«Кремль лише вдає, що санкції не працюють». Огляд західної воєнної аналітики 

Західна воєнна аналітика поки лише осмислює блискавичний український контрнаступ на Харківщині, тому глибоких матеріалів на цю тему ще не з’явилось. Натомість цього тижня іноземні ресурси писали про російський погляд на західні санкції та досягнення «технологічної суверенності», загрозу ядерної ескалації та довготривалі плани підтримки України з боку ЄС.

Експертка американського Foreign Policy Research Institute Анна Надібаідзе досліджує мотивацію російських зусиль досягнути технологічної суверенності. 

Після 24 лютого у світлі потужних європейських та американських санкцій Кремль просуває досягнення «технологічної суверенності» — незалежності від західних технологій та компонентів. Як ключову ціль про це заявляли більшість представників російського керівництва — Путін, Мішустін, Мєдвєдєв тощо. 

У виробництві електроніки та автомобілів, транспортних перевезеннях, розвитку робототехніки та штучного інтелекту РФ не може замінити західні складові

Офіційна риторика оптимістична щодо можливості Росії позбутися такої залежності – реальність виглядає набагато гіршою. Аналізуючи попередній досвід імпортозаміщення і можливості російської промисловості, експерти стверджують, що у галузях виробництва електроніки та автомобілів, транспортних перевезеннях, розвитку робототехніки та штучного інтелекту РФ не може замінити західні складові. Критичною є нестача чіпів. Проте, мотиви заяв про «технологічну суверенність» інші: Росія прагне забезпечити онтологічну безпеку, тобто збереження спокою і знайомого образу великої держави як для міжнародної, так і для внутрішньої аудиторії. 

Наратив «технологічної суверенності» будує ментальний міст між радянським минулим і російським сьогоденням. Звичайно, ці наративи концентрують увагу лише на радянських досягненнях, як запуск супутника чи відправка першої людини в космос, ігноруючи той факт, що дуже невелика частина радянських технологій мала успіх за кордоном. Поки що цей наратив резонує з більшістю росіян, які, згідно з опитуванням, вірять в успіх імпортозаміщення та не вважають, що нестача імпортних комплектуючих негативно вплине на їх життя. Але так як реальних можливостей досягти технологічної суверенності у Росії немає, виклики для її технологічних секторів економіки накопичуватимуться, і це може вплинути на думку простих росіян.

Ще один матеріал від Королівського Об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) вивчає російський погляд на західні санкції. 

США та країни Європи говорять про значні довготривалі економічні збитки РФ від санкцій. У відповідь, Росія концентрується на двох наративах: що російська економіка залишається сильною і добре підготовленою до санкцій, і що вони є актом провокації та агресії з боку Заходу. Також просувається думка, що обмеження шкодять лише тим, хто їх вводить. 

Помилково вважати, що санкції тут і зараз змусять Путіна змінити свій політичний курс. Вони розраховані на довгострокову перспективу

Помилково вважати, що санкції тут і зараз змусять Путіна змінити свій політичний курс. Вони розраховані на довгострокову перспективу. Російська економіка не обвалиться одномоментно, але буде потрохи занепадати. Поступово будуть з’являтись ознаки стагнації, поверхневу стабільність буде все важче підтримувати. Через контроль медіа і криміналізацію антивоєнних протестів Путіну вдалось приховати вплив санкцій. Заходу натомість потрібно відслідковувати реальні їх наслідки і зберігати економічний тиск. 

Захід неодмінно зіткнеться з економічними труднощами через санкції, але з огляду на загрозу, яку становить війна Росії в Україні, цей курс повинен бути збережений, поки реальність не розіб’є наративи російської влади.

Українським основним бойовим танком може стати «Леопард-2», а літаком – американський F-18 чи шведський Grispen

Група європейських безпекових експертів у статті для Європейської ради із закордонних справ підготували бачення плану довгострокової підтримки України з боку ЄС. Він має включати 4 компоненти: безпекові гарантії, економічна та військова підтримка, енергетична безпека:

