Росія не виграє війну на виснаження. Огляд західної аналітики
Воєнні експерти оцінюють успіхи України на полі бою, російську мобілізацію та удари по цивільній інфраструктурі. Пишуть про роль іранського озброєння для росії і не забувають про загрозу ядерної ескалації
Український аналітик британського Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Олександр Данилюк пише про російську тотальну війну в Україні.
Те, що спочатку планувалось як бліцкриг, потім перетворилось на війну на виснаження, зрештою стало тотальною війною. Росіяни намагаються мобілізувати від 1 до 3 мільйонів військових і оснастити їх хоч якоюсь застарілою технікою. З травня росія зробила ставку на перевагу в артилерії, але не змогла переламати хід війни. Тепер вона ставить на більший мобілізаційний ресурс, який сягає 25-27 мільйонів, щоб утримати окуповані території і підготувати новий наступ, наприклад, із Білорусі.
Україні буде потрібно створити 25-30 нових бригад
Для успішної протидії Україні буде потрібно створити 25-30 нових бригад, і отримати тактичні ракетні комплекси з глибиною ураження 200-300 км, а також бойові літаки і гелікоптери. Різке збільшення чисельності російської армії створює не лише виклики, але і можливості для України. Кампанія з мобілізації зіткнулася з великими труднощами. Росіяни змушені вдаватись до виловлювання призовників. Їх кидають на фронт без належної підготовки, а через це падає бойовий дух. Більше 70% росіян уже висловлюють незадоволення мобілізацією. Незворотній ріст антивоєнних та антимобілізаційних настроїв у російському суспільстві створює унікальні умови для його підготовки до усвідомлення помилковості агресивних амбіцій керівництва, що можна використати при плануванні заходів інформаційного впливу.
Експерти RAND Corporation Рафаель Коен і Джаян Джентіле вважають, що ядерний гамбіт Путіна – велика помилка.
З початку війни на Заході знаходять багато аргументів, чому не варто підтримувати Україну до перемоги. Останнім наразі є твердження, що українські перемоги заженуть Путіна в кут і він вирішить знищити світ. Але Захід не повинен піддаватись на російський шантаж – якщо Путін все ще зберігає раціональність, то є багато причин не застосовувати ядерну зброю, якщо ні – то готовність Заходу до компромісів нічого не змінить.
По-перше, застосування тактичної ядерної зброї на фронті матиме обмежене оперативне значення: українські війська розосереджені, а стан російських дає підстави сумніватись, що вони зможуть скористатись перевагами такого удару. Ядерний удар проти міста може мати зворотній ефект – ще більшої єдності навколо ідеї спротиву, як це було в попередніх кампаніях терористичного бомбардування. США заявили про «катастрофічні наслідки» у випадку застосування Росією ЯЗ. Російські партнери – Індія, Китай, КНДР чи Сербія – уже намагаються дистанціюватись від Москви, цей процес може стати набагато потужнішим після застосування ЯЗ. Більше того, якщо російський ядерний шантаж вдасться, і західні країни змусять Україну поступитись, це спричинить хвилю розповсюдження ядерної зброї, що врешті решт погіршить становище самої росії. Якщо шантаж не вдасться і Захід втратить страх перед російською ЯЗ, то це виб’є останній козир із рук Путіна.
Але що якщо Путін не є до кінця раціональним? Він відчуває злість і приниження, вірить у свою місію відновити імперію або може вважати, що ризики для його особистого становища більші, ніж наслідки ядерної ескалації. В такому разі зменшення допомоги Україні теж не змінить траєкторію війни. Навіть якщо Вашингтон змусять Київ заморозити конфлікт, Путін все ще почуватиметься приниженим, використає цей час для перегрупування і спробує наступати знову. Більше того, якщо він уже не є раціональним, то будь-яка угода з ним не матиме сенсу – адже для її дотримання потрібна готовність обох сторін. Якщо одна з них не раз показала свою нераціональну поведінку, як із нею вести перемовини про мир?
США та союзники повинні бути готові до ядерного сценарію з боку Росії. Але страх перед ним не повинен переважати всі ті інтереси, які сьогодні поставлені на карту в Україні.
Експерт із безпілотних літальних апаратів Федеріко Борсарі для Європейської ради з міжнародних відносин пише про те, що іранські дрони можуть значити для України.
Росія використовує три види цих безпілотників сьогодні: Mohajer-6, Shahed-131 і 136. Перший є дещо погіршеним аналогом турецького Bayraktar ТВ-2, тобто використовується для розвідки, цілевказання та ударів. Для росії він заповнить нішу нормального цілевказання і постійного забезпечення нанесення високоточних ударів. До цього її Форпост-Б та Оріон не справлялись із завданням і були погано інтегровані у війська.
Росіяни будуть застосовувати Mohajer для виявлення далекобійної артилерії, командних пунктів та районів зосередження українських військ. Shahed-131 та 136 покликані поповнити запаси далекобійних високоточних засобів ураження, виснажені за місяці війни. Поки росіяни застосовували їх здебільшого проти цивільних цілей, і тому їх ефективність на полі бою була обмеженою.
