Чи їдять на Донбасі собак, або Як вижити в інформаційній війні

Чи їдять на Донбасі собак, або Як вижити в інформаційній війні


«Уночі, коли сідає сонце і востаннє співає півень, фортеця постає із руїн. Щоночі вона відкриває браму, з якої виходить козацький полк. Озброєний, він іде до зони бойових дій, де пліч-о-пліч із українськими військовими захищає кордони і наш суверенітет. На світанку козацький полк повертається, брама зачиняється, і фортеця зникає».

Цю легенду вигадали діти з прифронтових міст, зокрема, з селища Нижньотеплого, що під Станицею Луганською. Там є руїни старої козацької фортеці. Легенду було створено в межах медіа-арт резиденції для підлітків Луганщини, що відбулася цього літа у Верховині.

12 учасників віком від 14 до 17 років упродовж 12 днів досліджували природу і причини появи медійних міфів, опановували грамотну роботу з інформацією, а також вчилися створювати власні медійні та мистецькі проєкти.

«Працюючи з дітьми з 2014 року, ми постійно думали: а як так сталося, що люди з України, які були українцями, взяли до рук зброю і почали воювати проти України, – розповіла ініціаторка проєкту Ксенія Васильєва, співзасновниця ГО «Покоління У». – Шукаючи відповідь на це запитання, ми зрозуміли, що ці люди понад 20 років існували в чужому медіа-просторі. І до того, як у хід пішла зброя, нами була програна війна інформаційна і культурна. Ці люди не вважали Україну батьківщиною, тому що з телевізорів і радіо їм говорили, що їхня батьківщина – це Росія».

За останні шість років виросло ціле покоління, що формує своє ставлення до останніх подій. Організатори резиденції діляться спостереженнями: на жаль, сучасним школярам не розповідають на програмному рівні історію останніх шести років. Вони не розуміють, як і через що почався Майдан, дивуються факту, що спершу було окуповано Крим, а не Донбас, тощо. 

Команда організаторів медіа-арт резиденції на презентації в «Українському кризовому медіа-центрі». Зліва направо: Александер Кроліковскі, Олександра Кроліковскі, Ксенія Васильєва, Христина Люльченко, Євген Бондаренко, Наталія Кратюк. Фото Олени Максименко

«Ми вирішили поєднати мистецтво та медіа-освіту, розповісти, що таке критичне мислення, як із цим працювати, навчитися обробляти інформацію, не піддаватися фейкам і маніпуляціям, які є скрізь, не тільки на Сході України, – говорить Ксенія. – Вирішили почати з підлітків, тому що через 5-10 років у їхніх руках опиняться всі ресурси в Україні, і важливо вкладати саме зараз у них, аби в майбутньому вони ставали лідерами думок, вели за собою наступні покоління».

Організатори й ментори заходу представляли майже всю Україну. Так, вихідцями з Криму є головна творча кураторка резиденції і співорганізаторка Generation-U Христина Люльченко, куратор, медіа-експерт і голова ГО «Школа медіа патріотів» Євген Бондаренко, а також волонтерка Наталія Кратюк. Родом із Донецька – творчий дует Krolikowski Art, Александер і Олександра Кроліковскі. Ксенія Васильєва – зі столиці, а у Верховині учасники резиденції взаємодіяли з місцевою ГО.

«Ми вже чотири роки працюємо з підлітками і зрозуміли, що Україна наразі перебуває у підлітковому віці, – коментує Христина Люльченко. – Загальне об’єктивне ставлення, мені здається, дуже схоже з ними».

Діти проводили опитування на вулицях, знімали відеоролики, мультфільми, малювали, досліджували, аналізували. Кожні чотири дні куратори записували з ними відеоінтерв’ю, аби бачити, як змінюється їхнє бачення в процесі занять.   

Учасники резиденції проводять опитування на вулицях Верховини. Фото з Facebook-сторінки «Медіа-арт резиденція»

«Коли я розповідаю про ці проєкти іншим кураторам у Києві, вони не вірять, що це зробили підлітки,  – розповів Александер Кроліковскі. – Але саме це дає надію на розвиток України, на нове майбутнє, на те, що Україна посяде місце в топі країни – тому що в нас є такі люди! Люди, здатні за короткий проміжок часу не тільки вивчити складні теми, а й зробити щось матеріальне з цього!».

Один із проєктів, створений під час резиденції, – «Прикордонники гуманізму». Учасницю резиденції місцеві запитали, чи правда, що на Луганщині їдять собак. Дівчина дослідила коріння такого упередження та знайшла відео, на якому терористи так званої «ДНР» готують шашлик із собаки. Вона зрозуміла, звідки походить цей міф, і зробила іронічну відеовідповідь: хлопці з Луганщини не їдять собак, вони гладять їх і бавляться з ними.

«Із абсолютно дистопічної картини вона зробила картину еутопічну, тобто нову і світлу, – коментує цю роботу Олександр. – А ще дівчина зробила дев’ять малюнків найвідоміших пам’ятників собакам, таким чином створивши концепцію про те, що є територія гуманізму і є територія поза межами гуманізму. І прикордонниками цієї території є саме собаки, ставлення до них як до друзів людини».

