Боротьба за стратегічну ініціативу триває. Коли Україна остаточно відбере її у росіян

Колонка аналітика Фонду Миколи Бєлєскова про те, як вчасні наступ і оборона ведуть до перемоги у війні

Повномасштабна російсько-українська війна триває дев’ятий місяць. За цей час бойові дії пройшли кілька етапів або фаз, говорять аналітики й ЗМІ. В основному, їх визначають або за характером — оборона чи наступ, або за районами найактивніших бойових дій. Проте наразі Сили оборони України одночасно намагаються наступати на стику Харківської, Луганської і Донецької областей, а також на Херсонщині, і при цьому далі стримують атаки ворога на ділянці фронту від околиць Бахмуту до околиць Донецька. Це значно ускладнює визначення того, на якій фазі війни ми сьогодні, якщо слідувати відповідній логіці. Окрім того, даний підхід не дає необхідної концептуальної рамки як для поточної системної оцінки, так і прогнозування ситуації.

За таких умов краще говорити не про якісь фази, а про триваючу боротьбу сторін за так звану стратегічну ініціативу. 

Існує наступне визначення поняття «стратегічна ініціатива»:

• Це створена комплексом кроків і заходів можливість нав’язувати протягом довгого часу свою волю противнику в стратегічному масштабі, примус противника застосовувати невигідні форми і способи боротьби, діяти в несприятливих умовах. Стратегічна ініціатива створює свободу прийняття рішень, вибору того чи іншого способу дій своїх військ і обмежує дії противника. Захоплення стратегічної ініціативи і її утримання — одна із головних умов успішного ведення війни і стратегічних операцій. Досягається шляхом випередження противника в розгортанні сил, нанесення ударів і ведення активних операцій, більш доцільного і неочікуваного для противника застосування збройних сил, зміну на свою користь і підтримання сприятливого кількісного і якісного співвідношення сил. Дозволяє за своїм бажанням вибирати час, спосіб і місце ударів, тих чи інших видів операцій, змушує противника відмовлятися від своїх цілей, вести операції в несприятливій ситуації. Боротьба за стратегічну ініціативу — одна із найбільш характерних рис сучасних операцій усіх видів, ведення війни у всіх просторах.

Уроки Другої світової

Варто звернутися до прикладів в історії. Велика війна України і Московії — найбільша на Європейському континенті після Другої світової. Тому логічно буде поглянути на наймасштабніше протистояння останньої — боротьбу СРСР і ІІІ Райху протягом 1941-45-го — для ілюстрації того, чим на практиці є боротьба за стратегічну ініціативу.

Протистояння двох тоталітарних режимів почалося зі швидкого захоплення Вермахтом стратегічної ініціативи влітку 1941 року, що дозволило провести низку успішних наступальних операцій, розгромивши значні сили РСЧА і захопивши значні території європейської частини Радянського Союзу. Проте зрештою Вермахт у кампанії 1941-го пройшов так звану кульмінаційну точку наступу раніше, ніж зміг остаточно розгромити РСЧА і змусити владу СРСР прийняти політичну волю ІІІ Райху. Виснаження, втрати і розтягнуті комунікації створили умови для переходу РСЧА до контр-наступальних дій під Ростовом, Москвою, Ленінградом, у Криму і під Харковом наприкінці 1941-го і на початку 1942 року.

Проте окремі локальні успіхи Червоної армії не означали остаточного перехоплення стратегічної ініціативи. Помилкова оцінка ситуації вищим військово-політичним керівництвом Союзу на початку 1942-го щодо повної втрати Вермахтом стратегічної ініціативи і перехоплення її РСЧА, призвела до помилкових рішень — перш за все, спроби відвоювати Харків, які допомогли Вермахту повернутися до активних наступальних дій і змусили Червону армію знову переходити до оборони. Армія ІІІ Райху після перегрупування, введення в оману противника щодо напрямку основного удару і розгрому радянських сил під Харковом перейшла до активних наступальних дій у південному напрямку — Сталінград і Кавказ. Цікаво, що влітку і в першій половині осені 1942-го Вермахт наступав лише на півдні на противагу наступу по всіх трьох напрямкам у 1941 році. Втрати за перший рік війни із СРСР давали про себе знати.  

Однак як і 1941-го, Вермахт 1942 року пройшов кульмінаційну точку наступу раніше, ніж зміг виконати усі завдання. Розтягнутий фронт під Сталінградом, який на флангах займали менш надійні війська союзників ІІІ Райху, створив умови для переходу РСЧА в контрнаступ у другій половині листопада. І хоча цього разу РСЧА не лише відкинула, але й оточила/знищила значні сили Вермахту під Сталінградом, проте знову переоцінила себе. Пробуючи оточити всі сили групи армій Дон/Південь Вермахту, армія СРСР пройшла кульмінаційну точку і створила умови для ефективного контрнаступу німців під Харковом, під керівництвом їхнього найбільшого майстра оперативного мистецтва — Еріха фон Манштейна, який на певний час стабілізував лінію фронту в Україні.

