи Революції Гідності на Майдані в одній з кав’ярень обладнали медпункт, де Оксана допомагала пораненим і постраждалим.

Потім почалися події у Криму та на Сході. Наприкінці березня 2014-го стали формуватися добровольчі батальйони, і за місяць жінка вже була в «учебці». Розповідає, що один з викладачів мало не плакав, розуміючи, куди їх відправляють. «Що я вам можу дати за кілька годин?» – бідкався він.

«Коли нічого не знаєш, то немає страху, бо ти з цим ще не стикався», – каже Ластівка.

Під час зачистки Слов’янська хлопці викликали її по рації, коли знайшли медичні склади бойовиків. Там і надибала Оксана трофейний медичний рюкзак, який без начиння коштував близько 4 000 грн. Сама вона на фронт вирушила з власним наплічником, з яким ще за мирних часів ходила у турпоходи.

«Я розумію, що там не дилетанти були», – каже жінка.

На ящиках з медикаментами вона бачила наклейки з написами  «Защитникам Донбасса» з Удмуртії, Мурманська, усіх усюд «нєоб’ятной» Росії – країни, якій завжди буде мало власних земель. З тим трофейним рюкзаком вона рятує життя українським бійцям і досі.

– Скількох людей ви врятували? Мабуть, сотні?

– Не знаю, ніколи не рахувала… Мене часто про це запитують… Бувало і по троє, і по четверо бійців у машині вивозили. Найтяжчий лежить, інші сидять, хто де вмостився, хто на підлозі.

– А «двохсоті»? Як вони сприймаються? Пам’ятаєте свого першого загиблого?

– Ні, не можу пригадати… Кажуть, що медики – черстві люди. Але вони не зможуть добре виконувати свою роботу, якщо прив’язуватимуться та емоційно переживатимуть… Пам’ятаю, важко було, коли побратими заходили до кімнати прощатися, плакали і цілували загиблого друга. Ми не витримували і виходили…

Оксана пригадує, як по них лупив ворожий танк так сильно, що аж каски на головах підстрибували, а медики чекали на поранених, ховаючись за двоповерховими будинками у машинах з відкритими дверима. В цей час ворожий танк намагався поцілити «беху» 72-ї бригади, що вилетіла до них з двома «трьохсотими». Одному хлопцю вже не потрібна була допомога медиків, коли довезли, а от другого ще можна було врятувати… І вони кричали бійцям на БМП, щоб ховалися від танку, а ті кричали у відповідь, що повертаються на позиції воювати далі…

Розповідає, як вивозили з Авдіївської промки серйозно пораненого Василя Тарасюка, Тайфуна, майбутнього Героя України, який ледь не самотужки обороняв «Орел» – позицію, нещодавно відвойовану ціною життів його друга Андрія Кизила та ще двох побратимів. Тайфун у дуелі з танком вистрілив з СПГ по ньому, а танк влупив у відповідь. 23-річного лейтенанта відкинуло метрів на п’ятнадцять, і він сильно об щось вдарився. Так сильно, що аж проламало череп. Василь так само кричав у медичній Ластівці, що має повернутися на позиції, а Оксана заспокоювала, запевняючи, що вони лише відвезуть його на рентген, а потім повернуть назад. З автомобіля Тарасюка вже виносили на руках, непритомного, з запухлою половиною голови та оком.

Тайфуна гелікоптером відправили до Дніпра, де захисника врятували і поставили на ноги, а коли він повернувся до Авдіївки здавати справи, то нічого з того, як його вивозили з легендарної промки, не пам’ятав… Екіпаж Ластівки впізнав за попереднім спілкуванням… «Він такий хороший, відразу обійматися, але позивний виправдовує, бо просто змітає ворога на шляху», – каже з теплотою медик.

«А тепловізор від «Повернись живим»! – згадує Оксана. – Якось один підрозділ, що стояв на небезпечному напрямку, попросив мене знайти їм тепловізора. До кого не зверталась, всюди не складалося. Зателефонувала у «Повернись живим». Там сказали, що передзвонять хвилин за п’ятнадцять. Я так розумію, кудись телефонували і щось з’ясовували. Потім в обіцяний час пролунав дзвінок: «Ми вам дамо тепловізор, тільки хтось має нести за нього відповідальність». І невдовзі хлопцям прислали тепловізор «Новою Поштою». Я була дуже рада і вдячна!».


Переглядів: 52

Останні новини