Тактика «Болгарки»: як прораб, новобранці та глиняні хати виграли битву за Вознесенськ

«Ми запустили їх у місто, і почали замикати: палити техніку, яка йшла позаду. Російські танки на вузьких вуличках не могли розвернутися, і проломлювали глинобитні будинки, щоб вирватися з пастки. Ми зустрічали їх «коктейлями». Вони не чекали такого спротиву. Орк на моїх очах вистрибнув із танку, який ми затиснули у завулок: він з’їхав у рів та ввігнався стволом у землю. Орк зрозумів, що танк вже не стрілятиме… Місцеві роми почали «дерибанити» російську техніку та зброю просто на полі бою».

Так запам’ятав бій за місто Вознесенськ на Миколаївщині Віталій, 37-річний прораб та колишній професійний охоронець, а нині інструктор та командир протитанкового взводу 12-го окремого стрілецького батальйону. Віталій — один з тих, хто 2-6 березня взяв участь в обороні міста, падіння якого могло відкрити ворогу дорогу на Південноукраїнську АЕС та в центральні райони України. І місто вистояло.

Ось його розповідь:

«1-2 березня роздали зброю сотням людей: деякі брали її до рук вперше»

«Мені допомогло те, що я 14 років керував великими колективами. Добре оволодів «ораторським мистецтвом». І мене добре знали у Вознесенську. Багато хто з бійців раніше працювали зі мною на будівництвах і довіряли мені…

А ще я добре знаюся на різних видах зброї. Нас, людей з досвідом, виявилося чимало. І ми взяли на себе організацію оборони.

1-2 березня нам роздали зброю. Її отримали сотні людей: деякі, хто брав її до рук вперше, трохи впадали у ступор.  Я проводив їм короткий інструктаж, як користуватися зброєю. І як оволодіти собою, подолати паніку. Як на вигук товариша «Агов, Вася!», не повернутися і випадково не відкрити вогонь по своїх. Останні автомати нам видали ввечері, за декілька годин до початку бою за місто.

Останні автомати нам видали ввечері, за декілька годин до початку бою за місто

Мені доводилось у різні моменти керувати від 67 до 182 бійцями. Загалом на оборону Вознесенська стали до зброї тисячі людей: переважно Тероборона і люди без досвіду, адже місцеві силові структури раптом кудись поділися… Професійні військові, 80-та окрема десантно-штурмова бригада та Нацгвардія, підтягнулися надвечір четвертого дня. І вони дуже нам допомогли. Вибудували другу і третю лінію оборони, а потім замкнули зовнішнє кільце навколо ворога.

Південний схід Вознесенська — це район, який звуть «Болгарка»: стара, ще глинобитна приватна забудова. Тут ми готувалися зустріти російські танки.

Підірваний міст — за нашою спиною. Відступати нам не було куди. Але ми й не збиралися.

Бій почався несподівано. Росіяни зайшли з двох напрямків, трасами від Миколаєва і Єланця. Вони одразу спробували відрізати шматок міста і захопити будівлю райдержадміністрації. Та частина 80-тої бригади, яка з перших днів була у місті, це передбачила: туди висунулася група бійців та замінувала автомобільний і залізничний міст. І коли вони подумали, що все, почався прорив — мости підірвали. А ми, тероборона, залишилися там, на Болгарці. Підірваний міст — за нашою спиною. Відступати нам не було куди. Але ми й не збиралися.

Сили оборони організувалися навколо нас, людей з бойовим досвідом. І чітко виконували наші команди, хоча більшість із нас і не були офіцерами. Вони розуміли: від цього залежить життя. А якщо ми не вдержимо, то росіяни зайдуть в наше місто. І почнеться «бєспредєл». 

Люди билися відчайдушно. Зі зброї ми мали лише автомати і коктейлі «Молотова»

Тому люди билися відчайдушно. Зі зброї ми мали лише автомати і коктейлі «Молотова». Пізніше 80-та бригада допомогла нам із кулеметами та ручними протитанковими гранатометами (РПГ-7). А ми виграли час і дали їй змогу закріпитися, обійти ворога дугою і контратакувати.

План бою: заманити в місто, замкнути, розділити, перемолоти

Нам допомогла місцевість: вулиці у приватному секторі завузькі для маневрів важкої бронетехніки. Болгарка — старий район: це приватний сектор, висоток там немає. Добре допомогли коктейлі Молотова, бо важкої зброї в нас не було — лише стрілецька. РПГ з’явилися наприкінці.

Ми зрозуміли, що колона починає заходити з важкої техніки. А сили логістики та все інше підтягувалося ззаду. Кожна група від початку знала, що робити.

Я був у складі однієї з груп, яка зустрічала ту колону ворога, яка рухалася з Єланця.

