Перейти до головного вмісту

«Путін заходить усе глибше в болото». Огляд західної воєнної аналітики

Мобілізовані в російську армію в Криму, 27 вересня 2022 року. За два дні до того окупаційна влада півострова заявила, що план із мобілізації виконала. Фото: Alexey Pavlishak/ Reuters/ Scanpix/ LETA

Західні аналітичні центри та воєнні експерти пишуть про мобілізацію в Росії: що вона означатиме для перебігу війни та майбутнього самої РФ. 

Більшість аналітиків сходиться на думці, що мобілізація є визнанням з боку Путіна неможливості досягти своїх цілей у війні наявними засобами. Вона не гарантує успіху на полі бою і пов’язана з внутрішньополітичними ризиками для Росії, але призведе до затягування війни. 

Професорка Марлен Ларуель у колонці для The New York Times говорить про те, що Путін має проблеми. На фоні невдач російської армії в Україні в Росії посилюється критика влади з боку радикальної «партії війни». Заявлена мобілізація 300 тисяч росіян, ядерні погрози та проведення так званих референдумів на окупованих територіях означає лише те, що Путін дослухався до «партії війни» і намагається змінити хід конфлікту шляхом ескалації ситуації. Це, очевидно, буде супроводжуватись репресіями всередині країни.

Починають лунати невдоволені голоси Індії та Китаю

Інтерес до війни в російському суспільстві падає, а мобілізація може остаточно знищити будь-який ентузіазм. Ще більше молодих і освічених росіян залишить країну. Водночас, військовий ефект може виявитись сумнівним, який неможливо буде подати навіть як часткову перемогу. Також починають лунати невдоволені голоси Індії та Китаю. Це не означає, що Путін в найближчий час втратить владу – але ґрунт під його ногами починає хитатись. 

Подібні думки висловлює старший аналітик RAND Corporation Вільям Куртні. На фоні військових успіхів України зміна режиму в Росії не виглядає такою далекою перспективою. Захід постійно говорить, що це не є ціллю. Але у 1980-х у відповідь на радянське вторгнення в Афганістан та запровадження воєнного стану в Польщі Захід підтримував профспілковий рух «Солідарність» та озброював афганський рух опору. Сьогодні західні країни озброюють Україну куди краще, ніж Афганістан, а також забороняють експорт технологій в Росію. Як і тоді, Москва розміщає ракети середньої дальності на європейському театрі – і США виходить з договору РСМД, маючи можливість тепер відповісти тим самим.

Захід може надати Україні бойові літаки та далекобійні ракетні системи, дозволивши завдавати ударів по військових цілях у глибині російської території

У 1980-х Рейган говорив і діяв сміливо – сьогодні Захід може діяти ще сміливіше: надати Україні бойові літаки та далекобійні ракетні системи, а також дозволивши завдавати ударів по військових цілях у глибині російської території. Європа, від якої часто очікують слабкості і роз’єднаності, знову дивує Кремль своєю стійкістю, навіть якщо введення жорстких санкцій означає затягування енергетичних пасків.

У 1990-х Захід активно просував економічну лібералізацію в Росії, ігноруючи реформування її безпекового сектору. Вихідці з цієї сфери сьогодні приймають рішення у війні. Військова допомога Україні і вигнання російських військ з її території – це шлях до довготривалого миру, який може настати лише після лібералізації в самій Росії. 

Експерт британського Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS) Найджел Гулд-Дейвіс пише про те, що Росія перетнула рубікон, оголосивши мобілізацію. У відповідь на стратегічну перемогу України на Харківщині Росія була змушена обирати між двома шляхами – обмежити воєнну операцію реалістичними цілями, або вдатись до ескалації, щоб посилити спроможності для досягнення початкових цілей. Відступ означав би психологічне приниження для Путіна, тому Росія обрала ескалацію.

По-перше, РФ оголосила про проведення референдумів на окупованих територіях. По-друге, Путін вдався до неприкритих ядерних погроз у випадку загрози територіальній цілісності Росії. По-третє, вперше після Другої світової війни Москва оголосила часткову мобілізацію, яка на практиці може означати призив мільйонів людей.

Мобілізація – це крок відчаю

Мобілізація – це крок відчаю, якого до останнього намагались уникати. Незрозуміло, чи Росія взагалі зможе призвати заявлену кількість людей, у будь-якому випадку цей процес займе місяці.

Стратегія Кремля зараз базується на двох сподіваннях: перше, що додаткові маси військових зможуть стримати український наступ і закріпити контроль над окупованими територіями – це сподівання виглядає марним. Друге, що вдасться змусити Україну припинити війну, або залякати Захід, щоб той натиснув на Київ – саме тому знову лунає ядерне залякування.

