Перейти до головного вмісту

«Ремонтуємо кожну військову машину, як дорогу іномарку» — майор Збройних сил Ігор Сімутін

Ігор Сімутін понад 6 років займається ремонтом іноземної техніки у Збройних силах України. Спочатку як волонтер із допомогою «Повернись живим» створив першу мобільну майстерню для американських HMMWV (Хамві) . Потім як військовослужбовець – унікальний цех. Влітку цьогоріч звернувся до Фонду із проханням обладнати нові потужніші майстерні. Нині ЗСУ експлуатують близько 700 Хамві різних модифікацій. На передовій їх використовують, наприклад, як мобільні зенітно-ракетні комплекси (ЗРК). Всі вони потребують поточного ремонту і відновлення після фронту.

Майстерню Ігор розробляв спільно з фахівцями компанії PULSAR. Це повнопривідна вантажівка MAN, обладнана маніпулятором, кунгами з різноманітний начинням: генератором, компресором, станками і шиномонтажем на колесах. Днями перші дві Фонд передав війську. До кінця року армія отримає ще 4 майстерні, які відновлюватимуть техніку безпосередньо на фронті.

– Я неспокійна соціально людина. Не стоятиму осторонь важливих для країни подій, – розповідає Ігор. –  Брав участь у Революції гідності як волонтер Червоного хреста. Пройшов усі можливі курси першої допомоги, тактичної медицини. Був у найважчі дні на Майдані — 18 лютого у Маріїнському парку й 20-го на Інститутській, зараз Героїв Небесної Сотні. 

У квітні 2014-го звернулися незнайомі люди: «Потрібно відремонтувати БМ-21 (реактивна система залпового вогню «Град» калібру 122 мм, зразка 1963 року. – ПЖ) на базі «Урала». Нам їхати воювати під Луганськ». Я навіть не знав із чого почати. Де я, а де «Урал»? Почали шукати запчастини, механіків. Вони поїхали в Старичі (село Яворівського району Львівської області, де діє навчальний центр Сухопутних військ ЗСУ. – ПЖ), доповідають: «Те, те і те маємо, оте в нас не вийшло, потрібно це і це». Знайшли потрібне у Запоріжжі, «Новою поштою» відправили. Взяли 4 вихідні, поїхали й відремонтували.

На початку війни я був інструктором із тактичної медицини. Коли приїздив на фронт передати чергову партію аптечок і проводив інструктаж, завжди чіплявся за якусь машину. Тягнув із передової медичний УАЗ або джип, щоб організувати ремонт.

Був начальником в автомобільній корпорації. Відповідав за станції техобслуговування 14 брендів по всій Україні

Паралельно був начальником відділу в автомобільній корпорації. Відповідав за станції технічного обслуговування 14 брендів по всій Україні. Міг подзвонити й сказати: «Прийміть машину, зробіть, компанія оплатить». Або слідкувати за її ремонтом. У пʼятницю приганяв відремонтоване авто, а в неділю повертався попутками в Київ. Службова машина, секретарка, краватка, ноутбук. Сідав у кабінеті й рішав робочі питання.

Коли вперше провів масштабний ремонт – 50 пікапів L200 для полку «Азов» –  зрозумів, що можу професійно організувати ремонт не лише окремих машин. Не просто СТО, а заздалегідь готуємо, купуємо запчастини, бо машини однотипні. Розподіляємо поломки на важкі і легкі, важливі і дуже важливі.

2016 року випадково побачив, в якому стані Хамві 36-ої бригади морської піхоти в Маріуполі. Прийшов до начальника Центрального автомобільного управління і кажу: «Пане генерале, я розуміюся на авто і хочу у Збройних Силах організувати для повного ремонту Хамві виїзну бригаду. Беру своїх механіків». Він каже: «Все класно, але є тільки пуста машина. Ні запчастин, ні людей, які на тому розуміються. Ми дамо пальне й авто, двох-трьох військових – водія і підполковника, який знає, як усе оформити».

У нас із 2000 року є Хамві. Вони ламалися, їх трохи дообслуговували, вони ставали. Коли на полігон у Старичі приїздили американці, підтягували ці машини, допомагали. Але ми самі не вміли їх ремонтувати. У 95-й бригаді більшість машин стояли в боксах, до них підходити боялися.

