Україна може змусити росіян відступити з Криму: огляд західної аналітики

Воєнні експерти пишуть про досягнення української протиповітряної оборони і загрозу вичерпання її запасів. Говорять про необхідність кращої координованості європейської підтримки і про ймовірний вплив проміжних виборів у США на обсяги допомоги. Також оцінюють ризики, з якими зустрінеться Україна при звільненні Криму від росіян, і можливі сценарії деокупації.

Аналітики британського Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Джастін Бронк, Джек Ветлінг і Нік Рейнолдс підготували ґрунтовний матеріал про російську повітряну кампанію та потреби української системи ППО.

В перші тижні війни росія значно активніше задіювала свою авіацію, ніж це прийнято вважати, і їй вдалося на певний час подавити українську протиповітряну оборону. В цей час українська авіація нанесла втрат російській, але й сама понесла важкі втрати через технологічну перевагу літаків противника. Російська винищувальна авіація (Су-35С, МіГ-31БМ) з ракетами класу «повітря-повітря» далекого радіусу дії залишається ефективною проти української в безпосередній близькості до фронту.

Із березня російська авіація втратила спроможність оперувати в глибині української території через розосереджену та мобільну систему протиповітряної оборони

З початку березня російська авіація втратила спроможність оперувати в глибині української території через розосереджену та мобільну систему ППО України, зокрема підрозділи із ПЗРК. Після початкового етапу війни авіація рф зосередилась на ударах некерованими бомбами та ракетами проти визначених цілей, або крилатими ракетами (Х-59, Х-31 тощо) для знищення українських РЛС.

Україна потребує західних літаків і ракет до них

Лише завдяки збереженню системи української ППО росія змушена вдаватись до нанесення дороговартісних дальніх ракетних ударів, а не застосовувати бомбардувальники та багатоцільові винищувачі на середніх висотах, як робила у Сирії. Тому Заходу потрібно прискорити надання Україні сучасних систем ППО, бо вичерпання боєприпасів до старих радянських комплексів призведе до того, що воєнно-космічні сили рф знову перетворяться на велику загрозу. В короткостроковій перспективі Україна потребуватиме більше ПЗРК та мобільних зенітних артилерійських систем на зразок німецьких «Гепардів», в середньостроковій – розробку ефективнішого по ціні рішення боротьби з іранськими безпілотниками «Шахед-136». Зрештою, Україна потребує західних літаків і ракет до них, навіть невелика їх кількість дасть можливість чинити ефективний опір російським ВКС.

Старший дослідник Європейської ради з міжнародних відносин Густав Грессель переконаний, що Європі потрібно приділити більше уваги довгостроковій стратегічній допомозі для України. 10 жовтня росія розпочала нову стратегічну бомбардувальну кампанію проти України, націлену на знищення енергомережі. Як і 24 лютого, Захід знову поводиться реактивно – Франція обіцяла поставити ЗРК Crotale, Іспанія – ЗРК HAWK на додачу до систем Spada/Aspide, Штати також збираються дати дещо застарілі, але наявні в достатній кількості HAWK. Це гарні новини для Києва, але одночасно це багато що каже про західну допомогу: вона визначається внутрішньополітичними факторами тієї чи іншої країни, а не критеріями того, що необхідно Україні для довгої війни. Країни в односторонньому порядку вирішують, що дати із власних резервів. Але така модель довго не працюватиме – запаси озброєння, боєприпасів та деталей закінчуються не лише до радянської техніки, але і до західної. Багато країн експлуатують, наприклад, німецькі танки Леопард чи БМП Мардер, їх можна було б передати Україні в рамках скоординованої програми. Але уряди неохоче йдуть на це, бо на заміну переданим машинам треба буде довго чекати, а темпи виробництва військової техніки та амуніції низькі.

Боєприпасів Бундесверу вистачить на два дні війни

Країни повинні погодити загальноєвропейський план збільшення виробництва боєприпасів як для України, так і для власних потреб – адже, наприклад, боєприпасів Бундесверу вистачить на два дні війни. Те саме стосується і бойових машин – потрібно замовити великі партії техніки для багатьох країн на заміну переданих Україні, що прискорить виробництво і знизить ціну.

Пан’європейський підхід до закупівлі зброї та боєприпасів потребує лідерства. Історії успіху уже існують. Наприклад, Німеччина запросила 15 країн до Sky Shield Initiative – ініціативи спільної закупівлі систем ППО малого, середнього та дальнього радіусу дії. Досвід цієї ініціативи варто розширити на інші сфери, і запрошувати до участі також Україну.

