«Штати планують відбудову України як держави-форпосту»: огляд аналітики
Західні воєнні експерти підбивають підсумки року повномасштабної російської агресії проти України. Прогнозують, що може відбутись 2023-го. Аналізують зміни геополітичних стратегій росії, Європи та Сполучених Штатів Америки і знову повертаються до теми західних літаків для України.
Старший науковий співробітник Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Джек Ветлінг вважає, що для закінчення російського вторгнення потрібно переосмислити дискурс навколо дипломатії.
Зараз ідеться про два шляхи, як може закінчитись війна — або Україна переможе, звільнивши всі свої території, або потрібно сідати за стіл переговорів і йти на компроміси. Ці підходи ігнорують впевненість росії, що вона у будь-якому разі переможе, а переговори повинні слугувати тільки підриву спроможності України до спротиву. Поки це бачення не зміниться, війна продовжуватиметься.
Російська теорія перемоги трансформується — спочатку захоплення Києва за 10 днів, потім перемога на Донбасі, потім виснаження Європи від економічної кризи, і врешті-решт, віра в те, що Україна і її партнери вичерпають запаси амуніції. На доведення останньої теорії може піти багато часу, якщо росія не переконається, що її припущення хибні. По ходу війни вона демонструє гарне розуміння своїх перспектив. Наприклад, вийшла із Півночі України і Херсонщини, коли стало зрозуміло, що втрати переважають здобутки. Тому завдання полягає в тому, щоб показати Кремлю, що перспективи довгої війни для нього погані. Поки цього розуміння не буде, Москва не вестиме серйозних переговорів, нічим не поступатиметься, вимагатиме всього і задовільниться обмеженими поступками з боку України, щоб потім відновити агресію.
Тому немає сенсу дискутувати про те, які поступки задовільнять росію. Будь-які мирні переговори повинні бути побудовані на успіхах України на полі бою, переконуючи Кремль, що далі буде тільки гірше, і партнери будуть підтримувати Київ до повного звільнення території.
Найкращий спосіб уникнути довгої війни — це показувати, що Україна та її партнери готуються до неї
Парадокс у тому, щоб найкращий спосіб уникнути довгої війни — це показувати, що Україна та її партнери готуються до неї. Тому потрібно переключитись від щомісячних пакетів допомоги на довготривалу стабільну підтримку до кінця року, а також перестати говорити про патову ситуацію чи поступки, чітко комунікуючи, що росія буде вигнана з території України, якщо не запропонує реальні переговорні позиції. В переговорах також варто виходити з власних вимог, а не з того, чим ми готові поступитись. Потрібно налагодити сильнішу комунікацію на різних рівнях між міністерствами закордонних справ та оборони України і її партнерів, щоб чітко сформулювати ціль переговорного процесу і засоби, необхідні для її досягнення.
Ми повинні розуміти, що закінчення війни залежить від успіхів України на полі бою, але це займе час. Навіть найоптимістичніші сценарії не передбачають звільнення територій раніше за кінець 2023 року, і вони жодним чином не гарантовані. Але поки Кремль не усвідомить, що траєкторія війни рухається до його повного вигнання з України, передчасні сподівання на компроміс лише затягнуть війну і подовжать страждання.
Дослідники Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) описують глобальну громадську думку через рік російсько-української війни.
Нове опитування показує, що війна росії проти України консолідувала Захід: громадяни США та ЄС мають багато спільних поглядів щодо основних глобальних проблем. Європейці та американці погоджуються, що вони повинні допомогти Україні перемогти, що росія є їхнім явним супротивником, а майбутній світовий порядок, швидше за все, визначатимуть два блоки, очолювані відповідно Вашингтоном та Пекіном.
Натомість громадяни Китаю, Індії та Туреччини віддають перевагу швидкому завершенню війни, навіть якщо Україні доведеться поступитися територією. Люди в цих незахідних країнах і в росії також вважають появу багатополярного світового порядку вірогіднішою за біполярний.
