Перейти до головного вмісту

«Є простіші способи самогубства»: як західні аналітики оцінюють вірогідність ядерного удару росії

Вранці 8 жовтня сталася потужна пожежа на залізничній гілці незаконного мосту між окупованим Кримом і росією. Два його автомобільні прольоти частково знищені. Москва звинуватила у руйнуваннях українські спецслужби — Головне управління розвідки Міноборони України заперечило цю версію. Уряд рф планує відремонтувати міст до липня 2023-го. Фото: Reuters/ Scanpix/ LETA

Західні воєнні аналітики сперечаються про ймовірність застосування росією ядерної зброї, пишуть про довгострокове убезпечення України та оцінюють подальший розвиток подій у рф та на полі бою. 

Директор зі стратегії Інституту міжнародних стратегічних досліджень (IISS) Вільям Альберк вважає, що Росія навряд чи застосує ядерну зброю в Україні. З початку війни Путін використовує аргумент ядерної зброї для досягнення так званого рефлексивного контролю – щоб відповідальні за прийняття рішень на Заході фокусувались на ядерній загрозі, а не на допомозі Україні. Проте жодної підготовки до нанесення ударів росія не вела, а оголошення «спеціальної готовності» ядерних сил було розпізнане на Заході як медійний жест. У своїх промовах 21 і 30 вересня Путін напряму вдався до ядерних погроз Заходу й Україні. 

Неправильна інтерпретація слів Путіна викликала страх того, що росія застосує тактичну ядерну зброю в Україні. Російська оперативна ядерна доктрина передбачає можливість обмеженого застосування ядерної зброї, щоб «протверезити» противника і примусити до капітуляції. Щоб зробити це у війні в Україні, російському командуванню потрібно дати відповіді на 4 запитання: яку військову ціль обрати? який вплив на неї передбачається? який ядерний заряд досягне цього ефекту? що далі? 

У росії є три сценарії застосування ядерної зброї в Україні: 1) демонстраційний удар над Чорним морем; 2) по українських військах на полі бою; 3) по густонаселеному регіону або центру прийняття рішень для примусу до політичного завершення війни. Ймовірність сценаріїв 1 і 3 наближається до нуля. Вони не дадуть бажаного політичного ефекту, приведуть до збільшення підтримки для України, відвернуть від росії нейтральні або навіть співчуваючі держави і спричинять можливий удар у відповідь проти неї самої. Сценарій 2 виглядає неефективним, тому що одноразове застосування ядерної зброї не дасть ефекту проти розосереджених українських військ. Більше того, ефект конвенційних озброєнь на зразок Торнадо-Г чи –С, а також ТОС-1А може бути більшим на полі бою, без згаданих вище ризиків застосування ЯЗ. 

Підготовка до нанесення удару не залишилась би непоміченою

У будь-якому випадку підготовка до нанесення ядерного удару не залишилась би непоміченою – боєголовки потрібно транспортувати із баз зберігання, залучаючи підрозділи охорони, розвідки, РХБ – радіаційного, хімічного та біологічного захисту, а також спеціалізовані транспортні засоби. Усього цього не спостерігається. 

У разі застосування росією ЯЗ США повинні нанести конвенційний удар по російських військах, залучати більше країн до антиросійської коаліції, а також шукати способи усунення Путіна і його режиму від влади. Швидше всього, Індія та Китай будуть змушені переглянути свої стосунки з росією. Навіть всередині рф лише маргінальні групи будуть вітати такий удар. Якщо Путін хоче скоїти персональне або національне самогубство, є простіші способи, ніж завдання ядерного удару, який не принесе майже ніякого бажаного результату.

Військові загрози російським силам в Україні досягли такого рівня, коли Путін поставив світу ультиматум – перемога рф або застосування ядерної зброї

Менш оптимістична дослідниця Фонду Карнегі Татьяна Становая, яка у своїй статті для Foreign Affairs пише про апокаліптичний ендшпіль Путіна в Україні

Після успішного українського контрнаступу росія повністю змінила уявлення про те, як ця війна повинна вестись. Стратегічно Путін і далі вважає, що через виснаження від війни Київ рано чи пізно капітулює. Але тактично військові загрози російським силам в Україні досягли такого рівня, коли він вирішив поставити світу ультиматум – перемога росії або застосування ядерної зброї. 

Перша частина цього ультиматуму – анексія територій чотирьох областей. Таким чином Кремль штучно перетворив війну на «захист» російських територій. Це зроблено частково у відповідь на підтримку Києва з боку західних країн. Путін не вірив, що західна зброя допоможе Україні перемагати – тепер вірить. 

Другим елементом ультиматуму є ядерні погрози, які дещо затихли за місяці війни, але останнім часом повернулись. Це не лише навмисна кампанія залякування Заходу, а і підготовка суспільства та еліт до того, що війна повинна бути виграна за будь-яку ціну. Реальність, яку Путін намагається сконструювати, беручи весь світ в заручники, полягає в тому, що якщо США не зменшать свою участь у конфлікті, а російські війська не будуть успішно просуватись на полі бою, то він вдасться до ядерного сценарію. 