Машину Харківський авторемонтний завод розібрав до молекул. Все отак на двох КАМАЗах гайок і болтиків і привезли

На той час я вже зробив чотири Хамві для Сил спеціальних операцій. Ремонтував на станції Mitsubishi. До того навіть не знав, що це за автомобіль. Потім були вкрай важкі для ремонту автівки. Одну машину Харківський авторемонтний завод розібрав до молекул. Все отак на двох КАМАЗах гайок і болтиків і привезли. Я зібрав цю машину заново. Так навчився і вже був впевнений у своїх силах.

Організовуючи виїзну бригаду, я звернувся до «Повернись живим» по допомогу. Моя мета була не просто довести до ладу Хамві 36-ій бригаді. Я хотів зробити структуру, яка буде в ЗСУ ремонтувати ці машини. Я не планував залишатись в армії.

Фонд обладнав нашу першу майстерню на колесах – GMC TopKick. Закупили все необхідне для ремонту американських автівок. Згодом обладнали ще одну, меншу, зараз вона у 92-й ОМБр ім. кошового отамана Івана Сірка воює.

Американська аварійно-рятувальна машина GMC TopKick брала участь у параді до Дня незалежності України 2018 року. Ігор Сімутін обладнав її для ремонту HMMWV з допомогою фонду «Повернись живим»

І от ми сіли в цю обладнану машину, троє військових, двоє цивільних: я і Андрій, який зараз служить зі мною. Ми інженери, працювали багато років на фірмових СТО Mitsubishi. Ремонтуємо кожну військову машину, як у цивільних умовах дорогу іномарку. Робимо один раз, максимально якісно, з найкращими матеріалами й інструментом. Ще двоє механіків приєднались у Маріуполі. Хлопці воюють, для них важлива ця машина для бойового завдання.

Відновили менш як за два тижні 28 Хамві. Робили і день, і ніч

Ми відновили менш як за два тижні 28 Хамві. Це був шок для всіх! Робили і день, і ніч. Ще й навчали працювати з машинами морську піхоту.

Після того всі почали кидати нам заявки на ремонт. Таких Хамві було більше сотні в Збройних Силах. Я описав результати поїздки, як що потрібно робити. Але через два місяці виявилося, що у війську ніхто не знає, як написане реалізувати. Тоді вирішив, що звільняюся з роботи і йду в армію створити цех із ремонту Хамві – те, чого ніколи не було. Не існувало навіть документа, як це має бути. «Армія лякається всього нового», – попередив генерал із Центрального автомобільного управління.

На цих автівках виконують задачі, про які будуть книжки писати. Медичний транспорт ремонтуємо в першу чергу

Вибір був дуже непростий. Дружина його не сприймала, діти лякалися. Сам я тяжко проходив через цей етап. Йти воювати чи крутитигайки – наскільки це буде корисно армії? У Силах спецоперацій я навчав навичок альпінізму. Хлопці кажуть: «Чувак, таким воякою, як ми, в 38 років вже не станеш. Як інструктор із такмеду чи альпінізму ти крутий. Але те, що робиш зараз – унікальне». З того часу я позбувся комплексу. Ми відновлюємо ці машини, бо ніхто інший їх не робить. На цих автівках виконують задачі, про які будуть книжки писати. Медичний транспорт завжди ремонтуємо в першу чергу, й люди залишаються живими.

2017 року обійняв посаду. Нам належало написати навіть правила обслуговування сучасної автомобільної техніки, бо так як із ЗІЛами – не піде. Розумів, що є військові обставини, де потрібно зробити «хоч якось», але я такого рівня не сприймав.

Мені дістався голий цех у Житомирі і четверо механіків, які проходили службу в тій частині. Хлопці не розумілися взагалі на іноземній техніці. Я прийшов у Збройні Сили з комфортного середовища і знав, що на такий крок навряд вмовлю інших. Почав вчити людей самостійно й облаштовував майстерню. Допомагали знайомі, волонтери, «Повернись живим». Зробили єдиний і унікальний цех.

Ще в голі стіни почали привозити Хамві. Ні підйомників, ні інструменті. Мали лише те, що було в мобільній майстерні. Половина людей крутили машини, а друга – білили стелі.