Орк на моїх очах вистрибував з танку, який з’їхав у рів і ввігнався стволом у землю

Ми трохи запустили їх у місто, і почали замикати: палити техніку, яка йшла позаду колон. Російські танки на вузьких вуличках не могли розвернутися, і просто проломлювали глинобитні будинки, щоб вирватися з пастки і прокласти дорогу іншій техніці: БТР-ам та КамАЗам. Ми зустрічали їх «коктейлями»: одна група спереду, інша — ззаду. Вони не чекали такого спротиву, і почали кидати навіть цілу техніку. Орк на моїх очах вистрибував з танку, який ми затиснули у завулок, він з’їхав у рів і ввігнався стволом у землю. Орк зрозумів, що його танк вже не стрілятиме.

Всіх, хто тікав з кинутої техніки, ми зрізали шквальним автоматним вогнем.  Бій був настільки інтенсивним, що майже не лишилося поранених та полонених окупантів.

«Там, де кілька років тому було мілководдя, зробили поглиблення дна. І росіяни, як ті грузики, йшли на дно»

Ми не мали постійного зв’язку.  Але більш досвідчені, керівники груп — переписувалися через мобільну мережу: «Таку-то групу ворога ми загнали, вона рухається через городи і двори, зустрічайте!».

А наших груп було дуже багато. І ми остерігалися того, щоб не потрапити під «дружній вогонь». Але в підсумку вийшло дуже добре.

Маючи стрілецьку зброю і коктейлі, ми зупинили ворога і замкнули його у місті.

Підключилися місцеві роми: почали «дерибанити» російську техніку та зброю просто на полі бою

В якийсь момент підключилися місцеві роми: почали «дерибанити» російську техніку та зброю просто на полі бою. Але ж ми не знали, де все те майно потім вигулькне. З цим допомогли 80-та бригада і Нацгвардія, які після бою зайшли на зачистку району та вилучили у місцевих мешканців всі ці трофеї для потреб Сил оборони. 

Коли ворог підняв вертольоти і хотів в обхід нас десант викинути — ми їх теж збивали, зі стрілецької зброї та РПГ. Щільний, масовий вогонь — і ми виводили з ладу системи управління, вертольоти ставали некерованими і крутилися на місці. Десант вистрибував у воду Південного Бугу. Але ж вони не знали, що там, де кілька років тому була рогоза і мілководдя, місцева компанія «Нібулон» зробила поглиблення дна. І росіяни у броні зі зброєю, як ті грузики, йшли на дно.  

Четвертого дня 80-та десантно-штурмова бригада закрила той район. Ми на той час не спали по 2-3 доби, і просто падали з ніг…

Територіальна оборона вийшла, і далі там вже працювали інші підрозділи ЗСУ, з «артою і РСЗВ».  Артилерійська дуель тривала близько двох тижнів, доки росіян не відкинули на десятки кілометрів.

«Якщо й далі будемо на такому позитиві — то ми швидко свої землі заберемо назад»

Після того бою я здав зброю у військкомат. І поїхав додому у село. 2-3 доби нічого не робив, просто був із родиною: дружина та діти скучили, та й переживали страшенно під час бою.

А потім одного ранку я почув за вікном постріли. Це неподалік від нас проводив навчання новосформований 12-й ОСБ, окремий стрілецький батальйон. Я пішов подивитися на тренування і зрозумів: це такі самі хлопці, які мали би бути зі мною під час битви за Вознесенськ. Мотивовані, але без досвіду.

Оскільки я гарно володію різними видами зброї — долучився до підрозділу і став навчати людей. Зараз я інструктор та командир протитанкового взводу 12 ОСБ.

Є люди, які згуртувалися, і за нашу Україну готові робити все

…Я зрозумів дві важливі речі. Почну з поганої: в Україні досі є багато людей, про яких кажуть: «для кого війна, а для кого мати рідна».

І хороша річ: є люди, які згуртувалися, і за нашу Україну готові робити все. В нашому підрозділі — саме такі хлопці. Вже рвуться до бою! Але я стримую їх, доки вони не завершать навчання і не будуть повністю готові.

Я не думав, що так добре ми організуємося. Боявся, повториться те що було у 2014 році у Криму. Але ми згуртувалися і пішли далі й далі, невпинно.

Якщо ми й далі будемо на такому позитиві — то швидко заберемо свої землі назад. І перемога буде наша».

Битва за Вознесенськ — це ліквідація найдальшого прориву російських військ у глибину української території. За час міських боїв 2-15 березня окупанти втратили понад 100 осіб вбитими та 10 полоненими, 30 одиниць танків та іншої бронетехніки, половину з якої відновили та використовують ЗСУ, повідомляла місцева влада. Поразка під Вознесенськом поставила хрест на спробах РФ захопити Південноукраїнську АЕС та оточити Одесу.