«Важливі — люди. Росіяни тиснуть масою, а ми — якістю»

16 мобільних екіпажів коригування вогню та контрбатарейної боротьби для чотирьох артилерійських бригад ЗСУ підготували нещодавно інструктори Фонду компетентної допомоги армії «Повернись живим» разом із колегами зі 190-го навчального центру Збройних сил України.

Фонд забезпечив екіпажі всім необхідним для роботи. Кожен отримав: новий пікап, всепогодній коптер-коригувальник DJI Matrice 300 з пультами для пілота й оператора, додатковими батареями, а також ноутбук, планшет, носії пам’яті, Starlink і автономні засоби живлення. Вартість допомоги — 26 977 842,24 гривні. Завдяки цьому обладнанню екіпажі зможуть швидко розгортатися, коригувати вогонь по ворожих цілях, передаючи прямо з поля відео онлайн у штаб своєї артбригади. І таким чином наші «боги війни» вправно нищитимуть, зокрема, ворожу арту.

Підготовку пройшли 48 бійців й усі вони вже працюють на передовій. У трьох монологах самих армійців розповідаємо про тих, хто прямо зараз коригує наш вогонь та проводить контрбатарейну боротьбу. 

«Козак Сич», 54 роки: 

«Я добровольцем пішов у військкомат 2014-го. Вже був знятий із військового обліку. Сказав, аби принесли повістку, коли роздаватимуть. Так потрапив у дивізіон артилерійської розвідки однієї з артбригад і служу в ній досі, без перерв. В АТО воював від Маріуполя і до Горлівки. Зараз – біля Красногорівки, Мар’їнки.

Сичем по-вуличному люди звали мого діда. Він пройшов Другу світову війну, і я взяв його прізвисько собі за позивний.

Маю 12 мирних спеціальностей, простих робочих — і водій, і тракторист, і машиніст насосних установок, і токарем працював на заводі. А з військового досвіду було лише 2 роки строкової служби в юності, в прикордонних військах.

Поняття не мав, що таке артилерія. Вчився на ходу. Бракувало досвіду, знань. Але за ці роки закінчив курси у Львівській академії Сагайдачного, усі полігони в Україні об’їздив. Командування нашої бригади вимогливе, навіть жорстке — щоб кожен на своєму місці був фахівець. Між боями нас за всякої нагоди відправляли на навчання і дуже требували віддачі. 

Важливі — люди. У нас багато фахівців, офіцерів із реальним бойовим досвідом. Росіяни тиснуть масою, а ми — якістю. За рахунок цього стримуємо ворога.

Армія значно зросла від лютого. Але мобілізованих відправляють на фахову підготовку, а вже потім — у сектор виконання бойових завдань.

Я не герой. Це моя робота

У попередні роки війни ворожа артилерія не діяла так масово. Зараз росіяни працюють проти нас всією радянською зброєю, яку мають. Всім, що стріляє і літає. Вони мали величезну перевагу у кількості засобів, особливо — на початку повномасштабного вторгнення. Вона й досі значна. Але в нас тепер є й озброєння із західної допомоги.  Воно значно точніше й ефективніше, ще й у грамотних руках.

Моя задача — виявлення цілі, переведення координат, передача їх на вогневі позиції. Раніше діяли по-старому: беремо бусоль, далекомір, висуваємося на командно-спостережний пункт. Із безпілотником — швидше, точніше. І безпечніше, бо є можливість працювати на певному віддаленні. А ми як КСП були безпосередньо на лінії зіткнення — передавали, що бачили очима.

Я не герой. Це моя робота. Немає зараз місця в країні, де було б не важко і безпечно. Ризикують абсолютно всі. Тільки кожен по-своєму.

Армія нічого не варта без підтримки народу

Буду йти до кінця. Я тут – за свою сім’ю, за хату, за село, за землю, за країну. Такий характер, принцип по життю: як вже почав щось, треба завершити. Хочу швидше вернутися до своєї справи і сім’ї. Маю дружину, трьох дітей, двоє онуків.

Тримаємось завдяки тому, що ми українці. Інші такого б не видержали. І люди допомагають. Армія нічого не варта без підтримки народу».

Андрій Канівець, 37 років, 43 бригада імені Тараса Трясила:

«У лютому-квітні був у добровольчому формуванні Переяслав-Хмельницького. Стояли в напрямку в’їзду в місто з траси Київ-Харків. За 20-30 кілометрів — Бровари, Баришівка, на околицях котрих були бої. Коли звідти погнали рашистів, зрозумів, що я тут свою місію виконав.

