Skip to main content

«Володя, все нормально! Ти в реанімації, живий»

Ветеран Володимир Кирсанов

Про кому і події, після яких ледь лишився живим, Володимиру Кирсанову нагадують апарат Ілізарова в лівій руці, слід від штучної вентиляції легень і численні поранення обличчя. Простий роботяга з Житомира, яких в Україні тисячі, він пішов на війну ще у 2014-му: служив в одному з ровідбатів, воював у районі Дебальцевого. Не залишився осторонь й коли почалося повномастшабне вторгнення. Та тепер, як сам каже, зійшов із дистанції — оговтується після важкого поранення.

«У лютому, — розповідає, — я працював водієм. Але 24 числа робота в одну хвилину зникла, і наш шеф почав займатися волонтерською допомогою. Ми возили з Києва оборонні системи, а з-під кордону на Закарпатті — доставляли на бойові позиції на Київщині волонтерську допомогу. У той момент така робота була сильно затребувана, багато водіїв відмовлялися їздити туди, куди їздили ми.

Згодом волонтерам стали потрібні більші машини і нам, як такої, роботи не було. Тоді я поставив авто на стоянку, і через два дні пішов у військкомат. Це вже був травень.

“Зранку 1 червня ми заїхали у Слов’янськ, а на вечір були відправлені на позиції ближче до села Довгеньке, що на Харківщині”

Володимир Кирсанов

25 травня я прибув у 95 ОДШБр. Зранку 1 червня ми заїхали у Слов’янськ, а на вечір були відправлені на позиції ближче до села Довгеньке, що на Харківщині. Там, як і всі, цілодобово були під обстрілами, виконували завдання. Недалеко від нас стояла 93 бригада, хлопці-розвідники з Вінниччини.

За деякий час отримали наказ відступити, бо сусідні підрозділи відступили зі своїх позицій і ми залишилися самі. Відступили до сусіднього села, перебували кілька днів там. А потім, 10 червня, росіяни всю ніч обстрілювали нашу посадку з артилерії та мінометів, і зранку пішла велика атака: поїхали танки, пішла піхота. Піхоту ми відбили, а проти танків у нас зброї вже не було. В підмогу їм додалася артилерія та міномети. Гасили нас дуже сильно.

“Я попав під один із перших вибухів від пострілів з танка, мене контузило. Товариш закинув в бліндаж, де я трохи зміг очухатися. Коли виліз з бліндажа, потрапив під ще один танковий снаряд”

Володимир Кирсанов

Я попав під один із перших вибухів від пострілів з танка, мене контузило. Товариш закинув в бліндаж, де я трохи зміг очухатися. Коли виліз з бліндажа, потрапив під ще один танковий снаряд — з вух і з носа пішла кров, втратив свідомість. Знов товариш привів до тями більш-менш.

Володимир Кирсанов оговтується після важкого поранення. Автор фото: Анатолій Гаєвський

З’явився якийсь командир і сказав, що мене треба відправляти на евакуацію. Але так, як я можу ходити, то допомагатиму евакуювати важко пораненого хлопця.

“Відчув, що по мені тече кров і почув, що хлопці кажуть: “Не знаємо, чи виживе, бо тут половини обличчя немає”

Володимир Кирсанов

Залишив всі речі там: взяли з іншими хлопцями носилки з пораненим, пройшли метрів 10 і перед нами вибухнула 120-та міна. Бронежилет на мені розірвало відразу. Відчув, що по мені тече кров і почув, що хлопці кажуть: «Не знаємо, чи виживе, бо тут половини обличчя немає».
Хлопець, якого ми несли, загинув.

Нас, тих, хто намагався винести його, було шестеро, і в одну мить всі стали в 300-тими, пораненими. Хто чим міг допомагав іншим добратися до місця евакуації, де нас мав чекати реанімобіль. Мене тягли під руки, бо все було залито кров’ю і йти самостійно я вже не міг.

Виходили через позиції наших хлопців з інших підрозділів, які підказували нам дорогу.

Коли дійшли до місця збору вже було темно. Я пам’ятаю лише, що там стояв якийсь розбитий автомобіль. Ми полягали, а мінометний обстріл тривав і черговий снаряд впав знов близько. Мені прилетіло в руку і я просто почав кричати: «Рука!». Пам’ятаю, що прибіг потратим, наклав турнікет, подивився на годинник і сказав «22:00».

“Ми довго чекали той реанімобіль, і він, на щастя, приїхав”

Володимир Кирсанов

Ми довго чекали той реанімобіль, і він, на щастя, приїхав. Пам’ятаю ще, як мене туди завантажили: запитали про документи і все. Наступними вже були слова: «Володя, все нормально! Ти в реанімації, живий». Це було вже 11 червня. Доба випала із життя.

Зараз вже з документів я бачу, що спершу я був у медроті 80-ї бригади. Апарат зовнішньої фіксації на руку мені наклали в Бахмуті, робили тричі переливання крові, потім був під апаратом штучної вентиляції легень, бо дихати сам не міг.

В мене практично немає щелепи, щоки вирвані уламком міни, багаторазові переломи носа і носових пазух. Перелом руки і уламкові поранення руки і ноги. Але ж живий».

Зараз чоловік говорить і одночасно посвистує — вже більше місяця у нього не закрита трахеостома на шиї, бо через день у нього операції по промиванню рани на обличчі. Кожні два дні його на кілька годин під’єднують до апарату ШВЛ. Говорити він не міг довго. Спочатку лікарі намагалися скласти щелепу з уламків, які залишилася після поранення, та пішло відторгнення і довелося видаляти їх повністю. Тому далі планують ставити на місце щелепи пластину. Загалом, Володя налаштований на те, що лікування буде тривалим. Але розуміє, що іншого виходу немає — таку ціну, каже, він заплатив за те, що війни нині немає у нього вдома.

Творимо історію разом! ПІДТРИМАйТе БФ “ПОВЕРНИСЬ ЖИВИМ”

ПІДТРИМАТИ