«Повітряна кампанія — один із ключових елементів українського успіху»: огляд аналітики
Західні воєнні аналітики прогнозують хід бойових дій у 2023 році. Оцінюють вплив і подальші можливості західної воєнної допомоги Україні. Міркують, які літаки краще було б передати Україні – британські Typhoon чи шведські Gripen С. Аналізують уроки російсько-української війни в повітрі та порівнюють конфлікт з ірано-іракською війною 1980-х.
Група експертів Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) відповіла на ряд ключових питань про російсько-українську війну в 2023 році.
Чи продовжиться зовнішня підтримка України? Київ залежить від західної допомоги у цій війні, і це розуміє президент Зеленський, який веде активну дипломатичну та інформаційну кампанію за кордоном. І ця робота ніколи не закінчиться, адже відчутна частина громадян скептично ставиться до поставок зброї Україні, згідно опитувань. Навіть якщо не враховувати громадську думку, то і США, і європейські союзники мають недостатні запаси зброї і потребують часу для відновлення промислової бази її виробництва. Планувальники в якийсь момент будуть змушені робити важкий вибір: відправити зброю Україні чи приберегти її на випадок ескалації або конфлікту в іншому регіоні. Але результат війни залежатиме не лише від поставок зброї, а від символічного факту довготривалої підтримки Києва, адже Москва сподівається на те, що зможе витримати довше, ніж США та Європа. Натомість вона повинна боятись, що і тут прорахувалась.
Вісім мільйонів людей виїхали, шість мільйонів стали внутрішніми переселенцями. Втрати військових – не менші 13 тисяч загиблих
Чи зберігатиметься українська здатність до опору? Населення надзвичайно страждає від війни, російських ударів по інфраструктурі і важкої гуманітарної ситуації. 8 мільйонів людей виїхали, 6 мільйонів стали внутрішніми переселенцями. Втрати військових у війні важко оцінити, але вони не менші 13 тисяч загиблих. Партнери України повинні продовжувати підтримку біженців і створювати умови для тренування, ротації та відпочинку військових. Поставки зброї і символічна підтримка покажуть, що війну можна виграти – і це зберігатиме здатність чинити опір на високому рівні.
Чи зберігатиметься організація російської армії на достатньому рівні? Попередній досвід показує, що чим більш розділене і нерівне суспільство, тим більша загроза, що армія може воювати неякісно або й розвалитись. Тому зростання нерівності, ксенофобії в росії за останні роки становить загрозу. Мобілізація посилює ці тенденції – на фронті більше в’язнів і насильно мобілізованих, ніж добровольців. Холодна погода, високий рівень втрат, економічний занепад разом із націоналістичною риторикою можуть призвести до ситуації, коли іскра переросте в пожежу. Бунти, відмова виконувати наказ, масова здача в полон можуть поширитись окопами – хоча неможливо спрогнозувати, коли і чи взагалі це станеться.
У стримуванні Путіна від застосування ядерної зброї особливо важливі сигнали від Індії та Китаю
Чи продовжуватиме Путін ядерні погрози? Скільки б не тривала війна в Україні, фактор ядерної зброї буде на її фоні. Кремль використовує погрози для досягнення двох цілей: недопущення прямого втручання НАТО і демонстрації того, що він готовий іти до перемоги будь-якою ціною. Стримування Путіна від застосування ЯЗ вимагає широких міжнародних зусиль. Вони повинні бути спрямовані на те, щоб показати: ядерним ударом він може виграти битву, але програти війну, потрапивши у повну міжнародну ізоляцію. Особливо важливі сигнали від Індії та Китаю.
Як це все закінчиться? «Переговори» – слово, яке у всіх на вустах і яке може значити багато різних речей: капітуляція, перепочинок перед новою війною або справжній мир. Справжній компроміс малоймовірний в Україні. Швидше, одна сторона буде змушена йти на переговори через знесилення своїх спроможностей воювати далі. Цією стороною може стати Україна, якщо західна підтримка вичерпається. Але ймовірніше, що нею стане росія, якщо західна підтримка збережеться, Україна продовжуватиме ефективно боротись, а Захід не піддасться на ядерний шантаж. Тоді росія, відправивши сотні тисяч мобілізованих на смерть, виснажена від неуспішної війни, буде змушена йти на переговори і залишати території, які окупувала, пограбувала і знищила.
Ще одна проблема росії через війну в Україні – це логістика, економічна та воєнна. Про це пише аналітик RAND Corporation Бредлі Мартін.