У військкоматі здивувалися, що прибув без повістки. Тоді мобілізовували офіцерів, а я сержант. Але оформили документи, через три дні прийшов вже з речами. І потрапив у ту ж частину, де мав строкову службу 2007-го.

Я командир відділення артилерійської розвідки, за військовою спеціальністю. Але зараз люди на такій посаді виконують зовсім інші задачі, ніж це було 15 років тому.

Ми все робили обладнанням 1950-60-х років випуску: далекомір, бусоль — така коробочка кілограмів 50, на перископ підводного човна схожа. Рація важила 30 кіло, до неї прикручувалась антена метра два. Це все на собі треба було винести на КСП. Наприклад, мали навчальні стрільби з гаубиці «Акація», з мінометів «Васильок», 120-го. В офіцерів — завдання погасити наступ піхоти й бронетехніки. Було три батареї в дивізіоні, я був командиром артрозвідки однієї з них. Коригував вогонь безпосередньо, передавав дані хлопцям із першої і другої батарей. Вони на совєцькому металевому планшеті з лінійками робили виміри, передавали іншим, а вже ті давали офіцеру чіткі координати.

Треба було висунутись на сам передок, за «нулем» видивлятися позиції і коригувати вогонь, лежачи у секретах. Зараз це робить дрон

Одну бойову задачу виконували хвилин 15, а тепер — секунди, від моменту, коли поступила, до вистрілу. Бо є «Кропива» (програмне забезпечення, додаток для артилеристів від волонтерської організації «Армія SOS». — Ред.): ставиш точку на мапі, клікаєш і отримуєш її координати. Ще 2014-2015-го такі технології тільки з’являлися, не були поширені. Щоб отримати координати, треба було висунутись на сам передок, за «нулем» видивлятися позиції рашистів і коригувати вогонь, лежачи у секретах, замальовувати координати по бумажечках, відбити бусоллю азімут, дальність поміряти дальноміром. Зараз це робить дрон.  

За 15 хв колись гасили наступ одного підрозділу противника. Зараз, коли програми дають координати, пташки коригують — за той же час можна зробити вдесятеро більше. І ризик для бійців менший у рази — не треба лізти за «нуль» і там шастати поперед позиціями росіян.

Автоматизація шалена. Був вражений прогресом. Арта більше не працює «по-совдеповськи». З інноваційними технологіями вона в рази ефективніша. Боявся, що мені не знайдеться місця в такій артилерії із моїми застарілими знаннями. Хотів потрапити в аеророзвідку, і мрія здійснилася.

Завдяки проєкту «Повернись живим» з підготовки й оснащення мобільних екіпажів коригування вогню та контрбатарейної боротьби отримаємо відсотків на 70 вищий коефіцієнт корисної дії».

Володимир, позивний «Манюня», 27 років, 45 окрема артилерійська бригада:

«Щойно росія почала вторгнення, я пішов у військкомат у Львові. Військового досвіду не мав. Але хотів захистити рідних, близьких. Це постійно мене мотивує.

25 лютого нас відправили у 24 бригаду ЗСУ. Поки ми ввечері приїхали, вона вже була повністю укомплектована, нам місця не було. Зрештою, потрапив у 45 артбригаду. Спочатку мене взяли на посаду діловода. Коли нас вивели в Запоріжжя і в бригаді формували стрілецький батальйон, я перевівся у нього гранатометником.

Більшість із нас ніколи не були на війні. І зовсім юні, і 57-річні прийшли, бо треба захищати. А треба — робимо

Стояли в районі Гуляйполя на Запоріжжі. Росіяни були десь за 3-5 км від нас. Наша рота не входила безпосередньо в близький бій із противником. Ми артилерійська бригада і не були прямо на «нулю», як десантно-штурмові, скажімо. Приїздили наші САУшки, Гради, відпрацьовували і їхали. А ми тримали фланг збоку на випадок спроби прориву ворога, наступу або відступу наших.

В основному нас обстрілювала ворожа артилерія. Спочатку було страшно. Більшість із нас ніколи не були на війні. І зовсім юні, і 57-річні прийшли, бо треба захищати. А треба — робимо.

У серпні мене направили у дивізіон артилерійської розвідки. Був в охороні штаба. Підрозділ БПЛА розширювали, і я перевівся, щоб бути кориснішим, розвиватися».

«Повернись живим» готує ще 20 мобільних екіпажів коригування. Наша мета — допомогти сформувати, навчити і забезпечити їх для усіх артилерійських бригад ЗСУ. Загальна вартість проєкту сягне близько 60 700 000 гривень.