Мене не влаштовувало те, що давала армія. Я хотів зробити відразу все, як має бути на фірмовому СТО. Мені говорили, що це не доцільною, задорого, армія цього не зрозуміє. Я кажу: «Ви неправильно рахуєте гроші. Візьмемо один раз класну річ, вона пропрацює 5 років, не будемо її ремонтувати щотижня». Важко справа йшла. Навіть люди, які мені довірилися – три полковники і генерал, мали сумнів, що вийде.

У цеху все світло зробили діодне. Мені казали: навіщо? Армія ж не платить за електрику, хоч взагалі не вимикай світло. По-перше, це якість інша. По-друге, не треба міняти лампочки, а там 7 метрів до стелі. Пройшло пів року — у всіх сусідніх цехах діодні лампи поставили. З часом начальники тих цехів мене зненавиділи: “Прийшов тут, всьо влаштував. Наші люди кидають ключі й кажуть, що хочуть до тебе, а не працювати з цими КАМАЗами”. А проблема навіть не в КАМАЗах. Зі старих запчастин роблять старі машини. Не відновлені, а працюючі. А в мене так не можна. Це ми навіть не беремо в руки. Якщо герметик, то тільки хороший. А тут працюємо з динамометричним ключем і він мусить бути повірений.

Спочатку вважали, що то дуже складно, а потім всі звикли, що так буде. І воно пішло. «Зварювальний апарат? Нащо він тобі?». Кажу: «Навіть два треба!». Один у машині мобільної майстерні має бути. Я ніколи з неї не беру інструмент у цех, щоб завжди був готовий, справний і не згубився перед виїздом.

Проїхали за півтора місяця 4,5 тисячі кілометрів. Від Лисичанська до Маріуполя і назад

Поїхала одна виїзна бригада, друга, третя, четверта. Ми місяці проводили в АТО, а потім в ООС – і армія це «захавала». Якось ми проїхали за півтора місяця більше 4,5 тисячі кілометрів. Від Лисичанська до Маріуполя і назад. Приїжджали в підрозділи, де ламалися Хамві, й ремонтували.

Їздили в США, американці приїжджали до нас — обмінювалися досвідом. У них інструктори вузьконаправлені. Або суто теоретично добре підковані, або практично. Мені ж довелось все об’єднати в одну систему.

Для американців було відкриттям, що ми робимо з Хамві практично все. У нас просто немає вибору. Нема можливості, як у них, зняти двигун і поставити новий. Ми розбираємо і лагодимо. В армії США вже років 20 такої номенклатури як запчастини на двигуни не існує. Кажуть, дорого і нерентабельно. Ми знайшли, де виготовляють ці поршні, кільця, знаємо ремонтний розмір і розточуємо. Зрештою – ми механіки. Американці запитували, як ми навчилися. По книжках. Не святі горшки ліплять.

Були в Каліфорнії на базі схожого на наш підрозділу. Вони щойно повернулися з Афганістану. Ми зробили презентацію, навіть гайки їм покрутили. Один полковник армії США каже: «Хлопці, я вам заздрю. Ніколи в моїх підлеглих не бачив такого рівня мотивації. Якість і кількість роботи, глибина фахової підготовки – це рівень».

Директор «Повернись живим» Тарас Чмут, Ігор Сімутін і керівник воєнного департаменту фонду Андрій Римарук під час передачі Збройним силам двох мобільних ремонтних майстерень. Ще чотири надійдуть війську до кінця року. Вартість проєкту становить 2 мільйони 148 тисяч євро

2019 року я побачив, що написані нами на 5 років уперед плани зупинились. Цех працює, хлопців у ньому достатньо. Але далі не пішло. Ніякого росту, щоб нас стало більше, щоб філіали відкрили.

Відправили ремонтну майстерню в Одесу, а вони американськими ключами крутять ЗІЛи. Я в одні двері, в другі, в треті – кажуть: «Не на часі», «Нема кому робить»

Ми пообіцяли американцям, що відкриємо ще подібні нашому підрозділи. Вони дали 5 майстерень. Відправили це у Львів і Одесу, в частини нашого центру. За 3 роки там не стається нічого. Я приїжджаю в Одесу, а вони американськими ключами крутять ЗІЛи, Хамві бояться робити. Я в одні двері, в другі, в треті – кажуть: «Не на часі», «Нема кому робить. Набирай сам у Львів людей або вчи». Я готовий вчити, а коли? А хто буде ремонтувати?

