«На БТРі було написано “руський Иван”, потім ми його підбили», – як у 2014-му звільняли Торецьк

«На БТРі було написано “руський Иван”, потім ми його підбили», – як у 2014-му звільняли Торецьк


21 липня 2014 року українські військові звільнили від окупантів Торецьк Донецької області, на той час Дзержинськ. Місто захопили терористи так званої «ДНР» ще 15 квітня. Про одну з найвизначніших операцій українських спецпризначенців розповідає безпосередній учасник подій – військовий журналіст, підполковник Петро Гасай.

«Ми за 20-30 хвилин взяли міську адміністрацію, де був штаб сєпарів, зайняли позиції, перевірили приміщення на вибухівку. Намагалися на даху повісити наш прапор, але почав працював кулемет і ми вимушені були спуститися вниз на свої позиції.  І тоді почалося пекло».

Саме так розпочався ранок 21 липня 2014 року для 33 бійців Сил спеціальних операцій та 8 воїнів 73-го Морського центру спеціального призначення.

Торецьк на мапі

Проросійських терористів було орієнтовно 200, але вже ввечері того ж дня українська армія повністю контролювала Дзержинськ (тепер Торецьк). Над будівлею міськради підняли державні прапори.

Будівля міськадміністрації Торецька після штурму

Підполковник Петро Гасай, український військових журналіст, опинився у самому центрі подій із завданням задокументувати роботу Збройних сил України.

«Мені сказали, що я в групі, йду на завдання. Яке саме завдання я вже дізнався по під’їзді до населеного пункту. Мене попередили, що буде складно, але основною метою було показати, що ЗСУ звільняють міста, показати нашу роботу. Так, Нацгвардія вішала прапор, але звільнили місто ми», – пригадує підполковник Гасай.

Але тому героїчному дню в житті Петра Гасая передували роки гартування…

Від мрії про футбол до миротворчих місій ООН

Петро Гасай все свідоме дитинство мріяв стати футболістом, але на рік запізнився із вступом до навчального закладу, а вертатися в рідне село на Тернопільщині вже не хотілося. Так в його житті виникла армія.

Спочатку був Львівський військовий ліцей ім. Героїв Крут, де, за зізнанням Петра, він зростав як воїн, захисник, у нього формувався бійцівський характер. А потім він обрав шлях військового журналіста і «Львівську політехніку».

Згодом, за сприяння начальника пресслужби, тодішній міністр оборони дозволив Петрові перейти на роботу до Центральної телерадіо студії Міністерства оборони України.

У 2007 році у званні капітана Гасай вперше потрапив у Миротворчу місію як помічник 56 окремого вертолітного загону місії ООН в Ліберії.

«Екзотична країна, екватор, нульовий меридіан зі своїми особливостями. В Ліберії океан, а океан – це життя. Там можна було дихнути на повні груди й в тебе крила виростали», – досі захопливо розповідає чоловік.

Петро Гасай у Ліберії

Насправді, в Ліберії довгий час тривала страшна громадянська війна. Вертолітний загін Петра на запрошення місії ООН опікувався перекидання контингентів, які займалися роззброюванням. Військові з Нігерії, Бангладешу, Кенії, Філіппін, Пакистану, навіть жіночий індуський батальйон, пригадує підполковник.

«Коли ти бачиш це на власні очі, починаєш цим жити, переймаєшся проблемами. В мене така ностальгія за Ліберією була, що я напросився пізніше туди на два тижні з комісією. Зняв тоді хороші сюжети, цілу програму», – говорить Петро Гасай.

Потім було Косово, де Гасай був двічі з миротворчими місіями. Говорить: «Це інше, там цивілізація. Контингенти не того штибу, а вже США, Франція, Італія».

Російська агресія й повернення в Україну

«Ще у 1989 році, коли не було незалежної України, я нишком привіз зі Львова синьо-жовтий прапор і тримав його до кращих часів. 10 років мені тоді було, а вже щось проростало… Я не поділяю Україну на Західну і Східну, усе повинно бути в серці. Ти хоч з білими ведмедями живи, а в серці має бути своя країна», – розповідає чоловік.

Коли Революція Гідності та протести на Майдані в Києві досягли кульмінації, Петро не знаходив собі місця в чужій країні.

«Я відстежував всі події, намагався доносити правильну інформацію до своїх побратимів. Нас було 20 офіцерів, з яких тільки двоє мене підтримували. А інші 17 – режим «попередників». За місяць я зумів переконати ще двох», – говорить військовий.

«На той час я відчував, що буде війна, морально до цього готувався. Для мене було складно перебувати в миротворчій місії, я хотів в Україну, до побратимів. Повернувшись з Косово, не бачивши батьків понад рік, я одразу поїхав на Схід».

Петро Гасай під час роботи на Донбасі

Петро став помічником начальника пресцентру штабу АТО та щодня супроводжував журналістів на передову.