Для боротьби з іранськими безпілотниками Україна потребує не лише NASAMS чи IRIS-T, але і менші самохідні системи – як французькі Crotale чи німецькі Gepard
Небезпечним варіантом розвитку подій було б пов’язування розвідувально-ударних комплексів Mohajer із Shahed, коли безпілотник виявляв би ціль у реальному часі і передавав координати в центр управління або напряму Shahed, зменшуючи час між виявленням та ураженням. Це допомогло б росіянам боротись із рухомими, а також пріоритетними цілями, на зразок РСЗО HIMARS. На сьогодні експерти сходяться на тому, що в росіян немає можливостей створити такий зв’язок між дронами. Для боротьби з цими цілями Україна потребує не лише ЗРК типу NASAMS чи IRIS-T, але і менші самохідні системи – як французькі Crotale чи додаткові німецькі Gepard. Захід повинен допомогти Україні розбудувати комплексну багаторівневу систему ППО, включно із засобами радіоелектронної боротьби.
Старший науковий співробітник Європейської ради з міжнародних відносин Густав Грессель оцінює, що навряд чи росія вийде переможцем із війни в Україні.
Мобілізація, яку оголосив Путін, навіть якщо досягне мільйона осіб, не стане чудо-зброєю. Одночасна підготовка більше ніж 250 тисяч солдатів неможлива, а підтримка додаткового мільйона осіб вимагатиме існування уже наявних кадрованих структур, від яких відмовились у 2000-х. Зараз формування нових підрозділів виглядає хаотичним. Більше того, відчувається нестача офіцерів молодшої ланки – росія понесла великі втрати у війні, а офіцери із незадіяних у ній підрозділів будуть брати участь в підготовці мобілізованих, а не йти безпосередньо на поле бою.
Росіяни отримають велику кількість слабо підготовлених і невмотивованих солдатів, які зможуть утримувати оборонні рубежі і покладатись лише на завдання дальніх ракетних ударів та переважаючий артилерійський вогонь на фронті. Але Україна навчилась справлятись з останнім за допомогою далекобійної реактивної артилерії HIMARS, яка знищує склади та скупчення військ. Ракетні удари все ще наносять шкоду, але поставлені західні системи, а також українська авіація, допоможе справлятися з ними ефективніше. Російська кампанія нанесення дальніх ударів зараз повністю залежить від постачання іранських ракет і дронів.
Росія розраховує на те, що в України швидше закінчаться боєприпаси, ніж у неї «гарматне м’ясо»
Росія цинічно розраховує на те, що в України швидше закінчаться боєприпаси, ніж у неї «гарматне м’ясо». Якщо підтримка Вашингтону та Брюсселю не ослабне, то Москва навряд чи переможе в цій війні. Останні удари проти цивільної інфраструктури є актом слабкості. Для Європи російські порожні погрози ескалації та ядерна риторика стане новою нормальністю – вона спрямована на подальше самообмеження європейців в допомозі. В довготривалій перспективі Захід повинен перевести Україну на західне озброєння у всіх сферах, посилаючи сигнал росії, що вона не виграє війну на виснаження.
Австралійський генерал у відставці Мік Раян для The Economist пише про те, що від України варто очікувати подальших успіхів на полі бою.
В той час як генерал Залужний написав свою статтю про бачення перспектив цієї війни, на Харківщині Україна почала блискавичну операцію, прорвавши лінії оборони і звільнивши тисячі квадратних кілометрів території. В цілому стратегію бойових дій України можна описати як стратегію корозії: непрямі атаки, інформаційні операції, високоточні удари по логістиці та командним центрам, які підривають бойовий дух російської армії і її спроможність воювати. Наступ на Харківщині, а потім Херсонщині, важливий з політичної точки зору: Україна мала показати, що може проводити масштабні наступальні операції, базуючись на відчутті, що від цього залежатиме подальша західна допомога.
Наступ на двох напрямках став класичною зв’язкою з двох ударів – і ось які висновки можна зробити. По-перше, дві операції стали наслідком чудового оперативного планування. Це складний процес, який вимагає встановлення пріоритетів для використання обмежених ресурсів, як от боєприпасів до HIMARS, авіаударів та засобів РЕБ. З цього слідує, що в Україні сформувалась група вищих офіцерів – досвідчених стратегів та оперативних планувальників. Вони розуміють баланс між ризиком і можливістю, а також вміють організувати роботу нижчих ланок для планування та втілення операції. Це рідкісне вміння, яка випливає з розуміння радянської філософії ведення бойових дій та сучасного тренування за допомогою країн НАТО. Також останні українські кампанії показують асиметрію інновацій та стилів командування між Україною та росією. Україна дозволяє солдатам і офіцерам проявляти ініціативу та вигадливість для досягнення цілей, тоді ж як у росії домінують строгі вертикальні командні структури, які очевидно стануть ще ригіднішими з появою тисяч мобілізованих.
Ця війна далека від завершення, і українці досягнули майстерності у сучасному стилі ведення бойових дій. Цей досвід вивчатимуть багато країн, зокрема, і Китай.