«Чи готова Росія до затяжної війни?». Огляд західної аналітики

Західні воєнні аналітики досліджують вплив війни на систему ядерного нерозповсюдження та безпеку в Арктиці, намагаються глибше зрозуміти російську мотивацію для вторгнення в Україну, а також закликають готуватись до тривалої війни. Детальніше — у нашому черговому тижневому огляді.

Аналітик британського Королівського Об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Сідхарт Каушаль досліджує питання, чи готова росія до затяжної війни. З політичної точки зору авторитарні режими схильні краще переносити довготривалі конфлікти, якщо вони перемагають або перебувають у патовій ситуації. Тільки значущі поразки могли привести до падіння режиму — як поразка Аргентини у Фолклендській війні. Мобілізація суспільства в авторитарних державах також не має значного негативного ефекту на стабільність режиму.

Щодо матеріальної спроможності росії відновлювати воєнну могутність – то відповідь не така однозначна. рф має значні запаси боєприпасів та можливість їх виробництва.

Проте, зважаючи на великі втрати у техніці, рф потрібно виробляти нові танки та бойові машини. За 10 років росія не змогла ефективно замінити західні комплектуючі, тому зараз повинна покладатись на оптимізацію витрат ресурсів, пошуки шляхів обходу санкцій та прискорення імпортозаміщення. Можливо також використовувати товари подвійного призначення з інших секторів для військових цілей.

Хоча рф успішно замінила деякі іноземні комплектуючі військового призначення (як от українські турбіни для кораблів) власними виробами, ці успіхи досить обмежені. Росія залежна від іноземних верстатів, і є цілий ряд компонентів, які вона просто не зможе виробляти. Вона не зможе замінити більш сучасне озброєння, і поступово повертатиметься до стану армії 20 століття. 

Якщо російське керівництво планує просто перечекати певний час, поки західна допомога для України припиниться, запустити другий наступ і закінчити війну, то це не матиме такого великого значення. Якщо ж рф не матиме оперативної паузи і буде змушена підтримувати постійний потік ресурсів на фронт, її матеріальна спроможність вести довгу війну буде набагато більш обмежена.

Росія також не має проблем з наявністю людських ресурсів, які можна залучити на війну. Питання в тому, наскільки швидко і ефективно вона може робити їх боєздатними. Якщо рф не отримає оперативної паузи, то вона буде змушена відправляти новобранців у виснажені підрозділи на передову, а не формувати повністю нові частини в тилу.

Для підготовки резервістів, особливо сержантського складу, потрібен час (до 10 місяців) та інфраструктура. Зазвичай підготовка здійснюється на базі військових частин — що ускладнює завдання в умовах того, що більша частина цих підрозділів уже залучена до війни в Україні. Зрештою спроможність почати ще один повномасштабний наступ або вести затяжну війну роками залежить від того, наскільки успішно росія може зберегти ті підрозділи і матеріальні засоби, які уже воюють в Україні. 

Американський аналітичний центр RAND Corporation випустив низку матеріалів, присвячених різним аспектам впливу вторгнення Росії на світову систему безпеки.

Перший з них аналізує небезпечні уроки російського ядерного залякування під час вторгнення в Україну. Україна віддала ядерну зброю, яка залишилась на її території після розпаду СРСР, в обмін на запевнення безпеки, зокрема і від рф. Росія грубо порушила ці гарантії і катастрофічно підірвала світову систему ядерного нерозповсюдження.

По-перше, країни, які володіють ядерною зброєю (як Північна Корея),  матимуть ще менше бажання її позбавитись, сприймаючи її як запобіжник проти будь-якої агресії чи загрози режиму. Ті ж країни, які прагнуть створити ядерну зброю (як Іран), тепер навряд чи відмовляться від таких планів.

По-друге, війна в Україні стала тим рідкісним випадком, коли держава використовує аргумент ядерної зброї не для оборони, а для «наступального стримування», тобто щоб підтримувати вторгнення на територію суверенної держави погрозами про застосування ядерної зброї. 

