«Захід має закласти фундамент для перемоги України в 2023 році». Огляд воєнної аналітики
Путін не може виграти у цій війні проти України. Про це все більше пишуть експерти за кордоном. Водночас вважають, що і після поразки росія становитиме загрозу. Обговорюють і кремлівську тактику ударів по українській інфраструктурі. Пояснюють російську риторику про «брудну бомбу» та оцінюють можливість прямого залучення білоруської армії у війну.
Аналітики британського Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Джек Ветлінг і Нік Рейнолдс пишуть про прийдешню зиму та російські удари по критичній інфраструктурі.
Протягом чотирьох тижнів росія завдає систематичних ударів ракетами і дронами по енергетичній інфраструктурі, використовуючи фазу сповільнення наступу українців на фронті для тиску на український уряд та населення. Україні зима ускладнить логістику для наступальних операцій. А для росії означатиме подальше падіння бойового духу військ та збільшення втрат від обморожень. Водночас, під час зими росія сподівається сформувати нові підрозділи із мобілізованих для відновлення наступу навесні. Україна також повинна сформувати нові підрозділи, утримати ініціативу та не допустити відновлення боєздатності й бойового духу росіян.
Ще однією метою ударів по інфраструктурі є збільшення залежності України від Заходу, поєднане з російською інформаційною кампанією для західної громадськості про недоцільність підтримки України. Для Заходу гуманітарна криза в Україні буде пріоритетом, але одночасно потрібно закласти фундамент для української перемоги в 2023 році.
Україна потребує уніфікації артилерійських систем та систем ППО, а також розвитку промислової бази для стабільних поставок боєприпасів. Українські військові повинні продовжувати тренування на Заході. Раніше багато партнерів України були песимістичними щодо ймовірності перемоги. Але тепер потрібно уникнути самовпевненої думки, що перемога вже гарантована. Вона можлива, але потребує стратегічного підходу у підтримці.
Москва намагається за будь-яку ціну добитись тимчасового перемир’я
Росія намагається за будь-яку ціну добитись тимчасового перемир’я, адже перепочинок буде вигідний для неї. Але немає жодної гарантії, що Путін буде дотримуватись взятих на себе зобов’язань. Україна не зацікавлена в жодних поступках, для неї конфлікт залишається екзистенційним.
Старший науковий співробітник програми росії та Євразії Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS) Найджел Гулд-Девіс описує російську дипломатію «брудної бомби».
Безпідставні російські заяви про підготовку Україною детонації «брудної бомби» над власною територією показують, що опції росії у цій війні звужуються. Вона не надала жодних доказів наявності в України такої зброї, а військовий сенс її застосування відсутній. Але розповсюдження цієї дезінформації на дипломатичному рівні та засобами пропаганди всередині країни було скоординованим. Це відбувається на фоні двох процесів – невдач росіян на полі бою, і оголошеної мобілізації в самій росії, яка викликала невдоволення суспільства.
Все більше очевидно, що Росія не може перемогти у війні
Все більше очевидно, що Росія не може перемогти у війні. Єдиний спосіб досягти перемир’я і мінімізувати свої втрати – це залякування: ураження енергетичної інфраструктури, погрози підірвати Каховську ГЕС або завдати ударів по шляхах постачання зброї Україні в країнах НАТО. Але все це не змінює ситуацію – лише ядерні погрози насправді хвилюють Захід. Після ситуації навколо ЗАЕС та постійної ядерної риторики Путіна, наступним кроком стало звинувачення України в підготовці «брудної бомби». Ця кампанія в її найгіршому сценарії може бути прикриттям для застосування Росією справжньої ядерної зброї. Вона може переслідувати дві цілі: або це знову блеф і шантаж, щоб західні держави натиснули на Україну для укладення перемир’я, або це надзвичайно незграбна спроба створити привід для реального ядерного застосування на фоні поразок на полі бою, росту невдоволення вдома і посилення міжнародної ізоляції.
Наукові співробітники Центру нової американської стратегії Андреа Кендел-Тейлор і Майкл Кофман у статті для Foreign Affairs пишуть про небезпечний занепад Росії. У відповідь на успіхи України на полі бою Путін обрав не відступити, а подвоїти зусилля, оголосивши мобілізацію і анексію українських регіонів. В цілому роль росії на міжнародній арені занепадає, і цей занепад посилився з початком вторгнення в Україну. Але не варто скидати з рахунків росію як зазгрозу. Чим більше вона програватиме, тим більше звертатиметься до неконвенційних засобів, зокрема і до ядерної зброї.
Заходу потрібно далі допомагати Україні, щоб забезпечити російську поразку, але і після цього проблема росії скоріше загостриться і потребуватиме адекватної реакції.