Індія та Туреччина протистоятимуть тому, щоб бути втягнутими в битву між Америкою та Китаєм
Західні політики, які приймають рішення, повинні враховувати, що консолідація Заходу відбувається в постзахідному світі, який стає все більш розділеним. І що нові держави, такі як Індія та Туреччина, діятимуть на власних умовах і протистоятимуть тому, щоб бути втягнутими в битву між Америкою та Китаєм.
Експерти RAND Corporation висловились про головне, що відбулось у російсько-українській війні торік і чого варто очікувати від 2023-го.
У 2022 році більшість експертів здивували провал армії росії, некомпетентність командування і розтрата нею конвенційної переваги, і водночас — сміливість та вправність українців, їх спроможність швидко інтегрувати мобілізованих та західне озброєння до армії, вести плідне військово-цивільне співробітництво, проводити ефективні операції в медіа- та кібер-просторі. Також багатьох дивувало те, що росія взагалі зважилася на великомасштабну конвенційну війну і що такі війни взагалі можливі в ХХІ столітті.
Ще одним визначним моментом минулого року стала єдність Заходу і його готовність підтримувати Україну, навіть коли стало зрозуміло, що війна затягнеться.
Від 2023-го експерти очікують розв’язання стратегічної невизначеності. Війна стабілізується і зрештою буде заморожена? Росія зможе навчитися на своїх помилках і перейде до ефективних наступальних дій? Або Україна завдяки перевазі в якості та мотивації переможе росію, яка покладається на кількість. Іншими ключовими питаннями залишаються, чи залишатиметься Україна у фокусі підтримки і допомоги Заходу, чи зможе росія адаптуватись до санкцій, чи зміняться настрої російських еліт і суспільства. Також залишається відкритим те, чи вдасться росія до ескалації у випадку подальших воєнних невдач та якісного зростання підтримки України з боку Заходу.
Старші аналітики RAND Рафаель Коен і Джаян Джентіле стверджують, що підтримка України в першу чергу захищає інтереси США.
Навіть якщо відкинути моральну складову допомоги країні, яка захищає своє існування від неспровокованої жорстокої агресії росії, підтримка України є стратегічним інтересом Сполучених Штатів. Україна захищає не тільки себе, а й усю Європу, яка є ключовим економічним та безпековим партнером США. Успіх росії створив би загрозу для американських союзників прямо на кордонах, а значить і пряму безпекову загрозу Штатам. Врешті-решт, росія втручалась у виборчі кампанії, проводила кібератаки проти американських урядових і комерційних інституцій, підтримує найманців і бойовиків для залучення до терористичних та воєнних атак проти США та їх союзників.
Якщо Штати хочуть запобігти китайському нападу на Тайвань, то поразка росії в Україні має стати потужним стримуючим фактором
Українська перемога є інтересом Америки, бо вона означатиме російську поразку. Більше того, якщо Штати хочуть запобігти китайському нападу на Тайвань, то поразка росії в Україні має стати потужним стримуючим фактором. Якщо подивитись на тисячі знищених російських танків, бойових машин, літаків, гелікоптерів та іншої техніки, то можна впевнено сказати, що США отримує великий прибуток зі зроблених в Україну інвестицій. Крім того, ця війна є джерелом розвідки, перевіркою тактик і стратегій, а також західних систем озброєння в бойових умовах ХХІ століття. Війна — можливість замінити старіші зразки озброєння на нові і дати імпульс американському ОПК.
Польський оборонний бюджет зріс на 70 відсотків із 2014 року
Хоча справедливо лунають заклики до того, що Європа повинна теж вкладати відповідно до своїх спроможностей, США далекі від того, щоб нести тягар самостійно. Франція та Німеччина збільшують видатки на оборону, польський оборонний бюджет зріс на 70% із 2014 року.
Більшість американців висловлюються на користь підтримки України, розуміючи, що російська агресія — це удар по ліберальному світопорядку. Але не варто забувати, що підтримка Києва має насамперед стратегічний інтерес для самого Вашингтона.
