Якою буде нова система безпеки Європи: огляд аналітики
Західні воєнні експерти пишуть про передачу системи Patriot Україні, можливі сценарії реагування на прямі атаки росії проти НАТО, потенційні зміни у військовій стратегії Москви, її успіхи в обході санкцій та майбутні контури європейської системи безпеки.
США таки зважились передати Україні системи протиповітряної оборони Patriot. Що це означає? – роз’яснюють фахівці Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) Марк Кенсіен та Том Карако.
Patriot є символом американської проекції сили і підтримки союзників. Система розробляли із 1970-х років і суттєво вдосконалили після операції «Буря в пустелі», де вона показала недостатню ефективність проти балістичних ракет. США направляють цю систему в Україну, щоб захистити її критичну інфраструктуру від ракетних атак, щоб просигналізувати політичну підтримку, і тому що у Штатів немає майже нічого іншого, що вони могли б надіслати.
Після кінця Холодної війни США і союзники ліквідували багато потужностей наземного ППО через непотрібність. Із власних дещо вичерпаних запасів США уже надіслали 1600 зенітно-ракетних комплексів Stinger, 4 Avenger і 2 системи NASAMS. Системи ППО Patriot є цінним обмеженим активом, і передача однієї батареї може вплинути на боєготовність американських військ у певному регіоні або на цикли модернізації та тренування на цю систему у США, залежно від того, звідки її передадуть.
Patriot може з’явитись вже в лютому
Ще одна система, яку США поки не дали Україні – це «Залізний купол», дві одиниці якого закупили в Ізраїлю і зараз не застосовують. Очевидно, Ізраїль поки не дав дозвіл на передачу. За повідомленнями, Patriot може з’явитись в Україні вже в лютому, що дуже швидко – стандартний курс підготовки оператора контролю вогню триває 20 тижнів, оператора пускової системи – 13 тижнів. Україна, можливо, уже направила на навчання кваліфікований персонал, який до того мав досвід роботи, скажімо, на С-300.
Ціна однієї батареї Patriot складає близько $1,1 млрд – 400 млн за систему і 690 млн – за ракети до неї. Одна найсучасніша ракета PAC-3 коштує близько $4,1 млн, PAC-2 – десь половину цього. У пусковій установці з PAC-2 4 ракети, з PAC-3 – 16. Одна батарея зазвичай має від 5 до 8 пускових. Тому операторам системи варто бути дуже перебірливими щодо того, які цілі вражати.
Одна батарея не змінить хід війни. Набагато важливіший політичний сигнал, що США продовжують робити для військової підтримки України
Patriot жодним чином не є ескалацією у війні, що б не казала росія. Він є суто оборонним активом, який ускладнить проведення російських повітряних операцій. В будь-якому випадку, одна батарея Patriot не змінить хід війни. Вона зможе прикрити лише невелику частину країни від певних видів загроз. Набагато важливіший політичний сигнал, що США продовжують робити все, що може, для військової підтримки України.
Група фахівців американської RAND Corporation змоделювали потенційну відповідь НАТО на російську атаку проти цілей на території Альянсу. Війна в Україні створила унікальний набір обставин, які зробили прямий конфлікт між росією та НАТО ймовірнішим.
Дослідники розглядають можливість обмеженої ракетної атаки росії проти території країн НАТО, але не США. Можна виділити три типи такої атаки:
- демонстративна, яка має на меті не завдати ураження військовим та цивільним об’єктам і привести до жертв на території країн Альянсу, а лише продемонструвати рішучість і послати сигнал, на який інша сторона мала б реагувати відступом або ескалацією;
- сконцентрована атака – проти цілей на території НАТО, які задіяні в військовій допомозі Україні, але не є центральними для діяльності Альянсу;
- ширша атака – удари про військових та цивільних цілях, які спричиняють більші жертви та/або більшу шкоду – наприклад, на авіабази чи порти.
Цими атаками росія могла б переслідувати такі цілі: схиляння до припинення або обмеження військової підтримки України з боку НАТО; схиляння США та союзників до збільшення тиску на Київ щодо укладення перемир’я на вигідних для росії умовах; демонстрація відповіді на якусь конкретну дію США чи НАТО, яка на думку росії, уможливила певні дії України.