Європа активно і успішно шукає заміну російському газу і введе ціновий максимум на закупівлю нафти
Війна завдала потужного удару по російській економіці та ВВП, а санкції закрили доступ до західних технологій – і це уже відчувається, наприклад, в автомобілебудуванні. Російська роль в енергетиці також зменшується – Європа активно і успішно шукає заміну газу і введе ціновий максимум на закупівлю нафти. Росія втрачає своїх кращих спеціалістів – ІТ, інженерів тощо. Загальний масштаб занепаду оцінити складно, але економіка рухається не до тотального колапсу, а до дефіциту, автаркії та від’єднання від глобальних ринків. Чим більш маргіналізованим буде Кремль, тим більше він вдаватиметься до нелегальних і непередбачуваних дій.
Системи протиповітрної оборони росії, радіоелектронної боротьби, кібервійська, засоби протидії супутникам майже не зазнали шкоди в Україні і далі становитимуть загрозу. Врешті-решт, рф володіє ядерним арсеналом
На полі бою Росія втратила велику частину своєї армії – підготовлених людей і техніки, а також використала мільйони боєприпасів. Мобілізація допоможе підтримувати боєздатність армії, але навряд чи зламає хід війни, а західні санкції в перспективі ослаблять російський ОПК. Але не варто вважати, що Росія не становитиме небезпеки після поразки в Україні. Вона шукатиме шляхи обходу санкцій і не варто сподіватись, що не зможе відновити свій конвенційний потенціал. Частина російських військових спроможностей – інтегрована система ППО, РЕБ, кібервійська, засоби боротьби із супутниками – майже не зазнала шкоди в Україні і далі становитиме загрозу для Європи і США. Врешті-решт, росія володіє потужним ядерним арсеналом. Також вона навряд змінить настрій на конфронтацію навіть після відходу Путіна від влади, зважаючи на потужний вплив силових еліт, здебільшого мілітаристських та антизахідних поглядів.
Чим більше росія зазнаватиме поразок, тим більше вдаватиметься до дезінформаційних кампаній, кібератак. Зважаючи на виснаження конвенційного потенціалу, росія не лише може зважитись на нанесення тактичних ядерних ударів у війні в Україні або у випадку конфлікту з НАТО, але і буде менш схильна до будь-яких перемовин з обмеження ядерних арсеналів у майбутньому.
Військова допомога має забезпечити відновлення контролю Україною над усіма територіями. Будь-який інший варіант означатиме швидке повернення війни
Військова допомога Україні має забезпечити відновлення нею контролю над усіма територіями. Будь-який інший варіант буде означати швидке повернення війни. Навіть якщо Україна і Захід досягнуть успіху, росія залишиться загрозою. Надто оптимістично вважати цю війну останньою для неї.
Навіть з іншим лідером Москва навряд відмовиться від реваншистської політики. НАТО має готуватися до конфронтації з російською армією, яка під впливом війни перегляне свою тактику, адаптується до нестачі західних технологій і зробить якісь висновки зі своїх невдач. Заходу теж буде потрібен час, щоб поповнити запаси озброєння та техніки. Війна в Україні показала, що все врешті-решт зводиться до війни на виснаження, і Заходу потрібно виправляти недоліки свого планування, підходу до накопичення військових запасів та розвитку ОПК.
Росія не буде частиною європейської системи безпеки, поки Путін перебуває при владі. США та іншим країнам Заходу потрібно далі підривати російську спроможність вести війну, працюючи разом для зниження європейської залежності від російської нафти та газу, а також для запобігання обходу санкцій росією. В довготривалій перспективі, коли у ній зміниться влада, Заходу вигідно стабілізувати стосунки. Майбутнє російське керівництво із війни в Україні може вивчити цінний урок про обмеженість військової сили як засобу досягнення цілей. Водночас, зростаюча залежність від Китаю може схилити росію до більш дружнього ставлення до Заходу.
Потрібно вести діалог з росією, не забуваючи про власні цінності, і пам’ятати, що вона ніколи не є ні такою сильною, ні такою слабкою, як здається. Її не варто скидати з рахунків. Загроза може еволюціонувати, але вона збережеться.
Гостьовий дослідник Європейської ради з міжнародних відносин Павєл Слюнкін стверджує, що білоруська армія не допоможе росії в Україні. Можливості Путіна зменшуються, але в нього є ще одна потенційна картав в рукаві – білоруська армія. Попри всі чутки про швидкий вступ Білорусі у війну або майже міфічний спротив Лукашенка тиску Путіна, виглядає так, що сторони наразі задоволені ситуацією або розуміють, що ніякої «карти в рукаві» не існує.