Старший аналітик Інституту дослідження зовнішньої політики (FPRI) Ніколас Гвоздєв пише про конфронтацію з росією в рамках «Великої стратегії» США.
Минулий рік ознаменував собою значний зсув у політиці щодо росії — співпраця з нею більше не є пріоритетом для Штатів, як і бажання перешкодити російсько-китайському зближенню. Підтримка України постає в центрі зусиль США із виснаження спроможностей рф.
Останні 30 років американська політика щодо росії перебувала в коридорі між прагненням нормального партнерства до побоювання того, що рф може загрожувати американським інтересам в Європі та на Близькому Сході.
Політика «перезавантаження» часів Обами перестала бути актуальною після анексії Криму та початку війни на Донбасі 2014-го. Але навіть після цього йшла дискусія між тими, хто прагнув жорсткішої позиції до ревізіоністського курсу Кремля, і тими, хто шукав партнерства з росією для протидії загрозам Ірану чи Китаю. Вторгнення лютого 2022 року поклало край цим дебатам — США більше не сподіваються на жодне партнерство з росією, принаймні під владою Путіна. Тому намагаються за допомогою санкцій, торгової політики, фінансових інструментів і воєнної підтримки України виснажити російські спроможності. Якщо росія не змогла стати рівним партнером, вона повинна перетворитись на слабшого супротивника.
Україна повинна мати вражаючі військові та технологічні спроможності та економічну базу для їх підтримки
США також готові до того, що в короткотерміновій перспективі росія зблизиться з Китаєм, але в довготерміновій виснажиться настільки, що їй не буде чого тому запропонувати. Крім виснаження росії, Штати очевидно планують відбудову України як держави-форпосту ХХІ сторіччя за зразком Тайваню, Південної Кореї чи Ізраїлю. Україна повинна мати вражаючі військові та технологічні спроможності та економічну базу для їх підтримки. Вона має стати якорем євроатлантичної спільноти в Східній Європі і частиною глобальної коаліції зі стримування Китаю.
Сполучені Штати роблять ставку на те, що коаліція європейських та азійських партнерів для перешкоди російським амбіціям в Україні зможе стримувати і ревізіонізм Китаю
США більше не балансують між задоволенням українських євроатлантичних прагнень і підтримкою відносин з росією в дусі співробітництва. Зараз Сполучені Штати роблять ставку на те, що коаліція європейських та азійських партнерів для перешкоди російським амбіціям в Україні перетвориться на таку міцну, яка зможе стримувати та обмежувати ревізіонізм Китаю.
Гостьовий аналітик RAND Вільям Куртні не сумнівається, що російські імперіалістичні амбіції простягаються за межі України.
Якщо росія доб’ється успіху в Україні, вона може атакувати інші пострадянські країни, і Захід матиме обмежені ресурси для реакції. Вона може напасти на Латвію та Естонію під приводом захисту російськомовного населення, а також на недружню Литву, яка займає стратегічне положення між Калінінградом та Білоруссю. Оскільки країни Балтії не мають стратегічної глибини, росія може вирішити, що їх можна захопити до того, як прибудуть підкріплення від НАТО.
Кремль може перестати терпіти Лукашенка в Білорусі, який, попри дружню позицію, відмовляється від прямого вступу у війну. Головний ризик від повного поглинання Білорусі може бути лише в масових протестах населення.
Молдова може стати ціллю, якщо росія захопить весь Південь України. Така ж загроза існує для Грузії
Молдова може стати ціллю, якщо росія захопить весь Південь України. Така ж загроза існує для Грузії, яка не межує з країнами Європи, і допомагати їй буде набагато складніше.
У Казахстані росія може захопити північні території з великою часткою слов’янського населення. Ще однією можливістю є взяття росією під контроль енергетичних ресурсів Каспію в Азербайджані, Казахстані та Туркменістані. В обох випадках можливість будь-якої допомоги від НАТО, не кажучи вже про воєнну операцію, буде примарною.