У відповіді на російську атаку США повинні враховувати такі власні цілі: стримати майбутні російські атаки; запобігти подальшій ескалації; знизити спроможність росії завдавати подібних ударів у майбутньому; продемонструвати надійність безпекових гарантій США у НАТО; зберегти одностайність в Альянсі.
Можна виділити чотири умовні ілюстративні сценарії російської атаки та відповіді на неї:
- Обмежений удар крилатими ракетами по складах у східній Польщі. Жертв немає, руйнування незначні. Росія заявляє, що більше ударів не буде, якщо припиниться поставка зброї Україні. Якщо НАТО не поступиться, то російська мотивація для подальших ударів залишиться, і потрібно змінювати саме її. Пропорційно більша за масштабом військова відповідь може просигналізувати рішучість Альянсу та не заохочувати подальшу ескалацію з боку росії. Вона повинна супроводжуватись невійськовими заходами впливу та дипломатичними зусиллями.
- Росія знищує американський розвідувальний супутник, мотивуючи це його використанням для українських ударів по її військах. Знищення російського супутника у відповідь є небажаним, адже створить небезпеку у вигляді уламків на орбіті. США можуть завдати ударів по наземних цілях, але пропорційність такого удару буде важко встановити. Відповіддю може стати розширення антипутінської коаліції і введення потужніших санкцій, адже багато країн, які досі мали невизначену позицію, засудять таку атаку в космосі.
- Удар по повітряних базах у Польщі та Румунії з декількома десятками жертв. Росія обіцяє подальші удари у разі продовження допомоги Україні. Такий удар найімовірніше вимагатиме удару у відповідь, можливо, меншого за масштабом, щоб не створити у росії враження, що за ним послідує масштабна військова кампанія проти Москви. Варто утриматись від ударів по аеродромах дальної авіації, радарах раннього попередження чи центрах управління.
- Концентрований удар по ключових військових об’єктах на територій НАТО, включаючи порт у Роттердамі та авіабазу Рамштайн, близько 200 жертв. Росія заявляє, що це відповідь на підтримку України з боку НАТО для нанесення ударів по території росії. Відповідь Альянсу повинна чітко показати росії, що вона стоїть між вибором програти війну проти НАТО, чи програти війну проти України. Це вимагатиме потужного військового удару і готовності США та союзників миритися з деякими ризиками ескалації. Удари по російських військах та базах на території України могли б знизити цей ризик, але водночас просигналізувати неготовність Альянсу зважитись на удари на території росії. Будь-які поступки США будуть відразу помітними і можуть підірвати надійність їх безпекових гарантій. Як і в попередньому сценарії, навіть потужніший удар у відповідь не повинен створити у росії враження, що за ним послідує масштабна військова кампанія проти москви.
В ідеальному сценарії відповідь Альянсу на військові дії росії повинна не допустити початку прямої війни і водночас зберегти масштаб підтримки для України. В цьому дослідженні мова йшла лише про конвенційні сценарії, але існує загроза застосування ЯЗ росією після військової відповіді Альянсу – зважаючи на важливість ЯЗ у воєнній доктрині росії і рівень її відчаю, який привів до конвенційних ударів по території НАТО. Це покладає ще більшу відповідальність США на недопущення ескалації.
Старший науковий співробітник Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Ендрю Монаген ставить питання, чи зможе росія оновити свою воєнну стратегію.
Із 11 грудня циркулюють чутки, що начальника Генштабу Валерія Гєрасімова можуть замінити на компромісну кандидатуру для армії та різних груп впливу у Кремлі, яка матиме необмежені повноваження і на яку будуть покладені завдання досягти перемоги у війні. Це був би значний крок – Гєрасімов відповідальний за модернізацію російської армії з 2012 року. Але попри деякі реальні кадрові перестановки, до цих чуток варто ставитись обережно.
