Перейти до головного вмісту

«У війні відбувся злам?». Огляд західної аналітики

Воїн стрілецького батальйону «Карпатська Січ» стоїть на трофейному російському танку у полі під Ізюмом, Харківська область України. Фото: Костянтин Ліберов

Воєнні аналітики оцінюють блискавичний контрнаступ української армії на Харківщині й розмірковують про те, що це означатиме для подальшого ходу російсько-української війни. Подробиці про ці та інші аналітичні статті розповідаємо у нашому черговому огляді західних ресурсів.

The Economist оцінює успіхи українців в контрнаступі та перспективи війни в цілому. Перший із матеріалів стверджує, що війна Путіна не досягає успіху, і Захід повинен прискорити цей процес. 

Успішними діями на Харківщині українці не просто відвоювали 6 тисяч квадратних кілометрів території і захопили велику кількість боєприпасів та техніки, а й звільнили два важливих транспортних хаби – Ізюм та Куп’янськ, значно ускладнивши росіянам подальший наступ на Донеччині. 

Своїм успіхам Україна завдячує якісній перевазі в людях і техніці

У війні важко давати прогнози, але виглядає так, що відбувся злам. Своїм успіхам Україна завдячує якісній перевазі в людях і техніці. Західна зброя поступово заміняє менш якісну радянську в українській армії. Загальна мобілізація в Україні створила перевагу в кількості військових, які високо мотивовані і проходять підготовку в країнах НАТО. 

Водночас росіяни не розуміють, за що вони воюють, і ні мобілізація в’язнів, ні обіцянки грошей не дають Путіну поповнити втрати, які понесла російська армія в Україні. Він може оголосити загальну мобілізацію, але вона пов’язана із внутрішньополітичними ризиками, і пройде багато місяців, поки невмотивовані мобілізовані отримають зброю й підготовку, і будуть врешті введені в бій. 

Захід повинен пришвидшити колапс російських військ, надсилаючи, зокрема, ракети ATACMS. Також потрібна бронетехніка і постійний потік боєприпасів

Перемога України не є певним, але дуже реалістичним сценарієм. Захід повинен пришвидшити колапс російських військ, надсилаючи Україні, зокрема, і ракети ATACMS – Київ без сумніву погодиться не завдавати ударів по території РФ. Також Україні потрібна бронетехніка і постійний потік боєприпасів, щоб продовжувати контрнаступ. 

Європа також має зберігати солідарність, попри газовий шантаж Путіна і його негативні наслідки в різних країнах. Російська економіка краще справляється з санкціями, ніж очікувалось, але повільно стагнує, а ціни на енергоносії, які допомагали РФ, поступово падають. Захід повинен вбивати клин між Путіним, елітами та народом Росії. 

Росія може закінчити цю війну будь-коли. Але мир не буде укладений на тих умовах, про які думав Путін. 

Боєць 93-ої окремої механізованої бригади «Холодний Яр» оглядає залишені росіянами боєприпаси, Харківська область. Фото: Ірина Рибакова, пресофіцерка 93-ої ОМБр

В іншому матеріалі видання припускає, як далі буде діяти українська армія. Раніше багато аналітиків на Заході ставили питання, чи здатна наступати армія України. Сьогодні вони питають, наскільки далеко вона зайде. 

ЗСУ форсували Сіверський Донець і загрожують позиціям росіян на Луганщині

Після блискавичного наступу на Харківщині ЗСУ форсували Сіверський Донець і загрожують позиціям росіян на Луганщині, хоча швидкого прориву тут не вдалось. Позиції на Луганщині, очевидно, краще оснащені, їх обороняє більша кількість людей, і бійці так званих «народних республік» краще вмотивовані воювати на території Донбасу. Путін не раз заявляв про «допомогу» так званим «ЛНР» та «ДНР» як мету цієї війни. Тому війна втратить сенс, якщо він не буде здатний їх захистити. 

Варіанти дій для України обмежені тими резервами, які в неї залишились. Очевидно, проведення двох великих наступальних операцій до певної міри виснажили її запаси амуніції. Задіяним бригадам треба дати можливість відпочити, а відвойовані позиції – укріпити, особливо на півночі Харківщини. 

Можливе розсічення російського угрупування на дві частини на запорізькому напрямку – з виходом або на Маріуполь, або на Мелітополь

На Херсонщині, де наступ триває третій тиждень, ЗСУ обирають іншу тактику – поступове виснаження російського угрупування, витіснення з ключових позицій, знищення їх складів боєприпасів та переправ через Дніпро. Є й інші варіанти для українського наступу – наприклад, розсічення російського угрупування в Україні на дві частини на запорізькому напрямку – з виходом або на Маріуполь, або на Мелітополь. Поки Україна не має резервів, щоб провести таку операцію, і потік західної допомоги повинен зберігати темп. 

Росія все ще не відмовилась від ідеї відрізати Україну від моря, наступаючи до Одеси. Але вона не має достатньо людських ресурсів, щоб провести швидкий прорив. Її солдати й офіцери масово відмовляються від участі у війні, а шеф ПВК «Вагнер» Прігожин проводить активну кампанію із набору до армії ув’язнених. 