По-третє, будь-яка країна з ядерною зброєю та агресивними планами може використати досвід росії. Обмежена підтримка України з боку західних держав, особливо в перші місяці війни, свідчить про ефективність ядерного залякування. Наприклад, Китай може вдатись до такої ж тактики у випадку конфлікту з Тайванем. Війна рф в Україні це небезпечний прецедент — країна, яка віддала свою ядерну зброю, була атакована одним із гарантів своєї безпеки. Відновлення територіальної цілісності та суверенітету України в межах міжнародно визнаних кордонів є критичною для відбудови світової структури ядерного нерозповсюдження.

Інша стаття ставить питання, яка ключова мотивація стоїть за російським  вторгненням в Україну. З перспективи політичного реалізму, країни в міжнародній системі роблять те, що необхідно для їхнього виживання. Лідер країни визначає інтерес, для досягнення якого здійснюються необхідні кроки, навіть якщо вони будуть сприйняті як неприйнятні. Путін багато говорить про відновлення втраченої величі росії, яка бореться про Заходу, що занепадає.

Захід завжди буде суперником рф. Інша концепція з міжнародних відносин називається «онтологічна безпека» — підтримання постійного відчуття і уявлення про себе, в даному випадку про ідентичність країни, яка може визначатись відносинами з іншими країнами. Таким чином, путін міг почати вторгнення, керуючись відчуттям «порядку», де «порядок» — це продовження ворожнечі між росією та Заходом.

Поки Росія не демонструє готовність до компромісу, а політична та економічна ціна, яку світ, і насамперед Україна, повинна платити за можливість рф почуватись в «онтологічній безпеці» зараз виглядає неприйнятною. Однак, війна і українські перемоги, великі та малі, уже зараз підривають уявлення росії про власну велич. Це може відкрити вікно можливостей для перегляду власної ідентичності росіян. Такий шлях, хоча і не певний, може бути єдиним способом швидко закінчити війну, яка в іншому випадку може тривати роками.

Ще один матеріал присвячений впливу повномасштабного вторгнення рф в Україну на Арктичний регіон. Сім членів Арктичної ради прийняли рішення призупинити співпрацю з росією, що є безпрецедентним кроком. Хоча конфлікт в Арктиці є досить малоймовірним, рф відчуває свою силову перевагу в регіоні, і намагається отримати від існуючої ситуації дивіденди. Росія має найбільшу військову присутність в регіоні, спеціальні арктичні війська, військові бази та розвідувальні станції, а також регулярно проводить спеціалізовані навчання за участі тисяч військовослужбовців.

Призупинення співпраці з рф позбавляє західні держави формального механізму обговорення стану справ в Арктиці. Нестача американської воєнної присутності в регіоні і обмежена готовність створює виклики реагування на можливий конфлікт. Арктика залишається відносно слабкою ланкою в системі тактичної оборони США, а сили в країнах північної Європи недостатні. Незважаючи на те, коли дипломатія з росією знову стане доступною, США повинні взяти на себе лідерську роль у Арктичній раді, більше вкладати у арктичну інфраструктуру, розмістити більше сил та засобів на Алясці і розширити програму Берегової охорони США на арктичне узбережжя.

Експертка RAND Дара Массікот у своїй статті для Foreign Affairs говорить про провали росії, нова стратегія якої у війні така ж невдала, як і стара. На початку війни рф значно недооцінила Україну, її здатність та волю до спротиву, і застосувала свої збройні сили для виконання тих завдань, які вони були не в стані виконати, втративши велику кількість техніки і військових.

Через 6 місяців після початку війни, росія все ще ставить нереалістичні цілі для своїх виснажених військ – захоплення та утримання Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Навіть якщо рф оголосить загальну мобілізацію, відновлення боєздатності підрозділів займе багато часу, і війська відчуватимуть значну нестачу людей і техніки протягом наступного року-двох.