Більшість російських воєначальників отримали сьогоднішні посади не пізніше 2016-го
Хоча за останній час відбулись деякі нові призначення, головною спільною рисою російських воєначальників є велика тривалість перебування на командних посадах – більшість із них отримали сьогоднішні посади не пізніше 2016 року. Тому треба дивитись на те, замінять лише Гєрасімова чи всю команду, і якщо так, то на кого. Це може бути пов’язано з новою стратегією у «СВО», де «все для фронту, все для перемоги».
Шойгу отримав завдання планувати розвиток збройних сил на основі досвіду війни в Україні, і він має надати результати аналізу в грудні. Цей процес висвітлить бачення Москвою подальшого ходу кампанії, ескалації чи навіть повномасштабного наступу в кінці зими – на початку весни наступного року. Він також прояснить подальший розвиток мобілізації, і чи буде росія ще більше переводити економіку на військові рейки.
В контексті можливої відставки Гєрасімова цікаво, хто буде керувати процесом нового військового планування. Хто є хто в ланцюжку командування, і чому він там знаходиться – важливий елемент аналізу російської політики, який дає можливість уникати сюрпризів і неправдивих чуток, не відволікатись на несправжні доктрини, і реально розглядати те, як російська армія інтерпретує вивчені уроки змінного характеру війни, і як це вплине на їх військову стратегію у 2020-х.
Інший експерт RUSI Пітер Джонс окреслює майбутню архітектуру європейської безпеки – з росією або проти неї.
Після десяти місяців повномасштабної війни в Україні європейська система безпеки лежить у руїнах. Росія своїм вторгненням ставила за мету підірвати європейську систему безпеки – тому сьогодні безпека для України, європейська стабільність та відносини континенту з росією є переплетеними.
Україна повинна отримати достатньо зброї, щоб перемогти у війні та стримати потенційні нові російські атаки
Україна майстерно бореться, але залежна від західної зброї і боєприпасів. Зараз вона є де факто передовою НАТО, і коли зупиняться бойові дії, Альянсу варто буде далі продовжувати підтримку української безпеки. Ця безпека не може зводитись лише до питання членства в НАТО. Україна повинна отримати достатньо зброї, щоб перемогти у війні та стримати потенційні нові російські атаки, а також гарантії безпеки.
НАТО також виграє від партнерства з Україною, яка має бойовий досвід, добре оснащена і здатна до інтеропераційності з силами країн Альянсу.
Може бути заснований Європейський безпековий форум за моделлю Радбезу ООН – із постійними членами Францією, Німеччиною, Польщею, Туреччиною, Україною та Британією
Свою роль у відновленні стабільності в Європі можуть зіграти ОБСЄ та нове Європейське політичне співтовариство. Може бути заснований Європейський безпековий форум за моделлю Радбезу ООН – із постійними членами (наприклад, Францією, Німеччиною, Польщею, Туреччиною, Україною та Британією) та іншими країнами на основі ротації. Форум повинен мати інституційні зв’язки з НАТО і діяти на основі чогось подібного до статті 4 Північноатлантичного договору: проведення консультацій в разі загрози територіальній цілісності, незалежності та безпеці будь-якої європейської країни. Він повинен мати право залучати ООН або НАТО, чи формувати окремі коаліції для врегулювання конфліктів на основі міжнародного права.
Європейське політичне співтовариство уже діє, концентруючи свою увагу на захисті цивільної інфраструктури, про що рідко говорилось на європейських безпекових майданчиках до війни в Україні.
Колективна безпека не має залежати від бажання росії стати відповідальним гравцем
Росія повинна вийти із війни в Україні ослабленою, ізольовано і менш здатною проектувати силу. Але вона все ще становитиме загрозу стабільності і миру, якщо перебуватиме у конфронтації з Європою. Росія може бути конструктивно залучена до європейської безпеки, маючи функціональні відносини з НАТО та іншими організаціями, але лише за умови фундаментальної зміни в її поведінці, відновлення справедливості та встановлення відповідальності за руйнування, спричинені війною Путіна. Водночас, колективна безпека не має залежати від бажання росії стати відповідальним гравцем. Поки цього не сталось, європейська безпека повинна бути організована проти Москви.
Ще одна група дослідників RUSI детально розібрала ланцюжки постачання найуспішнішого російського безпілотника «Орлан-10».
