«Ми знайшли найслабше місце і там прорвали фронт»

41-річний український розвідник із позивним «Малий» — власник успішного бізнесу з виготовлення і продажу електронних комплектуючих. Але 24 лютого минулоріч він круто усе змінив — як сам каже, «зробив собі кави, зібрався з думками і пішов до військкомату».

Працюючи у зведеному розвідувальному підрозділі на українському Півдні, «Малий» долучився до підготовки там українського контрнаступу. І став свідком того, як ЗСУ прорвали російські бойові порядки і пішли вперед, на Херсон.

Ось його розповідь:

«Я народився в Одесі. І так сталося, що після звільнення Київщини географія нашої роботи теж змістилася на Південь: Миколаївська, Херсонська, Дніпропетровська, Запорізька і частково Донецька області. Наш підрозділ відповідав за розвідку, зокрема, з використанням безпілотників і радіоелектронних засобів.

Ми з побратимами намацали ту ділянку фронту, яку треба було «протискати»

Прорив лінії фронту на Херсонщині відбувся саме на нашому напрямку роботи. Ми з побратимами намацали ту ділянку фронту, яку треба було «протискати». Українські сили робили спроби розвинути контрнаступ у кількох місцях. Але в росіян була досить сильна оборона. Ми змогли знайти найслабше місце, і там українські підрозділи невдовзі прорвали фронт. У підсумку окупантам довелося тікати з правобережжя Херсонщини. Те, що ми з хлопцями допомогли в цьому, досі гріє мені душу.

«Звільнимо «Кавун» — звільнимо Херсон!»

Ми місяць просиділи біля селища на півночі Херсонщини. Навпроти нас, за позиціями орків, виднів знаменитий пам’ятник кавуну. Пошкоджений обстрілами, гігантський кавун залишався одним із орієнтирів на лінії фронту.

Впродовж місяця ми продивлялися, куди їде ворожа техніка, і яка саме. Хто, що і куди з неї вивантажує. І зрозуміли, що саме навпроти нас стоять найслабші війська

Щодня впродовж місяця ми продивлялися, куди їде ворожа техніка, і яка саме. Хто, що і куди з неї вивантажує. Зрештою ми знали кожну посадку, хто саме в ній стоїть та яке озброєння там тримає ворог.

Все це наш штаб аналізував, підраховував і наносив на карту. Ми дивилися на ці дані, порівнювали із сусідніми ділянками фронту. І зрозуміли, що саме навпроти нас стоять найслабші війська. Але ми їх не лише бачили, а ще й слухали. Наші спеціалісти радіоелектронної розвідки чули всі їхні переговори. Вони жалілися одне одному, як їм тяжко, як вони стоять там мало не з 24 лютого, і готові тікати за першої ж нагоди.

Ми з побратимами жартували: «Кавун», який попереду нас – це сакральний символ Херсонщини. Візьмемо «Кавун» – візьмемо і Херсон

На рівні штабу оперативного командування вирішили пробивати фронт саме тут. Виглядало це логічно: попереду слабкий, деморалізований підрозділ ворога. А ліворуч – українські сили прикриватиме річка Дніпро: російський контрудар з того флангу неможливий. Ми з побратимами жартували: «Кавун», який попереду нас – це сакральний символ Херсонщини. Візьмемо «Кавун» – візьмемо і Херсон. Так воно і сталося.

За один день відкинули ворога на 10-15 кілометрів

Іноді, коли мені стає сумно, я згадую момент прориву фронту: як за один день ЗСУ відкинули ворога на 10-15 кілометрів! Ці спогади заряджають мене працювати далі.

Того ранку був сильний туман. Ми рушили вперед разом з ударною бригадою ЗСУ. Деякий час автівки з нашими аеророзвідниками їхали першими, по ґрунтовках крізь туман. А ударний «кулак» десантників, невидимий, рухався позаду. Росіяни нас взагалі не бачили.

Українська артпідготовка виглядала так, наче відкрився портал в пекло. Мені здавалося, що по лісосмугах біля села б’є вся артилерія Південного фронту

Перед самими ворожими позиціями ми зупинилися і пропустили штурмові групи уперед. Підняли безпілотники і далі спостерігали за подіями з неба. Українська артпідготовка виглядала так, наче відкрився портал в пекло. Мені здавалося, що по лісосмугах біля села б’є вся артилерія Південного фронту. Снаряди один за одним лягали чітко по позиціях окупантів. Від вогню і сотень вибухів туман розсіювався. І одразу за вогненним валом на російські опорні пункти вривалися українські десантники… Всі ті ворожі укріплення, за якими ми спостерігали місяць, просто стерло з лиця землі. Орки кидали все і тікали, крім тих, хто залишився у херсонській землі навічно. ЗСУ вклинилися у російські бойові порядки на кілька кілометрів, і рухалися далі й далі, вперед.

Російський вертоліт отримав влучання з українського ПЗРК, і залишаючи чорний димовий слід, гепнувся біля пам’ятника херсонському кавуну

Тут «прокинулася» авіація окупантів: прилетіли три вертольоти і вистріляли боєкомплект по посадках, з яких українські сили пішли пару годин тому. Один з вертольотів отримав влучання з українського ПЗРК, і залишаючи чорний димовий слід, гепнувся біля пам’ятника херсонському кавуну…

Того дня наші сили відкинули окупантів на 10-15 кілометрів. Це був один з головних проривів українських сил, після якого росіяни не змогли втримати фронт на правобережжі Херсонщини. І відступили.

Я — одесит. Я добре знаю український Південь і дуже його люблю. В ті дні, коли ми з побратимами допомагали його звільняти, я відчував радість. Ці спогади досі гріють мені душу».