Росія давно продавала енергоносії країнам, які тепер підтримують Україну. 75% її експорту газу і 50% – нафти припадало на країни Європи. 2022 року склалася дивна ситуація – через залежність росії від експорту енергоносіїв вона постачала їх країнам, які дають Україні зброю і боєприпаси для війни проти неї. Водночас, вона сама фінансує свої збройні сили та воєнні кампанії завдяки доходам від продажу енергоносіїв і не має цьому багато альтернатив. Тому через рік війни, найбільша її проблема в тому, що у неї все менше покупців для нафти і газу завдяки зусиллям ЄС відмовитись від них.
Промисловість росії не може виробляти достатньо зброї і боєприпасів для затяжної війни
Від самого початку війни російську армію супроводжували логістичні проблеми. Намагаючись швидко пройти українську територію до ключових міст, росіяни не думали про постачання своїх військ, що використали українці. На пізнішому етапі проблеми з постачанням частково можна пояснити наявністю в українців далекобійної високоточної зброї, яка знищувала склади. Але з іншого боку, власна промисловість росії не може виробляти достатньо зброї і боєприпасів для затяжної війни. Слабкість російського ОПК відображає загальну слабкість економіки, залежної від експорту енергоносіїв та західних комплектуючих.
Ще однією проблемою стала нестача живої сили на полі бою. Її вирішення – мобілізація – може у свою чергу породити нестачу робочих рук в економіці.
Досвід росії в Україні показує, що буває, коли країна починає війну, не враховуючи потреб логістики та забезпечення, пов’язаних із бойовими діями. Ця неспроможність тепер примушує росію вести затяжну війну, до якої вона була не готова рік тому, і наслідки якої з кожним днем стають гіршими для її майбутнього.
Український успіх пояснюють високий рівень бойового духу та мотивації, винахідливість і низова ініціатива. Чудовим прикладом є інтеграція українського мобільного застосунку для балістичних розрахунків із західною артилерією
Натомість, західна безпекова допомога для України на чолі зі США працює – вважають аналітики Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI). Попри те, що багато хто критикує її темп і обсяги, за рік війни вона змогла дати відчутний результат на полі бою.
Український успіх, крім власне підтримки, пояснюється високим рівнем бойового духу та мотивації, винахідливістю і низовою ініціативою. Чудовим прикладом є інтеграція українського мобільного застосунку для балістичних розрахунків із західною артилерією. Іншим важливим напрямком є тренування перекладачів, які потім можуть краще перекладати технічні інструкції до західної техніки, а також здійснювати переклад під час підготовки українських військових на цій техніці. Навіть створена гаряча лінія між операторами техніки і логістичними центрами у східноєвропейських країнах НАТО, які допомагають обслуговувати і ремонтувати західне озброєння.
Звісно, не все йде гладко, і особливо ситуація ускладнюється різноманітністю озброєнь, техніки і боєприпасів, які поставляють Україні. Є проблеми і з командними структурами армії США, які відповідають за координацію воєнної допомоги – сфери відповідальності накладаються, не вистачає персоналу і дається взнаки унікальність досвіду підтримки України.
Успіхи росіян під Соледаром схилили західних союзників до передачі танків Abrams та Leopard
Також викликом є управління ескалацією, коли рішення про передачу тієї чи іншої передової західної техніки приймають повільно, і тренувальні центри працюють не на повну потужність. Українське невдоволення темпом і обмеженнями має реальні підстави, але так само реальним є факт, що росія – ядерна держава. Тому США повинні зважувати ризики. Ілюстративною була ситуація з танками, коли країни по-різному оцінювали ризики ескалації – Британія, Польща та Фінляндія були готові до передачі, а Німеччина і США вагались. Зрештою успіхи росіян під Соледаром схилили західних союзників до рішення про передачу Abrams та Leopard. Цей підхід все ж можна назвати розумним управлінням ескалацією, який дає можливість Україні та її партнерам йти шляхом проб і помилок, тестуючи обладнання і тактику проти росіян.
Війна в Україні далека від завершення, але зрозуміло одне – якщо США і партнери зможуть краще налагодити постачання озброєння і техніки, це значно підсилить спроможності українців в обороні від росії. Два виклики залишаться – це управління ескалацією і очікування від України. США і Захід загалом стоять перед дилемою: наскільки успішними можуть бути українці із переданою технікою, при цьому не втягуючи НАТО в прямий конфлікт із росією. Такий підхід потребуватиме тонкої роботи з наративами про те, що таке український успіх на полі бою, як довго триватиме війна, на яких умовах можливий мир.
А от передача Україні винищувачів Typhoon ВПС Британії – занадто дорогий символічний жест, вважає старший аналітик RUSI Джастін Бронк.