Всі намагання Путіна вести обмежену війну ослабили Росію військово, економічно та дипломатично. Замість відступу, він обирає повномасштабну війну. Мобілізація буде потужною перевіркою підтримки режиму. І еліти, й народні маси мають багато причин, щоб противитись продовженню цієї війни. Питання в тому, чи цей опір набере політичних форм, чи режим навпаки зможе його успішно придушити.

Директор європейської програми Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) Макс Бергман робить висновок, що Путін застряг у болоті війни в Україні, де найкращий шлях – розвернутись і піти геть. Але історія знає багатьох лідерів, які заходили все глибше у війну, яку неможливо виграти.

Розрахунок був у тому, щоб заморозити конфлікт, відбудувати свою армію і напасти знову. Успішний український контрнаступ на Харківщині поставив під загрозу цей план

Путін не зміг досягти зміни влади в Україні військовим шляхом, тому сконцентрувався на менш масштабному завданні – захопленні території Донецької та Луганської областей. Його розрахунок був у тому, щоб утримати під контролем якомога більше окупованих територій, заморозити конфлікт, відбудувати свою армію і через певний час напасти знову. Успішний український контрнаступ на Харківщині поставив під загрозу цей план. Тому Путін вирішив вдатись до мобілізації, щоб поповнити великі втрати у живій силі і стримати подальший наступ України.

Іншим кроком є проведення «референдумів» на окупованих територіях, щоб приєднати їх до Росії і погрожувати ядерною ескалацію у випадку нападу на «російські землі». Екзистенційна загроза для Путіна в такому рішенні – це те, що війна прийшла в будинки росіян, і це зможе відвернути громадську думку від підтримки дій Кремля. Також як прості росіяни, так і російська промисловість будуть все більше відчувати наслідки санкцій, які спрямовані не на моментальний колапс економіки, а на її поступову деградацію, навіть попри всі дірки у санкційному режимі.

У Росії розривається неписаний суспільний договір між владою і громадськістю – люди не втручаються в політику в обмін на відносне процвітання і стабільність. Замість того, щоб вийти із болота, Путін ставить на те, що зможе його успішно подолати. Цю ставку він, імовірно, програє.

Також західні аналітики говорять про вікно можливостей для України, поки російські мобілізовані масово потраплять на фронт. 

Активісти руху громадського спротиву окупації “Жовта стрічка” розклеїли в Херсоні листівки напередодні “референдуму”

The Economist пише про те, що Захід повинен швидше озброювати Україну, в той час як Путін надсилає більше окупантів.

Після принизливих поразок Кремль подвоює зусилля у війні, оголосивши мобілізацію та проведення фейкових референдумів. Але риторика Путіна демонструє не силу, а паніку. Воєнна реальність стає все більш відірваною від медійної картинки. Росіянам Путін говорить, що це не війна, а «спецоперація», успіхам якої можна радіти без необхідності йти на якісь персональні жертви. Заходу заявляє про те, що мобілізує багато солдатів. Щоб якось між собою узгодити ці меседжі, Путін каже, що будуть мобілізовувати обмежену кількість людей лише з бойовим досвідом.

Це допоможе Росії утримувати існуючі лінії оборони, але навряд чи дасть змогу вдатись до масштабних наступальних дій. Але час не на боці Росії – пройдуть місяці, поки «часткова мобілізація» змінить щось на полі бою. Тому в України є вікно можливостей. Заходу потрібно передавати більше зброї, зокрема ракети оперативно-тактичного рівня і системи ППО, а також готувати більше українських солдатів за прикладом Британії.

Мир прийде тоді, коли російські громадяни зрозуміють, що Путін програє у цій війні

Чим більше території Україна звільнить – тим сильнішою буде її позиція, коли з’явиться маса російських мобілізованих. Мир прийде тоді, коли російські громадяни зрозуміють, що Путін програє у цій війні і не може перемогти.

Подібні заклики робить старший науковий співробітник британського аналітичного центру RUSI Джек Ветлінг. Путін запізнився із проведенням мобілізації, хоча вперше про її можливість говорили ще в березні. Якби вона почалася в травні, то нові підготовлені частини потрапили б на фронт якраз у час українських контрнаступів, що було б небезпечним для України.