Україна є головною здобиччю для російських реваншистів, але вони точно хочуть більшого. Доля багатьох сусідів рф може залежати від завершення війни в Україні. Якщо Кремлю вдасться подати її як успіх, він може продовжити агресію в іншому місці. Саме тому Захід має чіткий інтерес до вигнання російських військ з України і зміни режиму в Москві — і він повинен просувати цей інтерес активніше.
Американський військовий льотчик та інструктор Майк Пєтруча для порталу War on the Rocks описав проблематику передачі Україні літаків F-16.
Україна воює за своє існування і показала умілість і винахідливість в інтеграції та застосуванні західної техніки. Але не все можна інтегрувати швидко. Авіація, яку просять українці, це складний комплекс техніки і досвіду, який не можна купити оптом. Водночас, це не чарівна паличка, літаки самі по собі не надають миттєвої і всеосяжної повітряної спроможності відразу після поставки.
Україна експлуатує радянські вузькоспеціалізовані літаки. Перехід на багатоцільову західну авіацію буде не еволюцією, а революцією
Україна має досвід 30-річної експлуатації радянських вузькоспеціалізованих літаків, і перехід на багатоцільову західну авіацію буде не еволюцією, а революцією. На Заході перехід на багатоцільові літаки відбувався поступово, а від прийняття на озброєння до першого бойового застосування F-16 пройшли роки. Нереалістично припускати, що досвідчені українські льотчики можуть легко пересісти на F-16 і застосовувати його на максимумі можливостей машини. У Штатах пілоти і наземний персонал F-16 виконували ті завдання, які Повітряні сили робили протягом довгого часу — просто на новому літаку.
Не варто прирівнювати спроможності західної авіації просто до потенціалу літака. Все насамперед залежить від вміння льотчика. Навіть досвідчені авіатори, пересідаючи на F-16, повинні пройти тренувальний курс, після якого вони достатньо кваліфіковані, щоб літати і застосовувати системи літака в тренувальній обстановці. Коли вони переходять у свій підрозділ, там вони починають курс підготовки до бойових завдань, після якого їм все ще не вистачає досвіду і вони будуть мінімально корисними в бою. Для вирішення цієї проблеми у США почали проводити навчання Red Flag – де авіатори можуть пропрацювати всі свої помилки в умовах, наближених до бойових. Логічно припустити, що перед передачею F-16 українці повинні пройти ці навчання. Окремою темою є наземний персонал обслуговування, який набирає досвід роками. Через значну різницю в літаках та озброєнні і тут українці будуть змушені починати з нуля.
А для чого, власне, українцям потрібні літаки? Збиттям крилатих ракет займається наземна протиповітряна оборона, її швидкість реагування набагато вища. Російські літаки не заходять у глибину української території. Для налагодження близької авіаційної підтримки наземним силам потрібні довгі навчання як для авіації, так і для сухопутних військ. Більше того, Україна показала здатність проводити успішні наступи без широкої авіаційної підтримки. Проникнення вглиб території росії для завдання високоточних ударів буде поганим варіантом застосування F-16 через перевагу російської авіації та ППО.
Передача F-16 буде оптимальним кроком після закінчення війни, і до нього потрібно готуватись уже
Передача Україні F-16 буде оптимальним кроком після закінчення війни, і до нього потрібно готуватись уже зараз. Натомість Заходу слід покінчити із політикою «умиротворення», в якій росія може завдавати дальніх ударів вглиб території України, а Україна у відповідь – ні, через побоювання ескалації. Штати і їх союзники мають великий арсенал того, що вони можуть передати – від наземної версії крилатої ракети Tomahawk і балістичних ATACMS до британських повітряних Strom Shadow чи шведських KEPD-350. Перші дві системи можна передати буквально негайно, і вони потребуватимуть мінімального розширення системи логістики та обслуговування.
Сьогодні замість обговорювати, який тип літака Україні можна дати, західні партнери повинні концентруватись на спроможностях, які має отримати Україна на полі бою, а саме – знищення російської авіації на землі. Цей ефект можна досягти без передачі літаків.