Знищена техніка армії росії неподалік міста Ізюм на Харківщині. Фото: Ірина Рибакова, пресофіцерка 93-ої ОМБр

Подібні висновки робить The Financial Timesвійна в Україні досягла поворотного моменту. Але у відповідь на українські успіхи Росія скоріше почне ескалацію, ніж деескалацію. Застосування тактичної ядерної зброї є реальним варіантом – зрештою він відпрацьовувався майже на всіх російських воєнних навчаннях. Звичайно, він нестиме значні ризики для самої РФ – від негативної реакції світової спільноти до радіаційного забруднення її території. 

Путін сподівається, що на допомогу прийде зима. Але щоб це сталось, потрібно багато умов: особливо холодний сезон, масові протести в Європі, відсутність адекватної реакції європейських урядів. Такий сценарій є малоймовірним. З початку війни багато хто на Заході сподівається, що Путін втратить владу. Але на заміну йому, найімовірніше, прийде не ліберал, а ще радикальніший націоналіст із закликами до підняття ставок у війні. 

Переможена Росія не зникне з карти, нікуди не дінеться її ядерний арсенал. Попереду нас чекає багато небезпечних ситуацій.

Аналітики американської Rand Corporation Джаян Джентіле та Рафаель Коен також пишуть про переломний момент для України, порівнюючи його із подіями американської війни за незалежність кінця 18 століття. Швидкі неочікувані перемоги часто приводять до кардинальних змін у перебігу воєнних кампаній. 

Харківська операція може відкрити шлях для подальших успіхів – на Донбасі, в Херсоні чи навіть для перерізання «сухопутного мосту» в Крим

1777 року американські колоністи розбили британську армію у битві під Саратогою. Хоча війна тривала ще кілька років, саме ця битва стала початком кінцяправління британців в Америці. Зараз українці переживають подібний момент завдяки контрнаступу в Харківській області, відвоювавши тисячі квадратних кілометрів території, знищивши і захопивши сотні одиниць техніки. Як і Саратога, Харківська операція може відкрити шлях для подальших успіхів – на Донбасі, в Херсоні чи навіть для перерізання так званого «сухопутного мосту» в Крим. 

Ще важливішим є психологічний ефект перемоги – росіяни шоковані і втрачають останню надію на свою воєнну потугу. Українці натомість значно покращили свій бойовий дух. 

Перемога колоністів під Саратогою призвела до втручання у війну Франції на боці американців. Міжнародна допомога для України значно посилиться після перемоги на Харківщині, яка також допоможе європейцям зберегти віру в Україну навіть на фоні майбутньої важкої зими. 

В цілому, ідея перемоги України у війні стала правдоподібною. Перемога на Харківщині не закінчить війну – у Росії є ще достатньо ресурсів, щоб вести її довго. Українці зараз на шляху до звільнення від російського імперського контролю, і якщо їх західні партнери не відступляться, то цей шлях може привести до перемоги. 

Авторитарні режими краще переносять довгі війни, ніж поразки

Дослідник британського Королівського Об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Джек Ветлінг роздумує над тим, що на фоні воєнних успіхів України Європі та США варто готуватись до неймовірного – раптової зміни влади в Росії. Авторитарні режими краще переносять довгі війни, ніж поразки. У Росії є досвід революційних подій після воєнних невдач – в 1905, 1917 та 1989 роках, але вони ніколи не були повністю позасистемними й отримували підтримку бодай частини еліт. 

Все ж, варто розуміти, що революційні події зараз у Росії надзвичайно малоймовірні. Репресивний апарат потужний, населення апатичне, опозиційні рухи придушені або інфільтровані агентами спецслужб, а великі відстані не сприяють організації нових. Водночас, західні спецслужби мають поганий досвід із передбаченнями революцій – як то Ісламської в Ірані чи розпаду СРСР. 

Поліція затримує дівчину під час акції протесту у Москві проти часткової мобілізіції, оголошеної президентом росії Володимиром Путіним, 21 вересня 2022 року. Фото: AP/Alexander Zemlianichenko

Тому варто все ж подумати над можливими, хоча і малоймовірними, сценаріями. Перший із них передбачатиме палацовий переворот, коли Путіна зроблять винним за всі невдачі і його місце займе хтось із подібним світоглядом і глибокою недовірою до Заходу. Попри це, Захід може вирішити запропонувати такому новому лідеру перегорнути сторінку в стосунках в обмін на вивід військ з України. 

Другий сценарій передбачатиме зростання невдоволення з боку ветеранів, губернаторів чи місцевих органів влади. Це створить умови для протесту все більшої кількості людей, аж до зриву виробництва чи мобілізації на війну. Тут Кремль може відповісти двома способами: постаратись «відкупитись» і піти на поступки найвпливовішим групам невдоволених, придушуючи решту протесту, або взяти ще войовничішу націоналістичну риторику, підкріпивши її діями – аж до застосування тактичної ядерної зброї в Україні. 