Британія розглядає можливість передачі винищувачів Україні. Якщо ми виключаємо F-35B, то може йтися лише про літаки Typhoon найстарішої версії. Однак вони можуть не підійти в українських умовах. Адже західні літаки в Україні повинні виконувати дві функції.
Перша – це посилити захист неба проти російських літаків на фронті і крилатих ракет над рештою території України. Першу частину цього завдання буде важко досягнути, адже росіяни володіють багаторівневою системою ППО, що ускладнює польоти авіації навіть на надмалих висотах. І навіть на малій висоті західний літак буде в гіршому становищі порівняно з російськими по інший бік лінії фронту, адже росіяни матимуть перевагу у застосуванні далекобійних ракет «повітря-повітря» Р-37М із більшої висоти. Для Typhoon підійде лише один тип ракет «повітря-повітря» з великою дальністю – AIM-120D, дозвіл на експорт яких ще повинні будуть дати Штати.
Друга критична спроможність – це здатність виконувати завдання, уникаючи загрози бути знищеними чи приведеними в небойову готовність російськими крилатими чи балістичними ракетами на аеродромах. Typhoon для цього малопридатні, адже розраховані на прив’язку до фіксованих аеродромів з гарним покриттям смуги і потужною базою забезпечення – все це легко стане цілями російських ракет.
Водночас, передача навіть невеликої кількості винищувачів негативно вплине на боєздатність британських повітряних сил. Флот винищувачів Typhoon залучали під час усіх останніх конфліктів, в яких брала участь Британія, що перенапружило його спроможності. Багато літаків виведені з ладу, бракує запчастин, а багато інженерів звільнились через вигорання.
Кращим варіантом для України була б передача шведських Gripen С. Вони мають менші вимоги до якості обслуговування та злітних смуг, розроблені спеціально для протидії російським системам ППО і сумісні з європейськими ракетами Meteor
Передача літаків зменшить кількість боєготових машин у Сполученому Королівстві, підірве спроможність проводити тренувальні польоти і виснажить запаси компонентів. Натомість набагато кращим варіантом для України була б передача шведських Gripen С, які мають менші вимоги до якості обслуговування та злітних смуг, розроблені спеціально для протидії російським системам ППО і сумісні з європейськими ракетами Meteor класу «повітря-повітря». Хоч для передачі наявна невелика кількість цих машин, вона все ж більша за кількість боєготових британських Typhoon.
Якщо Британія хоче допомогти Україні літаками, вона може наперед дати дозвіл на реекспорт Gripen, які мають близько третини британських компонентів, а також надати боєприпаси, спеціалістів та курси тренування. Якщо ж розблокувати передачу західних винищувачів можна лише поставкою Typhoon, британці повинні розуміти ціну цього рішення і якомога швидше закупити літаки на заміну, а також ремкомплекти, запчастини та озброєння до них.
Група офіцерів повітряних сил США, Великої Британії та Франції для порталу War on the Rocks пишуть про уроки повітряної компоненти російсько-української війни.
Після перших хаотичних днів боїв під Києвом, жодна зі сторін в Україні не заходить глибоко в повітряний простір противника. Будь-яка така спроба була б самовбивчою проти мережі зенітно-ракетних комплексів і винищувачів, яку мають обидві сторони. Якби росія домінувала в повітрі, вона могла б знищувати шляхи постачання західного озброєння в Україну, а також зрівнювати міста із землею за допомогою некерованих авіабомб. Якби Україна отримала перевагу в повітрі, то російські механізовані підрозділи та артилерія не змогли б вести бойові дії без знищених складів боєприпасів і пального.
Росія не змогла завоювати панування в повітрі. Це стало запорукою успішної оборони під Києвом і на Сході України, контрнаступів на Харківщині та Херсонщині
Зарано робити остаточні висновки у війні, яка не закінчилась. Але уже можна сформулювати три уроки. По-перше, патова ситуація – це індикатор значної важливості, а не другорядності. Україна доклала багато зусиль, щоб росія не змогла завоювати панування в повітрі. Це стало запорукою успішної оборони під Києвом і на Сході України, а також контрнаступальних операцій на Харківщині та Херсонщині. В майбутньому США можуть не мати такого панування в повітрі, як у попередніх конфліктах. Тому потрібно вчасно усвідомити, де треба добиватись перемоги, а де – просто не давати перемогти супротивнику.