Петербурзький Центр спеціальних технологій, який випускає «Орлани», значно наростив імпорт іноземних комплектуючих після початку агресії в лютому 2022 року. Це дозволить наростити виробництво ключового для російської армії безпілотника, який наводить вогонь на українські позиції.
Західні компоненти імпортують у росію з порушенням санкційного режиму через мережу фірм із США, країн ЄС, Китаю, Гонконгу, Південної Кореї
Західні компоненти імпортують у росію з порушенням санкційного режиму через мережу фірм із США, країн ЄС, Китаю, Гонконгу, Південної Кореї, багато з яких управляються громадянами росії або експатами.
Якщо уряди зацікавлені у сповільненні постачання західних компонентів для російського військового виробництва, вони повинні: розширити можливості збору і аналізу даних із відкритих джерел; збільшити використання комерційних механізмів збору даних та аналітики; удосконалити процес передачі зібраних даних відповідним виконавчим та правоохоронним органам; впровадити системи обміну даними та інтеропераційності даних із союзниками; співпрацювати із неурядовими ініціативами, які мають експертизу у сфері виявлення нелегальної діяльності на основі відкритої інформації. Тобто потрібні значні інвестиції у спроможності урядів накопичувати та аналізувати великі масиви відкритих та комерційних даних і діяти на основі висновків аналізу.
Це дасть змогу урядам: швидко виявляти та вводити режим санкцій проти осіб і фірм, які залучені до нелегальних поставок компонентів росії; переслідувати осіб, які навмисне обходять санкційні обмеження для поставок в росію; посилювати моніторинг поставок мікроелектроніки та її компонентів в росію; покращувати інформування для приватних компаній та фінансових залучених до експортних операцій інституцій.
Директорка Центру США та Європи у Brookings Institution Констанце Штельценмюллер у статті для Financial Times висловлює побоювання, що занадто зважена західна політика несе ризик перемоги Кремля в Україні.
Постійні російські атаки проти енергетичної інфраструктури та підготовка до нового наступу гостро ставлять питання, що робити з російським вторгненням в Україну. Східні європейці особливо хочуть, щоб Київ отримав все, щоб відбити агресію якомога швидше і Москва програла. Але інші західні лідери вважають, що занадто швидка поразка росії може спровокувати ядерну ескалацію і війну між росією та НАТО. Цю позицію розділяють Джо Байден, Еммануель Макрон та Олаф Шольц – так звана «Вісь зваженості», думка якої зараз домінує.
США надали України більше 20 мільярдів військової підтримки з початку війни, але відмовляються передавати літаки, танки чи далекобійні ракети ATACMS. Німеччина передала гаубиці та новітню систему ППО Iris-T, але відмовляється постачати «Леопарди». Сама логіка того, що стримування є зваженим підходом до конфлікту в Україні і він працює – під питанням. Росія не застосувала ядерну зброю навіть після відходу з Херсону. Але це не значить, що стримування працює. Адже сотнями летять дрони і ракети, і якщо це не ескалація, то що тоді?
Якщо Київ не отримає засоби протидії, то ризикує програти у війні, на Заході почнеться розкол і росія переможе – і все це врешті-решт піде на користь Китаю
Якщо Київ не отримає засоби протидії, то ризикує програти у війні, на Заході почнеться розкол і росія переможе – і все це врешті-решт піде на користь Китаю. Більше того, поняття стримування, після якого приходить дипломатичне розв’язання конфлікту, передбачає певний рівень раціональності, контролю за ситуацією та можливістю існування постконфліктної рівноваги. Але що якщо путінські вислови про нацистів в Україні і сатаністів на Заході – не політичний театр, а параноїдальна проекція страху перед гниттям і падінням власної системи? Можливо, російського диктатора варто сприймати буквально і серйозно?
Врешті-решт, партнери України мають два вибори: одна держава, що занепадає, на схід від кордонів ЄС, або дві. На противагу цьому, якщо Україна отримає шанс перемогти і стане стабільною демократією із слов’янською культурою, це не лише буде потужним безпековим здобутком Європи, а і потенційною моделлю для перетворення росії. І цього Путін боїться найбільше.