Вважається, що остаточно Вермахт втратив ініціативу на Східному фронті після битви на Курській дузі влітку 1943-го. На цей раз РСЧА свідомо перейшла до оборони, точно знаючи місце наступної наступальної операції німців, розгорнувши потужну ешелоновану оборону. По суті, керівництво СРСР вирішило використати бажання Вермахту знову завоювати ініціативу після поразки в кампанії 1942 року — було вирішено ослабити противника в активній обороні перед початком контрнаступу. Цей задум спрацював. Після Курської дуги Вермахт остаточно втратив здатність проводити наступальні операції. Червона армія тримала стратегічну ініціативу в своїх руках, проводячи низку послідовних і паралельних глибоких наступальних операцій за участю кількох фронтів одночасно, наближаючи тим самим остаточний крах ІІІ Райху.

Проте варто розуміти, що паралельно тривала боротьба за ініціативу на фронті і в тилу. Промислові потенціали антагоністів змагалися щодо того, хто вироблятиме більше важкої техніки і боєприпасів, ніж втрачає в боях. Кінець кінцем, переміг СРСР, у тому числі завдяки програмі ленд-лізу.

Тил має забезпечувати притік сил і засобів, який компенсує власні втрати на фронті швидше, ніж це робить тил противника

Приклад боротьби двох тоталітарних режимів за ініціативу на Східному фронті Другої світової війни дає низку важливих уроків.

По-перше, боротьба за перехоплення стратегічної ініціативи була довгим процесом і тривала більше двох років. Обидві сторони допускали помилки, переоцінюючи себе і недооцінюючи противника на певних етапах, часто пропускаючи момент, коли краще від наступу перейти до оборони.

У цьому і другий важливий момент боротьби за стратегічну ініціативу — необхідність правильно комбінувати оборону і наступ. Врешті-решт, тил має забезпечувати притік сил і засобів, який компенсує власні втрати на фронті швидше, ніж це робить тил противника, створюючи таким чином кількісну/якісну перевагу в силах і засобах на фронті.

Як наслідок, боротьба за стратегічну ініціативу — це тривалий процес, який передбачає правильне комбінування оборонних і наступальних операцій, при паралельній мобілізації тилу для остаточної зміни балансу сил і засобів на свою користь на всій лінії фронту. Це створює умови для остаточного розгрому ворога в рамках наступальних дій.

Перехід України від оборони до наступу

Тепер варто подивитися на велику війну України і рф з точки зору боротьби за стратегічну ініціативу.

З 24 лютого 2022 року ми перейшли до реалізації стратегічної оборонної операції з метою зриву плану ворога зі знищення української державності. Відповідне рішення свідомо ухвалили, з огляду на переважаючі сили і засоби ворога. При цьому обрали активну маневрену осередкову оборону з опорою на великі населені пункти. Вона дозволяла розмін територій на час із метою виснаження противника і розтягування його комунікацій, при збереженні основних сил оборони України.

Ворог переоцінив себе і недооцінив нас, вважаючи комплект сил до 200 тисяч осіб достатнім для наступу на семи напрямках. Ці прорахунки використали сили оборони України і змусили його покинути Північ і майже повністю Миколаївщину

Як наслідок, на кінець березня армія рф, яка атакувала одразу на семи напрямках, постала перед дилемою — їй не вистачало сил для одночасного наступу і оборони розтягнутих і вразливих комунікацій. Ворог переоцінив себе і недооцінив противника, вважаючи комплект сил до 200 тисяч осіб достатнім для наступу відповідного масштабу. Ці прорахунки використали сили оборони України і діями по фронту і в тилу змусили противника покинути Північ і майже повністю Миколаївщину.

Далі рф зменшила рівень своїх амбіцій лише до спроб активно наступати на Сході України з метою виходу на адмінкордони Донецької і Луганської областей і розгрому українського угруповання там, перейшовши на інших напрямках до оборони. Доволі нагадує зменшення амбіцій Вермахту 1942 року.

Проте зрештою росія не змогла перетворити перевагу в артилерії і бронетехніці в класичну глибоку наступальну операцію з метою швидкого оточення і знищення українських сил. Натомість у неї вийшло лише фронтальними атаками витиснути їх із Попасної, агломерації Сєвєродонецьк-Лисичанськ, вийти на лівий/північний берег річки Сіверський Донець і ближні підступи до Слов’янська. Фактично, це була кульмінаційна точка нового російського наступу. Більше трьох місяців тривають безрезультатні російські спроби захопити Бахмут.