Учасники резиденції роблять анімацію. Фото з Facebook-сторінки «Медіа-арт резиденція»

Стереотипів щодо людей з іншого регіону вистачало з обох боків. Якщо верховинські підлітки закидали луганським собакоїдство, то ті, в свою чергу, взагалі побоювалися зустрічі з західними однолітками. «Вони боялися, що виникнуть проблеми через те, що вони російськомовні, – ділиться Христина. – Вони не проговорювали цей страх, але були дуже здивовані, що з ними спілкуються, що люди відкриті до них».

«Для них взагалі був шок, що вони познайомилися й одразу почали дружити, – додає Ксенія. – Кажуть: «У нас так не відбувається, люди так одразу не відкриваються!». А тут ввечері вже казали: «У нас є нові друзі, коли ми нову зустрінемося?».

Ще один проєкт «Корінь із V» – корінь із Верховини, втілений командою «Три кореня із А». Хлопці провели соціальне опитування і дослідили, що знають мешканці Верховини про інформаційний простір, та зробили про це відео. Вони опитали багато людей, хоча ті й неохоче говорили на складні теми. Відео змонтували таким чином, аби показати певний зріз думок українців про Донбас і зовнішній світ, показати ситуацію під незвичним кутом.

«Вони поєднали соціальний досвід із перформативною практикою і запитували людей про дивні речі, наприклад, що вони знають про Японію? – додає Олександра Кроліковскі. – І люди після запитань про інформаційну війну та міфи реагували здивовано – «Що?!».

Проєкт «Агус», що виглядає як ієрогліф «Схід», – це три колажі, що порівнюють міфи й легенди про Схід України зі Сходом Далеким. Проєкт Peacemaker – це стріт-арт, зображення українського військового, що стріляє гвоздиками.

Колаж із проєкту «Агус». Фото з Facebook-сторінки «Медіа-арт резиденція»

«У їхній роботі є шари, про які вони навіть не думали, – розповідає Кроліковскі. – Коли місцеві люди почали обговорювати цю роботу, почалася величезна дискусія. Про те, чи є гвоздика радянським символом. Люди почали гуглити, я теж. Я дізнався, що насправді в Європі символізм гвоздики зовсім інший. Отже, в пацифістській, на перший погляд, роботі ми бачимо зміну символізму – радянський символізм відмирає, а цей військовий, який фактично несе смерть, мріє про мир. І дуже цікаво було спостерігати за дискусіями всередині команди. Ми бачили, як деякі учасники команди змінюють свою думку, досліджуючи інформацію. Вони детально проаналізували політичну ситуацію, почали мислити по-новому, зрозуміли взагалі роль військового, виявили величезну повагу. Ми бачимо, що тут кожна деталь промальована – для них було дуже важливо, щоб автомат, нашивка були правильними, щоб усе було ідеально. Зараз дискусія щодо роботи триває. Так, вона дещо провокативна, але несе глибоку повагу і прагнення до відновлення територіальної цілісності й миру в Україні».

Проєкт стріт-арту Peacemaker. Фото з Facebook-сторінки «Медіа-арт резиденція»

У вигляді анімації діти розповідали історії видатних осіб, які народилися на Луганщині. Показували вплив негативних і позитивних новин на свідомість глядача. У процесі роботи обговорювали питання протидії медіа-агресії, досліджували сучасні технології впливу на масову свідомість.

«Ми досліджували, як фейк створював певні реалії, ілюзорну видимість, – розповідає Євген Бондаренко. – Вивчали відомий фейк про «слов’янського хлопчика», і з нашого боку було великою помилкою самим розкручувати фейки, які створювала РФ. Адже мета фейку – не в тому, щоб змусити повірити, що слов’янський хлопчик дійсно був, а в тому, щоб створити дисонанс, через який уже нічому й нікому не довіряєш. Насправді, так у нашому суспільстві й відбувалося, коли українські військові у 2014 році звільняли території, місцеве населення не знало, як реагувати на них. Із одного боку, вони бачили тих, хто їх рятує, тих, хто надає їм гуманітарну допомогу, але через ці фейки про хлопчика, двох рабів тощо, вони мали дисонанс, і ми витрачали багато часу на те, щоб працювати із місцевим населенням, нерідко підливаючи олії у вогонь. Хоча на той момент ми мали кинути всі медійні сили на створення позитивного іміджу українського військового».

Команда організаторів медіа-арт резиденції на презентації в «Українському кризовому медіа-центрі». Фото Олени Максименко

Таким собі медіа-експериментом став проєкт #VERCHOVYNADRAGONS – резидентка, дослідивши туристичні міфи, створила нову легенду про драконів Верховини. Зробила відео з «драконом», ютуб та інстаграм-канали, афіші на вулицях із QR-кодами. Люди, які не знали про це, почали додаватися, дивитися, обговорювати. А мешканець Нижньотеплого спільно з кураторами створив новітню легенду про козаків, що з далекого минулого приходять на допомогу українським військовим. І, слухаючи цю просту, здавалося б, історію, мимоволі відчуваєш щем.

«Маленька легенда, проста історія, – говорить Євген. – Але в кожному слові вже створюється певний сенс, ідейність – як колись козаки боронили, так і зараз українські військові боронять цілісність і суверенітет країни. І цей концепт далі може лягати в основу історії, казки, фільму. Нам зараз дуже сильно не вистачає цього контенту! Чим більше якісного медійного продукту – мультфільмів, кіно, якихось історичних речей з’являтиметься, тим якіснішим він ставатиме. І зараз ми маємо зробити ривок, знаходити коштовне каміння історії, легенд, особистостей і віддавати його у масовий простір».  


Переглядів: 52

Останні новини