Путін все ще вважає, що може перемогти

Третьою частиною є залучення російського суспільства до війни через оголошення мобілізації. До цього російська влада намагалась відгородити суспільство від війни, охолоджуючи риторику радикалів. Пішовши на мобілізацію попри прогнозоване невдоволення громадськості, Путін обрав пріоритетом досягнення військових цілей в Україні, навіть якщо це вимагає принести в жертву народну підтримку. 

Путін все ще вважає, що може перемогти. Але що станеться, коли все знову піде не за планом: російські війська не здолають українські, Захід продовжуватиме підтримку попри погрози, а на окупованих територіях триватиме рух опору? Тоді може прийти поворотний момент, коли Путін бачитиме для себе лише ядерну опцію. Він може стати поворотним і для російських еліт – щоб розпочати висловлення непокори. Україна може стати отруйною таблеткою для Путіна – намагаючись її проковтнути, він прирече себе на поразку.

Українські танкісти б’ють по позиціям російських окупантів на східному напрямку фронту. Фото: пресслужба 93-ої окремої механізованої бригади «Холодний Яр»

Ще більш алармістською є думка директора з досліджень Європейської ради з міжнародних відносин Джеремі Шапіро у матеріалі «Ми на шляху до ядерної війни» для порталу War on the Rocks

Росіяни багато разів говорили про «червоні лінії» у допомозі Заходу для України – зараз, наприклад, йдеться про недопустимість поставки ракет оперативно-тактичного рівня. Попередні «червоні лінії» не раз перетинали без будь-якої значної відповіді з боку росії – що змушує Захід сумніватись у реальності погроз. Щоправда, виглядає так, що росія переводить конфлікт на вищий рівень не через якісь поставки чи діяльність Заходу, а через успіхи української армії на полі бою. 

Ескалація до рівня застосування ядерної зброї може статись тоді, коли росія відчуватиме, що програє, і військова поразка матиме катастрофічні наслідки для політичного режиму і особистої безпеки лідерів, і єдиний спосіб запобігти цьому – це використання ЯЗ.

В цілому спіраль ескалації може виглядати наступним чином. Росія далі програватиме на полі бою, відчуватиме загрозу для Криму і завдасть обмеженого ядерного удару по українських військах або важливій цивільній цілі. США у відповідь використають конвенційні сили, щоб, наприклад, знищити той російський підрозділ, який наніс ядерний удар. Але параноїдальні російські правителі не будуть розбиратись у таких тонкощах, побачать удар по росії чи її силах і ризикнуть завдати ядерного удару по військах НАТО чи маршрутах постачання озброєння в Польщі або Естонії. Це запустить 5 статтю Вашингтонського договору, і НАТО почне конвенційну операцію зі знищення російських наступальних спроможностей. Боячись знищення своїх ядерних сил, Росія нанесе повноцінний стратегічний ядерний удар, все ще сподіваючись, що це збереже путінський режим і ослабить бажання чи спроможність Заходу вести війну далі.

Цей сценарій не є невідворотним, але ми знаходимось на цьому шляху, і його ймовірність росте щодня. 

Кияни стоять біля вирви від ракети на дитячому майданчику у парку імені Тараса Шевченка у центрі столиці України. Фото: Сергій Нужненко, Радіо Собода. 10 жовтня росія завдала по Україні масованого удару, випустила 83 ракети, 43 з них вдалося збити. 19 людей загинули, ще 105 травмовані

Аналітик американської Rand Corporation Шон Кохрен для порталу War on the Rocks ставить запитання, чи закінчиться війна, якщо Путін залишить крісло президента. На перший погляд раціонально вважати, що лідери, які розпочали війну, несуть більшу відповідальність і вину за хід бойових дій, тому схильні продовжувати воювати, навіть якщо надії на перемогу примарні. Тому зміна керівництва є однією із передумов для завершення війни. Цей підхід не включає той факт, що нові лідери, які успадковують уже існуючі війни, можуть також не поспішати їх завершувати з огляду на внутрішньополітичний тиск та ризики недосягнення перемоги. 

Для Путіна поразка у війні в Україні не лише загрожуватиме його перебуванню при владі, але і поставить під сумнів його спадок – адже він бачить себе рівним до Петра Великого і прагне помститись за розвал СРСР та програну Холодну війну. Але що станеться, якщо Путіна усунуть від влади під час війни? Його наступнику також буде складно припинити війну, не досягнувши її цілей у короткостроковій перспективі, зважаючи на «мінне поле» російської внутрішньої політики. 

Зміна влади в росії не призведе до закінчення війни в короткостроковій перспективі 

Зараз Путіна намагаються відокремити від поразок, звинувачуючи у всьому військових – ті ж перекладають вину на інші групи впливу. Для будь-якого нового керівництва росії підтримка військових буде критичною для припинення війни, за її відсутності воно стане жертвою звинувачень у зраді з боку радикальних «яструбів». Така підтримка вимагатиме довіри між політиками і військовими, якої не буде і на формування якої потрібен час. Історичний досвід свідчить, що багато лідерів у подібних обставинах обирали продовження війни або затягували виведення військ навіть після його оголошення. В будь-якому разі, Заходу не варто розраховувати на те, що принаймні в короткостроковій перспективі зміна влади в росії призведе до закінчення війни.