Потрібно бути готовим до формування Росією нових підрозділів для відновлення бойових дій у лютому

Поповнення мобілізованими фронтових частин зараз ускладнить просування українців, але навряд чи зможе повернути хід війни. Найнебезпечнішим для України було б формування нових частин із мобілізованих у Росії, але на їх злагодження потрібен час, а багато інструкторів різних спеціальностей уже зараз воює на передовій. Все ж, потрібно бути готовим до формування нових підрозділів для відновлення бойових дій у лютому. Росія може оснастити ці частини, якщо розумно підійде до оптимізації свого ОПК, а також завдяки допомозі Китаю чи Ірану.

Стратегія перемоги Росії в тому, щоб затягнути конфлікт після 2023 року, підриваючи воєнну та фінансову допомогу Україні з боку Заходу і змушуючи Київ до переговорів на невигідних умовах. Для Заходу в цій ситуації існує ризик недостатньої реакції. Мобілізація в Росії означає, що українські підрозділи повинні отримати озброєння і підготовку, щоб протидіяти новим російським частинам навесні. Також потрібно належним чином трансформувати ОПК, щоб наростити виробництво зброї та боєприпасів у 2023 році. Цю підготовку потрібно вести уже зараз. Інакше західні уряди – як Путін зараз – можуть раптово зіткнутися з тим, що після ухвалення політичного рішення утвориться часовий проміжок між тим, коли ресурси потрібні, і коли вони будуть наявні.

Старший радник Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) Марк Кенсіен теж ставить запитання, що означає російська «часткова мобілізація». Її оголошення Путіним 21 вересня свідчить про серйозну ескалацію війни та привернуло увагу світу.

Путін був змушений це зробити через невдачі на полі бою та нестачу особового складу. Інші джерела поповнення кадрів виснажуються. Багато коментаторів вказували на проблеми з навчанням і обладнанням, які будуть реальними, але не непереборними.

Політична стратегія Путіна полягає в тому, щоб протриматись довше за європейців

Мобілізація не переломить хід війни, але може дозволити Путіну реалізувати його політичну стратегію, яка полягає в тому, щоб протриматись довше за європейців. Невідомо, чи російська опозиція мобілізації зірве військові плани. У будь-якому випадку Україна має вікно можливостей для успіху на полі бою до прибуття цих мобілізованих військ.

Наслідки рішення про мобілізацію будуть видимими, коли стануть зрозумілі відповіді на такі питання: чи впливає спротив всередині країни на процес мобілізації? чи можуть російські сили на фронті вистояти до того часу, коли з’являться мобілізовані? чи може Росія підготувати та оснастити ці сили? і врешті решт – чи хоча б на мінімальному рівні буде утримуватись їх бойовий дух?

Росіяни втікають від мобілізації в Грузію. Фото: Associated Press.
За перші чотири дні після оголошення мобілізації з Росії виїхала 261 тисяча чоловіків, повідомляло видання «Нова газета. Європа» з посиланням на джерело в адміністрації президента Росії

Директор Європейської ради з міжнародних відносин Марк Леонард пише про те, що сторони готуються до затяжної війни.

На фоні ейфорії від останніх воєнних успіхів України деякі коментатори почали виражати стриманий оптимізм щодо можливості України перемогти. Але своїм рішенням про мобілізацію Росія показує, що вона готова до затяжної війни, яка перевірить на міцність рішучість Європи. Таким чином Кремль намагається перекрити два асиметричних розриви – між декларованою обмеженою «спецоперацією» з боку Росії і війною всього суспільства з боку України, а також між широкою міжнародної підтримкою Києва, і відсутність будь-якої відчутної допомоги для Москви.

Китай сприймає ситуацію в Україні як проксі-війну у власному холодному протистоянні зі США

На саміті ШОС Путін зміг зустрітись зі своїми потенційними партнерами, насамперед лідером Китаю Сі Цзінпіном. КНР сприймає ситуацію в Україні як проксі-війну у власному холодному протистоянні зі США, а тому продовжує підтримувати Росію і може навіть збільшити пряму воєнну допомогу, щоб жодна зі сторін не могла отримати ключової переваги. Якщо конфлікт розвиватиметься в цьому напрямку, то Україна пізнає всі жахи довготривалої проксі-війни, яка втопить країну в крові, зруйнує економіку і позбавляє майбутнього наступні покоління.

Все ж, Заходу не варто піддаватись на залякування Росії і розробити план довготривалої підтримки України з трьох елементів – постачання зброї, безпекові гарантії і економічна підтримка. Збереження європейської солідарності буде найбільшим викликом, особливо зі зростанням вартості цієї війни. Європейські уряди повинні переконувати населення у необхідності підтримки України, водночас зберігаючи шляхи для можливого дипломатичного врегулювання. Затяжна проксі-війна – це останнє, чого б хто-небудь хотів.