Мало не втратив родину. Дружина вже сказала: «Всьо, чувак, награвся». Живу в Житомирі, в гуртожитку на території частини. Зарплатня, м’яко кажучи, сильно нижча, ніж коли був менеджером.

На певному етапі побачив, що я просто зупинився і втрачаю практично все. А головне – віру в те, що це потрібно комусь. Ми його ремонтуємо, воно ламається – це щоденна рутина. Ти кажеш, що машина зламалася, тому що люди не вміють нею користуватися. Всі сказали: «Окей» і поїхали. Зламалась інша машина з тої самої причини, я кажу: «А ви навчали з нею працювати?» – «Ні, ваша справа ремонтувати». Тоді я сказав, що так не працюватиму. І звільнився з армії.

Повністю підрозділ покинути не зміг, звісно. Їздив кожної п’ятниці або суботи з друзями і крутив ці гайки. Така собі волонтерка.

Повномасштабне вторгнення росії зустрів удома, напоготові. Родина поїхала з Києва до батьків. І 24 лютого ввечері я вже отримав зброю і потрапив у Тероборону Дарницького району. Була думка повернутись до ремонту Хамві, але там вже працювали мої колишні підлеглі, вихованці. Ким я туди прийду? Буду заважати? Пізніше вони мені телефонували, запитували, чи не хочу до них. Але я сказав: «Це моє місто. Я воюватиму тут».

Воювали під Києвом, фактично в тилу ворога. Палили колони бензовозів, танків

 Я, Андрій і Толік разом ремонтували колись Хамві. Толік був «зампотехом» роти в 36-й бригаді. Андрій — автомеханік із Mitsubishi. Вже в цивільному житті ми організували свою компанію. І так сталось, що втрьох потрапили в тероборону. Пройшли курси «Стугна/Корсар». І стали досить успішними «стугністами». Є таке відео «4 танки за 3 хвилини» — так це ми. Толік, старший сержант Анатолій Лучкань, нагороджений орденами “За мужність” ІІ і ІІІ ступеня, саме за це.

Воювали під Києвом, фактично в тилу ворога. Палили колони бензовозів, танків. Потім нас перекинули на Харківщину під Ізюм, під Барвінкове. І тут телефонує генерал, каже, що про мене питають в посольстві США. Мовляв, як це, єдиний в армії капітан, який знається на Хамві, воює зі «Стугною»? Поверніть його, кажуть. Я відповів, що один не піду. Пізніше дзвонить Тарас Чмут: «Ігор, де ти є? Ми за тобою виїжджаємо». Так я повернувся.

На той час в армії було вже біля 500 Хамві. Я розумів, що в умовах жорсткої есплуатації, ми не витягнемо. Потрібно розширюватись. Звернувся до «Повернись живим» по допомогу. Ще один GMC не знайдеш, в армії аналогів немає. І ми створили нову мобільну майстерню. Приїхали Тарас Чмут, Андрій Римарук, кажу: «Хлопці, мені потрібно це і це». Зробили.

Я б хотів, щоб це був перший серйозний поштовх. Щоб армія звернула на це увагу. Потрібно змінюватись у цьому напрямку якісно.

Ігор Сімутін, 46 років, майор Збройних сил України. Проходить службу в Командуванні сил логістики. Основна діяльність — ремонт і відновлення іноземної техніки ЗСУ, зокрема, HMMWV або Хамві — повнопривідного військового автомобіля американської компанії AM General, зразка 1980 року. За освітою – інженер-механік. Працював із 1998-го у Mitsubishi – від механіка до управлінця. Волонтер Червоного хреста понад 20 років. З початком російсько-української війни як волонтер ремонтував для армії авто. 2016-го створив виїзну ремонтну бригаду для роботи з Хамві. Наступного року пішов на службу в ЗСУ, щоб продовжити справу. Звільнився 2019-го й повернувся у бізнес. Із початком повномасштабного вторгнення росії воював у Силах територіальної оборони на Київщині і Харківщині. Одружений, має доньку і сина. Хобі – туризм, альпінізм, мотоцикл.

Творимо історію разом! ПІДТРИМАйТе БФ “ПОВЕРНИСЬ ЖИВИМ”

ПІДТРИМАТИ