«Кожна куля, яка свистить поруч, особлива». Як воює гід-морпіх

«Кожна куля, яка свистить поруч, особлива». Як воює гід-морпіх


Мауглі потрапив на фронт з Індії.

Звучить фантастично, проте це факт: замкомандира взводу 503-го окремого батальйону морської піхоти, старший сержант із відповідним позивним до війни працював гідом-перекладачем. І після повернення з Індії у 2015 році відразу вирушив до військкомату.

Можна сказати, що обов’язки гіда лишаються за ним і тут, принаймні щодо гостей бригади. Він водить мене химерними норами-лабіринтами, проводячи «екскурсію» позиціями і спостережниками, знайомлячи з бійцями і показуючи, за якими саме кущами починаються не наші позиції.

«Коли ми їхали з Гондурасу… з Гончарівська, пардон!.. до зони АТО, ми тоді познайомилися з кількома офіцерами, – згадує боєць виїзд із полігону. – Говорили про те, хто де був, що бачив… Я розповідав, що в Індії я проводив екскурсії саме в тому місці, яким надихнувся Кіплінг під час написання «Книги джунглів». Там є колишнє місто Віджаянагар, від нього зараз залишились руїни, але його частина відреставрована – менш ніж на 1%, тому що це було величезне місто, де жило кілька мільйонів людей. І зачепили цю тему – Кіплінг, місто мавп, Мауглі – так і приклеївся до мене позивний».

Служба почалася з першої танкової бригади. Після демобілізації і відпочинку – знову контракт.

«Спочатку я хотів потрапити до 41-го батальйону, – розповідає Мауглі. – Як потім виявилося, мав усі шанси потрапити до тієї групи, звідки Мартін Брест and company. Коли я туди вже приїхав із усіма паперами, документами, їх тоді уже вивели на полігон… Виявилося, що їх усіх розформовують, батальйон переводять до бригади артилерії. Тобто на «передок» вони заходити не будуть. І оскільки я на той момент контракт ще не встиг підписати, сказав: давайте прощатися. І комбат 41-го бату дав мені телефон комбата з 30-ки, так я потрапив до 30-ї бригади. Там я був з літа 2016 по зиму 2017-го, і перед виводом у мене закінчився контракт. Потім відпочив трохи, і мені дали телефон комбата Сухаревського. Так вже я потрапив сюди».

До слова, комбата майора Вадима Сухаревського з позивним Борсук у бригаді настільки поважають, що навіть у якості «неофіційної форми» носять чорні футболки з принтом борсука і лого «Якщо наступ – то ми».

«Деякі моменти записувати на плівку ми не будемо!» – посміхаючись власним спогадам, говорить Мауглі. І додає, що, якщо все складеться добре, то напише оповідання, спираючись на нотатки власного щоденника. «Найяскравіші моменти – їх часом важко відрізнити, – розмірковує він. – Відпочинок після багатогодинного переходу, коли ти засинаєш на «броні»… Ми тоді переїздили з Вугледара. Їхали годин, мабуть, 8-10, весь час на броні, без зупинок. І коли вже приїхали, машина зупинилася, ми всі, як були на ній, одне на одного сперлися і відключилися. Потім той марш-кидок навчальний минулого літа. Його показували у новинах… З одного боку, це було жахливо, але коли вже він завершився, прийшло відчуття щастя, що зміг, витримав, – це також важко передати!.. Коли зайшли сюди, кожна куля, яка свистить поруч, вона особлива, кожна мить, коли стріляєш у той бік, вона також особлива. Коли бачиш, як по «сепарським» позиціям прилітає щось важке у відповідь, на це можна дивитися вічно!.. Коли були тут, і вперше почала працювати ворожа арта, біжиш дізнаватися, як там хлопці. Приходиш – усі цілі. І знову-таки це відчуття, що зараз усі цілі – його дуже важко передати!.. Коли прибіг тоді, коли пішла наша відповідь. І ти не бачиш нічого далі 50 метрів. Бо все це один суцільний туман…».

Його уривчасті спогади надзвичайно візуальні, і вони – також своєрідна екскурсія, тільки в часі, а не у просторі.

«Дуже важко щось назвати повноцінним бойовим зіткненням, – говорить боєць. – Тому що у 2014 році ось був ти, а ось – супротивник, ви одне одного бачите. А зараз ти кудись у той бік стріляєш, і звідкись десь поруч щось свистить. Як на мене, це дуже важко назвати «бойовим зіткненням», хоча випадкова куля може вбити так само».

На питання про поточну ситуацію він вибухає коротким смішком. Смішок підтверджується глухим «гуп», вочевидь, із «бехи». «Звична, – зрештою говорить він. – Це місце, воно, мабуть, з 2015 року майже щодня звучить у звітах. Те, що звично тут, на інших ділянках було би розцінене як загострення, а для цього місця це буденність».

Тишу порушують міномети, рідше арта. Стрілкотню, РПГ, ПТУРи і «бехи» тут просто не беруть до уваги. Кілька разів у цьому районі «прилітало» з «Градів». Проте угоди щодо «режиму тиші» боєць вважає доцільними: «На жаль, так. «Перемир’я» оголошувати варто. Як ми обмежено можемо застосовувати щось важке, так само і супротивник. Тут є плюси і мінуси. І будемо все таки відверті: у нас є певна кількість артилерії і танків. Так само має і супротивник. Але противник підтримується Росією, в якої цього набагато більше. Тому поки воно працює у комплексі, поки працюють «Мінські домовленості»… До них можна ставитися скептично, але вони все одно ідуть на користь, поки працюють санкції… Хай не так швидко, як хочеться, але все йде на краще».

«Я уточнив би: не «перемир’я», а тимчасовий режим припинення вогню!» – включається в розмову один із побратимів.

«Зазвичай і дня не проходить після оголошення… – коментує Мауглі. – Передали режим тиші, минуло кілька годин, а то і хвилин, і все понеслося знову».

А місяць тому на позицію морпіхів «заблукала» компанія «іхтамнєтов»: «Була спроба проходу ДРГ. Невдала для них спроба. Свою роботу хлопці виконали на п’ять із плюсом за старою системою!» – коментує боєць. 200-го бойовика потім забрали з позиції і передали тій стороні.

Мауглі зізнається – спілкування з людьми дається тут непросто. Адже, якими б близькими за духом не були люди, а сім місяців безвилазно в одному просторі – це таки випробування: «Тому що у кожного свій характер, а все одно потрібно з кожним знайти спільну мову… І часом те, що тебе не дратувало у звичайному житті, тут тебе може буквально «розривати».

Питання щодо планів на «після-перемоги» бійці зустрічають іронією: «Якраз на пенсію вийду», – говорить один юнак. Але запаси оптимізму у морпіхів прямо пропорційні запасам чорного гумору.

«Ну, сподіваюся, це буде раніше! Хочу повернутися до своєї роботи. Або, можливо, освоїти щось нове, – каже Мауглі, – і одружитися…».

Всі фото автора


Переглядів: 103

Останні новини