Це дасть українським Збройним Силам протидіяти зусиллям росії, направленим на окупацію та анексію територій. Проблеми москви, однак, не гарантують успіхи Києва. Україна теж втратила багато людей і техніки, і навряд чи зможе проводити масштабні контрнаступальні дії найближчим часом. Контрнаступ на Херсонщині є пріоритетом, але в останні тижні росія перекинула сюди війська з Донбасу. Україна може не давати їм зміцнитись, наносячи важкі втрати — ця тактика працювала на півночі в перші місяці війни. Це може переконати російське командування, що оборона існуючих позицій неможлива.

За оцінками російських військових планувальників, підрозділ повинен понести втрат у 50-60% від початкової кількості техніки та особового складу, щоб вважатись небоєздатним, а втрат у 40% буде достатньо, щоб вивести з ладу систему командування в певному регіоні. Якщо Україна зможе нанести такий рівень втрат на півдні, це може знову переконати Москву відступити. Але щоб ця стратегія мала успіх, вона повинна бути в процесі реалізації до того, як росія анексує окуповану територію. А навіть якщо ця анексія відбудеться, і рф спробує нав’язати оперативну паузу, Україні та Заходу не варто на неї погоджуватись.

Росія, як і раніше, хоче анексувати велику частину України, демілітаризувати країну, щоб вона не могла чинити спротив, і встановити проросійський режим в Києві. І Україна, і ті, хто її підтримує, повинні налаштуватись на затяжну війну.

The Economist у своєму огляді закликає не бути нетерплячими щодо контрнаступу ЗСУ на Херсонщині, розмови про який і підготовка йде уже давно. Зеленський говорить про звільнення всіх окупованих територій, а генерали обіцяють звільнити Херсон до кінця року. Реальність набагато складніша ніж тріумфальні реляції — росія окопується, перекидає резерви і готується до оборони, а Україна, незважаючи на успішні удари по складах боєприпасів та інфраструктурі, все ще потребує більше часу для підготовки військових, отримання зброї та ослаблення російської оборони.

Ситуація зараз є патовою, але Україна має більше шансів вийти з неї на початку наступного року. 10 тисяч військових, які тренуються у Великій Британії, допоможуть укомплектувати нові бригади, а постачання зброї продовжується. Західні партнери України повинні бути більш терплячими, адже у війні на виснаження швидка зміна балансу сил неможлива. Останні атаки в Криму чітко показують, що Україна намагається перехитрити противника та перехопити ініціативу. Методичне знищення російської воєнної потуги зрештою призведе до українських територіальних здобутків.

Також видання пише, що постачання Javelin та інших сучасних протитанкових комплексів в Україну може знизитись, але це не проблема. США та їх союзники поставили Україні більше 8500 ПТРК Javelin, які знищили велику кількість російської техніки. Резерви цієї зброї поступово вичерпуються, а складність виготовлення та велика вартість не дають можливість швидко наростити виробництво.

Так, США виготовляють лише близько 800 комплексів щорічно. Ціна одного пострілу складає близько 200 тисяч доларів (вартість елітного автомобілю), ціна британського NLAW з меншою дальністю — 33 тисячі. Дешевші протитанкові гранатомети, як шведські АТ4 чи радянські РПГ-7 не можуть зрівнятись із сучасними ПТРК, але і коштують набагато менше – 2000 доларів та кілька сотень доларів відповідно. Хоч вони і не можуть боротись так ефективно із сучасними танками, але легко знищують бойові машини та САУ.

США буде важко утримувати існуючі темпи постачання Javelin Україні, і дешевші зразки можуть заповнити цю прогалину. На щастя, західні ПТРК в Україні значною мірою зробили свою роботу, знищивши значну кількість найсучасніших російських танків. Старіші зразки техніки, які змушена зараз використовувати Росія, вразливі і до менш просунутих гранатометів.