Стратегічний підхід до поставок зброї Україні уже міг би запобігти великій частині тієї шкоди, яку нанесла росія. США не тиснуть на європейських союзників, тому що сконцентровані на Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Але для угамування реваншистських амбіцій росії і підтримки України у довгій війні, європейці повинні переключитись на довгострокове стратегічне військове планування – на користь собі та Україні.

2022 року Сполучені Штати виділили більше 54 мільярдів доларів на підтримку України

У іншому матеріалі Ради дослідниця Мажда Руж оцінює вплив американських проміжних виборів на військову допомогу США для України. Республіканці, найімовірніше, отримають більшість у Палаті представників, і це означатиме, що адміністрації Байдена для виділення нових пакетів допомоги потрібно буде вести баталії в Конгресі. Нова «трампістська» хвиля депутатів Палати зробить виділення допомоги дуже складним. 2022 року США виділили більше 54 мільярдів доларів на підтримку України. Для порівняння, найбільшому реципієнту американської допомоги, Ізраїлю, дали 3,8 мільярда. В Сенаті перспективи підтримки України виглядають краще, хоча рівень ентузіазму знизиться. Принаймні 4 республіканські сенатори, які активно підтримували Україну, не брали участь у виборах, а на їх місце приходять три представники «трампістського крила» партії, набагато скептичніші до України. Це не означає, що військова підтримка України припиниться – але обсяги, ймовірно, знизяться, і американці почнуть більше тиснути на європейців, щоб ті збільшили обсяги зі свого боку.

Старший аналітик американського RAND Corporation Вільям Куртні пише про Кримську дилему України. Хоча екс-президент РФ Дмітрій Мєдвєдєв обіцяв «судний день» Україні за напад на Крим, в майбутньому може скластись ситуація, коли Києву доведеться приймати рішення, чи починати наступ на півострів.

Із квітня Україна знищує цілі на півострові – крейсер «Москва», аеродроми, Кримський міст, база Чорноморського флоту РФ тощо. Наземний наступ пов’язаний із набагато більшими ризиками: перешийок півострова дуже вузький, і навіть деморалізована російська армія матиме змогу організувати оборону. Морський десант на півострів також буде дуже ризиковим. Якщо Україна відновить контроль за північним узбережжям Азову і отримає більш далекобійну зброю, то вона зможе атакувати військові цілі в Криму, а також знищувати шляхи логістики, унеможливлюючи постачання угрупування військ.

Також будь-яка операція в Криму підвищує ризик застосування ядерної зброї росією – це потрібно враховувати Україні та західним партнерам. Успіх України в Криму відновить територіальну цілісність та контроль за Севастопольською морською базою, але ціна наступу буде високою. З іншого боку, поступове ослаблення російських сил в Криму може змусити їх відступити з усього півострова або частини.

Перед наступом на Крим Україні варто буде проконсультуватись із західними союзниками, адже їй потрібні будуть розвіддані і оцінка ядерних ризиків.

Статус Криму може не бути повністю вирішеним, навіть якщо Україна відновить за ним повний контроль.

Дослідниця RAND Кристина Марцінек пише про роль ядерної зброї в путінській «священній війні».

Росія ніколи не застосовувала ЯЗ, і якщо виходити з раціональної оцінки вартості/здобутків, то вигоди від такого застосування в Україні немає. Але помилки і поразки накопичуються і можуть похитнути раціональний баланс. Останні дії Путіна – кидання непідготовлених мобілізованих на фронт, анексія чотирьох регіонів, які росія не контролює – важко пояснити раціонально. Але Москва веде війну не за безпеку, а за імперську ідентичність – і питання раціональних оцінок не дуже актуальне.

Росія перетворюється на Ісламську державу з ядерною зброєю

Ідентичність є категорією майже релігійною. Російські пропагандисти на зразок Охлобистіна і Соловйова говорять про «священну війну», і їх риторика стає все більш подібною до лідерів ІДІЛ. Росія перетворюється на Ісламську державу з ядерною зброєю, і Путін може її застосувати просто для того, щоб показати, що він не зупиниться ні перед чим. Невідомо, що в голові у Путіна, але те, що Росія веде фанатичну війну за ідентичність, ніяким чином не значить, що Заходу потрібно поступатись російському ядерному шантажу.

Допомога Україні – це уже не питання принципу. Вся система ядерного нерозповсюдження поставлена на карту, і навіть найзатятіші циніки не можуть цього ігнорувати. Заходу потрібно залучати до тиску на Росію інші ядерні держави – Індію, Китай, Пакистан, стабільність відносин між якими заснована на ядерному незастосуванні. Путін має зрозуміти, що він все ще може ввійти в історію як візіонер, якого обманули генерали, а не як божевільний, який застосував ЯЗ в Україні.