Паралельно до активної оборони на Сході, яка допомагала виснажувати потенціал противника, Україна вийшла на новий рівень допомоги від західних партнерів. На початку мова йшла про легкі системи тактичного рівня — ПТРК, гранатомети і ПЗРК, а з другої половини весни ми почали отримувати гаубиці калібру 155 мм і боєприпаси, в тому числі коректовані, пускові M142/M270/MARS II із високоточними боєприпасами GMLRS, протирадіолокаційні ракети AGM-88 HARM, боєприпаси дистанційного мінування, системи ППО Сухопутних військ, легку бронетехніку. Використання високоточних боєприпасів розширеного поля бою підтвердило концепцію 1980-х: ефективне вогневе ураження по тилу противника ускладнить йому виконання завдань на передньому краю фронту. Одночасно із цим збільшили угруповання сил оборони і безпеки України із 350 тисяч до мільйона осіб.

Ввівши росію в оману щодо напрямку основного удару, змусили її перенацілитися на Південь. Чи не вперше вона модифікувала свої плани у відповідь на можливі дії України

Поки Україна накопичувала сили шляхом внутрішньої і зовнішньої мобілізації і паралельно виснажувала противника в активній обороні, керівництво Московії продовжувало діяти, не рахуючись із реаліями війни. Мова йде про спробу утримати протяжну лінію фронту у понад тисячіу кілометрів і навіть наступати, маючи обмежені відносно масштабу театру активних воєнних дій сили. Це все створило основу для наступу України на Харківщині, де провели класичну глибоку наступальну операцію по канонам Другої світової війни. Особливу роль зіграв комплекс заходів зі введенню в оману противника щодо напрямку основного удару. Він змусив рф перенацілитися на Південь, чи не вперше модифікуючи свої плани у відповідь на можливі дії України. 

Як бачимо, вже двічі за останні вісім місяців рф виходила на межі можливого в рамках наступу, а українські сили змушували противника відступати. Сили, кинуті проти України із 24 лютого, які підсилювали шляхом часткової прихованої мобілізації, дійсно втратили ініціативу, попри позбавлені будь-якого стратегічного сенсу спроби просуватися до Бахмуту за участі бійців ПВК «Вагнер». Це чи не найкраще підтверджує те, що російські коментатори чекають міжсезоння з його поганою погодою і «распутицой», яка має сповільнити українські сили, і відкрито говорять, що ключове завдання зараз — шляхом переходу до оборони на Сході і Півдні вимотати українські сили.

Чи означає це, що Україна остаточно перехопила стратегічну ініціативу і що ворог вже не зможе наступати? Відповідь зможуть дати тільки дослідники, які писатимуть історію цієї війни вже після її завершення. Як це сталося і у випадку Другої світової. Ця ж війна нагадує, що боротьба за захоплення, утримання і використання стратегічної ініціативи — це довгий, складний і нелінійний процес.

Ми маємо дві великі переваги

Виключати повністю спроб противника повернутися до наступальних дій не можна — на війні завжди готуються до найгірших сценаріїв. На це також може бути спрямована оголошена 21 вересня мобілізація, яка, так чи інакше, спирається на те, що рф успадкувала найбільшу частку запасів зброї і боєприпасів, а також ОПК колишнього Радянського Союзу. З іншого боку, факт закупівлі і застосування безпілотників Shahed-136 чи використання експортних танків Т-90 разом із застарілими Т-62 на полі бою показує проблеми рф.

Оборона з максимальним збереженням власних сил і виснаженням ворога створює умови для наступу

Так чи інакше, вчасний перехід до оборони, якщо противник поновить спроби наступати чи ми вичерпаємо власний потенціал наступальних дій, не слід сприймати як трагедію в боротьбі за остаточне захоплення і використання стратегічної ініціативи. Маємо пам’ятати, що саме успішне комбінування наступу й оборони є однією із передумов остаточного захоплення ініціативи. Оборона з максимальним збереженням власних сил і виснаженням ворога створює умови для наступу.

Так само спроба ворога перейти до оборони з метою виснаження України не повинна нас лякати. Ми маємо дві великі переваги – якісний і мотивований персонал, помножений на технічну перевагу західного озброєння. Це разом із операціями із введення в оману щодо напрямку основного удару, може створити умови для успішних наступальних операцій, що символізуватимуть остаточну втрату ворогом стратегічної ініціативи.

Так чи інакше, маємо певну основу для стриманого оптимізму. Розвиток подій за останні вісім місяців показує: в боротьбі за стратегічну ініціативу ми робили правильні кроки, базовані на правильній оцінці обстановки, які дозволяли виснажувати противника і накопичувати сили, використовуючи ворожі прорахунки. Є причини сподіватися, що так буде і надалі. І тому, рано чи пізно, стратегічна ініціатива остаточно опиниться в руках України.