Морпіх з «Правого Сектору». Історія добровольця на псевдо Малий

Морпіх з «Правого Сектору». Історія добровольця на псевдо Малий


«Щоб я? В армію? І підписав контракт? Та не може бути!».

Морпіх на псевдо Малий, сміючись, пригадує свої слова річної давності. До війни він не планував пов’язувати своє життя з армією. Для нього це було нецікаво і безперспективно. Закінчив художнє профтехучилище за спеціальністю «Різьба по дереву». Три місяці працював в Одесі – виготовляв кухонні меблі. В 2012 р. прийшла повістка на строкову службу.

«Це взагалі важко було назвати службою в армії. Я служив у Харкові у внутрішніх військах. Ми там охороняли склади з обмундируванням, якого там практично не було. Туди часто просто привозили пляшки і там же сортували. Я більше скажу: ми самі часто туди ходили ті пляшки сортувати».

Коли розпочалась війна, він одразу ж пішов до місцевого військкомату добровольцем, проте там формували підрозділи територіальної оборони і на Схід нікого відправляти не збиралися. Батальйон мав виконувати завдання з охорони громадського порядку і завдання патрульної служби.

«Наскільки знаю, військова прокуратура цього воєнкома прикрила, бо він брав гроші зі всіх. Хочеш йти на війну – плати, не хочеш – також плати. Може, треба було казати, що не хочу», – сміється Малий.

У січні 2015 року хлопець уже був у «Десні». Щоправда, не в лавах Збройних Сил, а у вишкільному центрі «Правого сектору». В пошуках можливості долучитися до оборони країни, добробат на той час здався йому найкращим рішенням.

Спершу місячні тренування. Потім – група вишколених бійців вирушила до Маріуполя, де на той час була ще 8 окрема рота ДУК «Правий сектор». Група було добре злагоджена і згуртована. За словами хлопця, все завдяки командиру Гріну, який до кожного знаходив індивідуальний підхід і об’єднав дуже різних людей в одне ціле. Минуло трохи часу, перш ніж Малому вдалося потрапити до зони проведення тоді ще АТО.

«23 березня 2015-го ми нарешті заїхали у Широкине. З другого разу. Вперше – потрапили під мінометний обстріл. Коли я з безпечної відстані на те все дивився, думав: куди я потрапив? Чого мені вдома не сиділося?», – зі сміхом пригадує хлопець.

«Перші обстріли – це було щось неймовірне. Важко передати ту жесть. Коли гатять з крупняка, і ти думаєш, що ще два чи три попадання в дах того будинку і все… Це було 28 чи 29 березня, коли серйозно крили. Кажу товаришу, що за кілька днів мені має виповнитись 22 роки. Він «умів» підтримати і пожартував, що може і не виповнитись».

В УДА Малий провоював два з половиною роки, до січня 2018-го. Потім колишній командир покликав у морську піхоту, куди сам пішов рядовим бійцем. Переконував хлопця, що в Збройних Силах потрібні вмотивовані й адекватні люди.

«Щоб я? В армію? І підписав контракт? Та не може бути!», – відповів командиру. – В добровольчому батальйоні було психологічно комфортніше. Там належиш самому собі. Коли потрібно – зібрався і поїхав додому, там ніхто нікого не тримає. Проте за кілька днів, зваживши все,  пристав на пропозицію».

Після навчального центру ВМС боєць потрапив одразу на передову.

Зараз Малий продовжує службу в армії, і поки триває війна, не збирається покидати військову справу. Каже, що Збройними силами задоволений, але є потреба змінювати погляд на світ.

«У нас от завжди так. Жаліються, що десь в інших країнах армія краща, забезпечення краще, соціальний пакет кращий. Але ви на вимоги подивіться! Я зараз в одному з навчальних центрів перебуваю. От навіть тут є люди, які «все знають» і «навіщо їм ще чогось вчитися». Та в тому і проблема! Коли ви беретеся за справу, будьте віддані їй, намагайтеся робити її добре. І армія в нас кращою стане».

Малий – вмотивований боєць, який щодня працює над собою і над тим, щоб наблизити перемогу України. Він вдосконалюється сам і намагається це зробити зі своїм оточенням.


Переглядів: 60

Останні новини