Сполучені Штати не підтримали швидкий вступ України до Північноатлантичного альянсу

Гостьовий дослідник американського RAND Corporation Вільям Куртні розмірковує над тим, як гарантувати безпеку України в майбутньому

США вустами радника з нацбезпеки Джейка Саллівана не підтримали швидкий вступ України до НАТО, заявивши про продовження практичної допомоги на полі бою. Також вимоги Києва щодо юридично зобов’язуючих безпекових гарантій навряд чи будуть задоволені. 

Україні варто дивитись на досвід співпраці США з Ізраїлем та Тайванем. Штати допомагають Ізраїлю підтримувати якісну перевагу над арміями країн-сусідів і надають Тайваню достатні спроможності для самооборони. Це перегукується з тим, про що казав Салліван про Україну – «найкращою безпековою гарантією є спроможність захистити себе». Це передбачає спільні навчання, підготовку військових, передачу озброєнь, а також розвідувальних даних. У майбутньому співпраця у цих сферах може бути розширена. Український оборонно-промисловий комплекс має потенціал – Захід може почати в нього інвестувати. 

Західна підтримка буде залежати від того, як закінчиться війна, і наскільки загрозливою залишиться Росія. Україна може краще захистити себе через практичні глибокі зв’язки із Заходом у безпековій сфері. Намагання отримати непрактичні безпекові гарантії буде скоріше відволікати від головного. 

Канадські інструктори тренують українських військових у Великій Британії, 1 жовтня 2022 року. Фото: Збройні сили Канади

Авторитетний німецький аналітичний центр Інститут безпекової політики університету м. Кіль (ISPK) випустив огляд наступної фази війни

Багато експертів у Німеччині скептично поставились до повідомлень Institute for the Study of War, що у росіян вичерпуються резерви і вони скоро не зможуть вдаватись до масштабних атакувальних дій. Після успішних українських контрнаступів на сході та півдні ці прогнози виявились правдивими. Російські втрати високі, на місце загиблих і поранених приходять  невмотивовані мобілізовані, найманці або злочинці. 

Російська військова промисловість не може компенсувати втрати у техніці. Тактичні помилки і застарілі управлінські структури не дають росіянам утримувати рубежі оборони. З огляду на це в кінці вересня Путін змінив стратегію, значно піднявши ставки. Першим елементом цієї зміни стала «часткова мобілізація» – за допомогою поповнення військ росія розраховує втримати окуповані території і можливо окупувати нові. По-друге, оголосила 30 вересня про анексію чотирьох українських областей, щоб далі погрожувати застосуванням ядерної зброї. Якщо серйозно ставитись до погроз Путіна, то він планує знищувати українські міста ядерною зброєю одне за одним, щоб змусити Київ капітулювати. Це реалістичний сценарій. Ці дії росії повинні залякати Захід і змусити припинити підтримку України. Досягненню цієї цілі служить газовий шантаж, диверсії на газогонах і припинення постачання палива до Європи. 

Адміністрація Байдена попередила росію про катастрофічні наслідки у випадку застосування ЯЗ в Україні – навмисно зберігаючи невизначеність щодо своєї потенційної реакції. Хоча порівняння з Карибською кризою недоречні, і ніхто серйозно не розглядає варіанту обміну стратегічними ядерними ударами між росією та США, застосування ядерної зброї проти неядерної країни буде мати катастрофічні наслідки для світової системи безпеки, і це розуміють у Білому домі.

Не залишилося ілюзії, що економічний інтерес може змусити москву до компромісів

Щоб описати ситуацію, в якій ми знаходимось, варто згадати наступні фактори.

1. Росія не може виграти війну конвенційними засобами і не наважується на виведення військ. Її еліти прагнуть зберегти владу і можливість безмежного збагачення. 

2. Це не означає, що росія зацікавлена в реальних переговорах. Путін і його оточення не визнають відкритого діалогу зі своїми противниками і використовують переговори для обману і маніпуляцій заради досягнення своїх цілей. Дипломатичні переговори навряд чи досягнуть успіху, адже є постійний ризик бути обманутим росією.

3. Попри попередні прогнози росія, як здається, спалила мости також і в питанні постачання газу до Європи. Таким чином не залишилося ілюзії, що економічний інтерес може змусити москву до компромісів.

4. У США при владі президент, який одночасно потужно підтримує Україну, але і намагається всіма засобами запобігти прямому конфлікту між рф і Сполученими Штатами. Ця стратегія зрозуміла, але відкриває можливості для шантажу з боку росії. 

5. Європа посилила свою єдність на фоні спільних загроз, але ця єдність постійно знаходиться у небезпеці. Німеччина перебуває в центрі намагання росії посіяти хаос, який спричинив би послаблення підтримки України.