• Військова підтримка повинна включати поступове переозброєння на техніку НАТО, підвищення сумісності з арміями країн Альянсу, підготовку українських військових та взаємну передачу інформації військового характеру. Окремим важливим пунктом буде переозброєння української авіації та ППО, які показали свою надзвичайну значущість у протидії російському домінуванню в небі. Перспективним українським основним бойовим танком може стати «Леопард-2», з огляду на масовість, літаком – американський F-18 чи шведський Grispen, з огляду на їх меншу вибагливість до аеродромів та відповідність тактиці розсіяного застосування, яку змушені використовувати українці через загрозу ракетних ударів по аеродромах. Варто також розглянути можливість співпраці українських та європейських підприємств ОПК для виробництва техніки та боєприпасів.
• Безпекові гарантії повинні включати положення на зразок того, що викладене в Лісабонському договорі ЄС – що в разі агресії всі країни повинні надати посильну допомогу, яка може включати економічну та гуманітарну підтримку, зброю і навіть пряму військову участь. Потрібно закріпити наміри поглиблювати співпрацю з Україною в ОПК, а також встановити регулярний консультаційний канал із питань безпеки між Україною та країнами ЄС. Повинен бути розроблений екстрений механізм консультацій та реагування протягом 24 годин з моменту агресії чи ескалації, а також положення щодо введення санкцій в разі такої агресії. Також гарантії повинні виключати окремі території, непідконтрольні уряду України, без відмови від визнання українського суверенітету над ними.

Економічна безпека може бути гарантована через доступ України до європейського спільного ринку до вступу в ЄС

• Економічна безпека може бути гарантована через доступ України до європейського спільного ринку до вступу в ЄС. Це дасть можливість фінансувати відбудову та реформи через внутрішньоєвропейські фонди та забезпечить чотири економічні свободи – руху капіталу, товарів, послуг та людей. Ключовим принципом має бути більше доступу за більший прогрес у реформах.
• Для енергетичної безпеки потрібні глибша інтеграція української енергосистеми із загальноєвропейською, посилення захисту від кібератак та реформування українського ринку електроенергії. Другим компонентом повинна стати справедлива трансформація українського енергетичного сектору з фокусом на декарбонізацію та зелений перехід.

Частиною цього плану довгострокової підтримки у військовій сфері також може бути постачання сучасних танків німецького виробництва «Леопард-2», що висвітлено в іншому матеріалі. 

Західна зброя двічі допомагала Україні. Спочатку тисячі західних переносних протитанкових комплексів зупинили російський наступ на Київ і знищили сотні одиниць бронетехніки. Потім постачання західної ствольної артилерії та РСЗО допомогло зупинити повільне просування росіян на сході та зменшити їх тотальне домінування в артилерії. Тепер західні країни повинні піти на третій крок, щоб допомогти Україні відвоювати свої території – поставити необхідні засоби для маневреної війни, насамперед броньовану техніку. 

Потрібно передати Україні бригадний комплект – 90 танків

Колишні країни Варшавського блоку змогли швидко поставити Україні сотні танків та БМП, але ці запаси скінченні. Німеччина мусить очолити європейські зусилля із постачання Україні танків «Леопард-2». Потрібно створити консорціум європейських експлуатантів цих танків і передати Україні бригадний комплект — 90 танків. 

Сьогодні 13 країн експлуатують «Леопарди», найчастіше у його варіантах 2А4 та 2А5. В цілому є близько 2000 танків різного ступеня боєготовності, але чим більше країн візьмуть участь у передачі, тим легше можна буде досягнути необхідної кількості танків, а також забезпечити запаси змінних деталей та засобів ремонту. 

Сьогодні США очолюють процес переозброєння України. Але якщо Європа хоче відігравати серйозну роль у трансатлантичній безпеці, потрібно не чекати на наступне рішення США та очолити процес передачі бронетехніки. 

Українські успіхи на фронті знову загострили побоювання на Заході про можливість застосування Росією тактичної ядерної зброї. 

Росія має декілька тисяч тактичних ядерних зарядів потужністю декілька кілотонн кожен. Однак їх ефективність обмежена і вимагає масованого застосування, стверджують експерти. Є більше побоювання, що Росія застосує ядерну зброю не для воєнної ефективності, а як інструмент залякування – наприклад, висотний вибух, який виводить з ладу електроприлади, або одиничний удар по військовій базі чи над Чорним морем, щоб змусити Україну капітулювати. 

Застосування Росією ядерної зброї може змусити західні країни напряму втрутитись у війну

Російська воєнна доктрина дозволяє застосовувати ядерну зброю у випадку екзистенційної загрози російській державності. Це розмите формулювання може включати, наприклад, українські успіхи на Півдні, що поставлять під загрозу російський контроль над Кримом. Водночас, перше після 1945 року застосування ядерної зброї може мати зворотні наслідки – воно не гарантує зупинки українського наступу і може змусити західні країни напряму втрутитись у війну. 

Путін не є єдиним, хто прийматиме рішення — ядерні валізки носять також міністр оборони Шойгу та начальник генштабу Герасімов, і за повідомленнями, двоє з трьох повинні віддати наказ, щоб він був виконаний. 

На Заході є два табори. Одні вважають, що ризик ядерної ескалації повинен змусити Україну до поступок якомога швидше. Інші — що ядерне залякування значно перебільшене і лише грає на руку Путіну. Зрештою, лише він знає, як воно є насправді.