На сьогодні політика США та ЄС сконцентрована на допомозі Україні та уникненні ескалації. Ігнорування цих чи подібних сценаріїв для Заходу створює загрозу того, що в разі реалізації якогось із них його політика не матиме чітких узгоджених цілей, швидко відстане від темпу розвитку подій і займе пасивну позицію реагування. 

Політичний аналітик Європейської ради з міжнародних відносин Павел Зерка пише про силу економічної взаємозалежності, яка дає можливість Європі завдавати удару у відповідь проти Росії. 

Зрозуміло, що в умовах сьогодення європейці сприймають співзалежність з Росією як загрозу, а принцип «миру через економічні зв’язки», який раніше не піддавали сумнівам, повністю провалився. Захід був досить наївним у підходах до Росії після 1991 року. Але це не означає, що коли ця війна закінчиться, йому потрібно повністю розірвати всі економічні зв’язки з нею. Навіть якщо європейці зможуть повністю позбутись газової залежності, потрібно зберігати якісь важелі впливу на Росію – навіть якщо це означатиме певну власну вразливість. 

Росія залежна від західних технологій – і санкції проти поставки чіпів та інших високотехнологічних компонентів унеможливлять швидке відновлення її воєнної машини. Майбутнє нафтове ембарго сильно вдарить по економіці РФ – Європа купувала 60% російської нафти, а з її продажу формувалось більше третини федерального бюджету. Хоча європейці не можуть миттєво відмовитись від російського газу, вони роблять це набагато швидше, ніж очікувалось. Росія не може так легко втратити 10% федерального бюджету від продажу газу, а швидко переорієнтуватись на Азію не дозволяє відсутність газопроводів. 

40 відсотків європейського газового імпорту і більше третини нафтового йшли з Росії

У майбутньому потрібно вести таку політику, яка б гарантувала, що співзалежність зміцнює європейську безпеку, а не послаблює її. І тут ключовим моментом є пропорції. Китай, наприклад, має неофіційне правило, що він не повинен залежати від одного постачальника будь-чого більше, ніж на 15%. 40% європейського газового імпорту і більше третини нафтового йшли з Росії, і ця пропорція повинна змінитись. Забагато співзалежності з ненадійними партнерами може бути небезпечною. Але замало – особливо з найпотужнішим сусідом Європи – також може бути загрозою, через обмеженість можливості діяти. 

Сполучені Штати передали близько третини своїх запасів снарядів до систем M270 i M142 HIMARS, а також ПТРК Javelin

Аналітик Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) Марк Кенсіен задає питання, чи не закінчується зброя у США, яку вони могла б надсилати Україні. 

Найпроблемнішими позиціями є снаряди до систем M270 i M142 HIMARS, а також ПТРК Javelin. США, вірогідно, передали близько третини своїх запасів, і швидко наростити їх виробництво неможливо. Альтернативою «Джавелінам» можуть стати інші протитанкові системи, на зразок АТ-4 або TOW, запаси яких численні. 

Також складно буде передавати більшу кількість 155-мм гаубиць М777. Їх виготовили близько 1000 одиниць і далі не виробляють. Тому США починає концентруватись на передачі 105-мм артилерії, яка колись була основним калібром в армії, а тепер великі кількості гармат і боєприпасів до них перебувають в резерві. 155-мм боєприпаси виробляють і є на озброєнні не тільки у Сполучених Штатах, тому найімовірніше їх поставки будуть продовжуватись. Хоча самі США передали більше 1,5 мільйона снарядів, і це близько до максимальної межі, яку вони можуть собі дозволити. 

Військовослужбовці Повітряних сил армії Сполучених Штатів Америки на базі Довер завантажують на літак пакети боєприпасів для України. Фото: Міністерство оборони США

Дещо проблемними є ракети до ПЗРК Stinger, третину яких передали Україні. Але лінія їх виробництва працює, і США планують його наростити. 

Існують великі запаси бронетранспортерів М113, стрілецької зброї та набоїв. Ще однією позицією, де проблем не має виникати – це протикорабельні ракети Harpoon. Їх запаси достатні, і водночас кількість переданих ракет (і їх використання в бою) невисокі. 

Окремим пунктом ідуть баражуючі боєприпаси Switchblade та дрони Phoenix Ghost. Вони не перебувають на озброєнні у США і знаходяться на етапі тестування – і війна в Україні дає їм для цього широкі можливості. 

Плани із активізації ОПК, які зараз починають втілювати в США, не дадуть миттєвого ефекту і дозволять допомогти Україні переозброїти свою армію уже після війни. 

До того часу Україна потребуватиме постійний приплив зброї і боєприпасів, і вони будуть постачатись насамперед з існуючих запасів США. У деяких випадках Штатам доведеться постачати інші або старіші системи на заміну тим, запаси яких вичерпуються – але потік зброї йтиме. Насправді, це ознака того, що військові США в цілому не готувались до затяжних конфліктів, і це мусить спричинити дискусію в сфері оборонного планування.