«Перше моє бойове завдання було саме на День журналіста. Тоді ми дуже-дуже низько летіли вертушками над деревами. А я ще не встиг пройнятися цим всім, було страшно. Ми летіли у бік Слов’янська на місце падіння нашого літака АН-30, який збили сєпари. Тоді ми евакуйовували тих, в кого не розкрився парашут. Це було моє найперше завдання. Не забуду запах людського тіла. А тіло, яке впало з висоти через нерозкритий парашут – це маса…. Ми збирали цих хлопців в парашути, в них несли… Коли поверталися назад з тілами, я справді зрозумів, що таке війна і відчув її в собі. Я знав, що це моя війна», – пригадує Петро Гасай.

Петро Гасай

Звільнення Торецька

«Вночі ми висувалися з ППД. Посадили мене в броньовану машину, поряд люди в масках, я їх не знаю, всі мовчать. Куди ми їхали я теж не знав», – розповідає Петро.

Воєнкори “Повернись живим” не втомилися від війни. Допоможіть нам робити ще більше гарних історій, підтримавши нас будь-якою сумою на Патреоні.

Згадує: вночі група приїхала чи в гаражі, чи на якесь СТО, машини замаскували й залишили. Петро Гасай підійшов до чоловіка, який за своєю роботою скидався на командира, той відповів, що треба знайти собі місце в будівлі поряд та відпочити.

«Майже о 6 ранку ми заїхали в місто Дзержинськ, тихенько заїхали з одного боку. З іншого заходив інший наш підрозділ – зведений підрозділ спецпризначенців, основу якого складав військовослужбовці 73 навчального центру, «морські котики». Зі свого боку ми зустрічали поодиноких людей, знайшли в посадці замасковану ворожу техніку – інженерну машину розгородження. Тихенько зайшли в місто», – говорить підполковник.

Інженерна машина розгородження бойовиків у Торецьку

За його словами, становище в місті напередодні розвідав командир групи в цивільному одязі. Тепер, квартал за кварталом українські військові просувалися містом і за 20 хвилин з околиці дійшли до центру. По ходу відстрілювалися, бо вже привернули увагу окупантів. Вже за 20-30 хвилин сили АТО взяли міську адміністрацію, де був штаб бойовиків. 

Петро розповідає: операція була спланована так, що спецпризначенці за годину займають міськадміністрацію, далі підходять основні сили. Проте це сталося аж за 8 годин. Протягом цього часу 33 бійці трималися в повному оточенні проти 200 бойовиків, які обстрілювали їх з усієї наявної зброї, зокрема танків та БМП. А після чергового влучання з РПГ будівля адміністрації загорілася.

«На БТРі було написано «руський Иван», потім ми його підбили», – згадує Петро.

БТР окупантів

«Наша група спецпризначенців були з чітко поставленими задачами. Кожен знав, що треба робити, у них чітко були розставлені поняття командир-підлеглий. У кожного з хлопців був свій сектор обстрілу, навіть я, журналіст, мав свій сектор обстрілу», – пригадує Гасай.

«У нас було троє легких поранених, сєпари не знали, як нас викурити з приміщення, підпалили будівлю. А тут щойно зроблений ремонт, все з пластику – дихати немає чим. Ми спустилися в підвал, кулеметники та снайпера тримали свої позиції. Ми тоді ще звільнили полонених, яких тримали сєпари», – додає чоловік.

Тоді російський бойовик Гіркін писав: «30 наглых укров зашли в горадминистрацию, хотели освободить Дзержинск, и заживо сгорели там».

Головний вхід у будівлю міськадміністрації

Українським військовим довелося тоді викликати вогонь артилерії на себе. Та наші артилеристи відпрацювали чітко та влучно.

«Сєпари нас взяли в оточення й пішли на штурм, їх потрібно було розігнати. Танк впритул під’їжджав, стволом просто у скляні двері міськадміністрації. Ми сиділи, чули, як він гудить, і думали: де ж він зупиниться. Мене потім всі запитували: “А де танк, чому ти його не відзняв?”. Та якби я відзняв танк, вже не було б кому ці фото показувати», – розповідає Петро Гасай.

Під час бою за місто чоловік отримав акубаротравму – після чергового пострілу вибуховою хвилею Петра відкинуло на декілька метрів.

«Від п’яток до спини все синє було. Але фотоапарат я врятував. Це на підсвідомому рівні», – пригадує підполковник.

З ворожим танком українські армійці розібралися швидко – командир «мухою» влучив просто в башту. А другий відійшов сам. За 8 годин запеклого бою Торецьк було звільнено.

«Я вважаю, зі звільнення Дзержинська розпочалися справжні звільнення населених пунктів», – додає наостанок Петро Гасай.

Українські спецпризначенці після завершення операції зі звільнення Торецька

Автор: Дар’я Бура. Редактор: Марія Зав’ялова

«Матеріал підготовлено в рамках реалізації грантового конкурсу від ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Швеції та Internews (проект Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора.»

Останні новини:


Переглядів: 120

Останні новини