По-друге, повітряна кампанія включає в себе не лише повітряний простір. Після років повітряного домінування Заходу легко сприймати контроль над повітряним простором як щось належне. Але це небезпечне припущення при наявності потенційного противника, який має рівні або навіть кращі спроможності у повітрі. Потрібно розвивати повітряну компоненту, але також ув’язувати її з іншими для проведення комбінованих операцій. Українці чудово опанували це мистецтво: вони ідентифікують ключові вузли – склади боєприпасів, пункти розташування ворожих ЗРК, і знищують їх авіаційними та наземними засобами. Так само завдяки суміші винищувачів та наземних засобів ППО відбувається захист повітряного простору. Навіть морська компонента грає роль – росіянам було б легше завдавати ударів крилатими ракетами, якби вони контролювали українське морське узбережжя.
По-третє, наступальні спроможності не завжди є суттю повітряної сили. США розглядають повітряну міць насамперед через призму наступальної тактики, але це не завжди працює для їх союзників. Україна вибрала оборонну тактику через відсутність інших опцій і різницю потенціалів з росією. Вона понесла б величезні втрати, якби намагалась атакувати авіацією аеродроми і командні пункти. Натомість, обрала «стратегію корозії», запобігаючи російським спробам завоювати панування в повітрі і застосовувати тактику «випаленої землі», як у Сирії. Українці досягли успіху, і хоча росія продовжує завдавати удари крилатими ракетами, ефект від килимових бомбардувань був би набагато більший.
Потенційні загрози, які стоять перед США – скажімо, вторгнення на Тайвань чи в країни Балтики – можуть бути мінімізовані саме шляхом оборонної повітряної кампанії. Повітряна кампанія була одним із ключових елементів українського успіху. Американські планувальники повинні вивчити із цього правильні уроки, і не вважати повітряний простір другорядним, якщо там немає відчутних зрушень. Успішна оборонна повітряна кампанія може стати зразком для інших союзників США, які не володіють переважаючим потенціалом у повітрі.
Ще одна стаття дослідника Ронана Мейнпрайза для War on the Rocks присвячена урокам ірано-іракської війни 1980-х для України.
Російсько-українську війну порівнювали з багатьма іншими, і будь-яка аналогія лише частково відображає реальність. З ірано-іракською вона має багато спільних рис. Обидві війни після коротких маневрених наступів і контрнаступів перетворились на окопні війни на виснаження, де артилерія грає більшу роль, ніж вразливі танки. Обидві сторони вдавались до ударів по містах противника, цивільній та нафтовидобувній інфраструктурі, так само як росія веде кампанію проти енергетичної інфраструктури України. Російсько-українська та ірано-іракська війни значно впливають на геополітичний та геоекономічний ландшафт, дестабілізуючи регіони і залучаючи багато країн в коаліції підтримки на тому чи іншому боці.
З огляду на існуючі паралелі, можна виокремити уроки іІрано-іракської війни, актуальні для війни в Україні. По-перше, сторони вдавались до тактичних помилок, поспішаючи проводити наступальні операції без належної підготовки, що призводило до значних втрат і відсутності успіхів. Україна наразі обережно планує свої наступальні операції, і навіть прибуття західної бронетехніки має зберегти цей підхід. Терпіння є перевагою.
Багато хто сподівався, що війна в Україні закінчиться після українських успіхів на Херсонщині
По-друге, конфлікт на Близькому Сході після початкової активної фази перетік у довгу криваву війну на виснаження. Хоча багато хто сподівався, що війна в Україні закінчиться після українських успіхів на Херсонщині, російська мобілізація і взяття Соледару показує, що вона може тривати роками. Потрібно розробити довготривалі політичні та гуманітарні плани підтримки, а також комунікувати її виборцям на Заході, щоб уникнути так званої «втоми від України».
По-третє, політика підтримки України повинна бути узгодженою, стабільною та прозорою. В ірано-іракській війні різні країни НАТО підтримували різні сторони і не було жодної спільної стратегії реагування на конфлікт. Очевидно, що підтримка України набагато одностайніша, але все ж вона має бути рівномірніше розподіленою між союзниками по НАТО. На щастя, останні події з поставками танків та бронемашин натякають, що справи рухаються в правильному напрямку. Історія показує, що незгода між країнами НАТО дорого коштуватиме не лише для України, а й для самого Альянсу.
Останнім фактором, який не варто випускати при порівнянні двох воєн, є зброя масового ураження. На відміну від широкого застосування хімічної зброї Іраком у війні, росія поки не йде далі ядерних погроз. Але варто враховувати «червоні лінії» Путіна, якщо Україна перейде в наступ і буде проводити операції в Криму, який вона легітимно вважає власною територією. Все ж це може стати кроком на сходах ескалації, тому стратегія повільного зсування червоних ліній Путіна без різких рухів виглядає розумною. Обидві війни показують ризики, пов’язані із диктаторами, які володіють зброєю масового знищення.