Російська армія повертається до Білорусі
Останнім часом ніякого тиску з боку Путіна не спостерігається. Навпаки, росія надає Білорусі кредити, знижки на газ та інші економічні преференції в обмін на повну здачу контролю над власною військовою інфраструктурою. І все ж російська армія повертається до Білорусі, поновлюючи побоювання про приєднання військ Лукашенка до агресії. Мотивація для цього може бути абсурдною – невідомо, наскільки раціонально Лукашенко оцінює ситуацію і чи насправді вірить, що українська армія готує наступ на Білорусь. Якщо це так, то він прагне сховатись за спинами росіян. Є і цинічніше пояснення – якщо росія програє війну, то режим Лукашенка теж навряд вистоїть.
Білоруська армія не має потенціалу змінити хід війни. Чисельність її боєздатної частини сягає лише 15 тисяч військових. Навіть разом з мобілізованими росіянами їм буде важко досягти результату на укріпленому північному кордоні України. Більше того, переважна більшість білорусів не підтримують війну, й опозиція у вигнані зможе використати участь армії в бойових діях для повалення режиму Лукашенка. Тому для росії надійна військова база в Білорусі може бути кориснішою за непередбачуваний новий фронт. Але ця оцінка може змінитись і вона не обов’язково буде спиратись на раціональність.
Україні та її партнерам потрібно спостерігати за Білоруссю – без перекидання десятків тисяч російських військових новий наступ на Київ приречений на провал. У випадку нового народного повстання в Білорусі ЄС і НАТО потрібно діяти рішучіше, ніж 2020 року.
Часи штурмовиків минули. Із 192 літаків Су-25С росія втратила принаймні 23, ще 15 – за непідтвердженими даними
The Economist ставить питання, чи означає війна в Україні кінець для штурмової авіації. Повітряна кампанія в ній зводиться здебільшого до запуску крилатих ракет і дронів-камікадзе. Авіація ближньої вогневої підтримки показала себе особливо погано. Су-25 з обох сторін запускають ракети неприцільно і з далекої відстані, уникаючи заходити в зону дії ППО противника, насамперед побоюючись ПЗРК. Але попри це втрати російської авіації великі – із 192 Су-25С росія втратила принаймні 23, ще 15 – за непідтвердженими даними.
Рівень втрат говорить про те, що часи штурмовиків минули, і це погані новини для американських А-10 Thunderbolt II. Ця війна виглядала б ідеальною для цього літака, і деякі групи займаються адвокацією передачі А-10 Україні. Але багато експертів, а також Повітряні сили США, сумніваються, що вони вижили б в умовах потужної системи ППО.
Українські військові просять про передачу F-16S. Він більш мультифункціональний, може не лише брати участь у повітряних боях, але і перехоплювати ракети та дрони, завдавати наземних ударів. Сучасне високоточне озброєння, можливо, не привело до «смерті» танку як ефективного наземного засобу поля бою, але «літаючий танк» знаходиться на шляху до зникнення.
В іншому матеріалі журналу припускають, що російські еліти починають розмірковувати над майбутнім без Путіна. На фоні невдач армії на полі бою і втечі освічених росіян за кордон серед еліт все більше є розуміння, що Путін помилився і програє.
Під час попередніх криз, як от втрата підводного човна «Курськ» 2000-го чи захоплення заручників у школі в Беслані 2004-го, очільнику Кремля вдавалось перекласти відповідальність і зберегти свій образ сильного лідера. Але зараз Путін особисто керує операціями, які очевидно провалюються. Хоча російські еліти не вірили у повномасштабне вторгнення, але на початковому етапі їх заспокоювали обмежені успіхи армії і уявлення, що росія не може програти. Але все зруйнувалось із оголошенням «часткової мобілізації» – очевидним став провал «спецоперації», а також суспільного договору, який не передбачав активної участі суспільства у війні.
Путін не може виграти у цій війні, і не може її закінчити без глибокого приниження. Церемонія 30 вересня прийняття до складу росії територій, які вона повністю не контролювала, ще більше підірвала образ сильного Путіна. Еліти обдумують інші сценарії, ніж іти за владою. Військова поразка може підірвати російський режим, і під загрозою будуть всі, хто його підтримував.
Російський диктатор намагався перетворити Україну на failed state. Натомість нею стає росія
У найближчі місяці еліти можуть почати готувати шляхи власного виживання, а також можливого наступника для Путіна. На думку опозиціонера Алєксєя Навального, заміна його на когось із ближнього кола не призведе до завершення війни, цього можна досягти лише за допомогою глибокої децентралізації влади і перетворення росії на парламентську демократію. З іншого боку, формується «агресивна група», яка вже включає Євгенія Прігожина, керівника ПВК «Вагнера», і Рамзана Кадирова, лідера Чечні з власною приватною армією. Їх можна порівняти з опричниками часів Івана Грозного, які занурили Московію в хаос. Російський диктатор намагався перетворити Україну на failed state. Натомість нею стає росія.