Назвав сина на честь загиблого у ДАПі побратима, – «кіборг» Віталій Горкун

Назвав сина на честь загиблого у ДАПі побратима, – «кіборг» Віталій Горкун


«Свого сина я назвав Богданом, на честь одного з хлопців, загиблих у Донецькому аеропорту. Богдан Здебській, він був з села Розвадів Львівської області. Молодий хлопець, у 22 роки загинув. Коли дивишся на таку молодь, думаєш, що саме такі мають будувати країну після війни. Але, на жаль, Бодя загинув 8 листопада 2014 року. Дуже хотілося, щоб Богдан мав своїх дітей та продовжував свій рід, але не склалося. Тому я вирішив, щоб у мого сина був такий янгол-охоронець. І, щоб син знав, на честь кого його назвали. Як підросте, обов’язково йому про це розкажу», – говорить колишній командир відділення 79-ї окремої аеромобільної бригади Віталій Горкун.

Він один з тих, кого називають «кіборгами». На війну Віталій пішов добровільно й двічі був у Донецькому аеропорту – у жовтні та листопаді 2014-го.

«Ніколи не забуду 7 жовтня. Це – день народження Путіна, й Гіві з Моторолою тоді кричали, що хочуть відсвяткувати взяттям терміналів Донецького аеропорту. Тому напередодні, 4 і 5 жовтня, виходили напряму два танки бойовиків і працювали по нам, а під прикриттям заходила ворожа піхота. Це були дійсно тяжкі бої, – пригадує Віталій. – До того вони підбили три наших танки, тож ми залишилися без них. На той час у нас були важкопоранені, а потім надійшла інформація, що по нам ніби мають працювати «Буратіно» (важка огнеметна система, – «Повернись живим»). Наша артилерія тоді дуже добре допомогла: ризикуючи тим, що по ним може прилетіти відповідь, вони майже одразу відкривали вогонь по нашим заявкам. Термінали ніхто не здав».

У той період по захисникам ДАПу бойовики гатили з танків, 120-міліметрових мінометів та «посипали» з «Градів». Пізніше, у листопаді, почали бити ще й з 152-мм артилерії. У старому терміналі перебували до 30 українських бійців. Коли хтось з них був поранений, поповнення приходило тільки з нової ротації.

«Коли ми заходили до аеропорту у жовтні, то не розуміли, що відбувалося, яка там оперативна обстановка. Ми поїхали, бо нам сказали, що це буде плацдарм наступу на Донецьк, що ми маємо там закріпитися й тримати оборону, щоб накопичити сили. Потім ми зрозуміли, що, мабуть, ніякого наступу й не планувалося. У листопаді, на другий день нашого перебування там, з першої години ночі й до світанку по нам добре «утюжили» 152-мм калібром. Після цього «правосєкі» вийшли, сказали, що реально тут нема чого тримати. Але ще десь два тижні старий термінал протримався до першого серйозного штурму», – говорить Горкун.

Після оборони Донецького аеропорту він разом з бригадою відправився воювати у Водяне. Але, каже, ротації у ДАПі були для нього найскладнішим випробуванням за час цієї війни.

«Саме в Донецькому аеропорті я залишив багато своїх хлопців, у листопаді у нас в один день чотири хлопці загинули. Хто каже, що не боявся на війні, то той, напевно, на війні не був. Мені лише два рази снилася війна: йду по полю, пшениця, «Гради» приземляються і я чую, що вони все ближче й я прокинувся», – говорить Віталій.

Зараз він – начальник патрульної поліції Борисполя, до того очолював патрульних у Маріуполі. Каже, що за ці роки так і не звик до того, що суспільство не хоче змінюватися.

«Ми не можемо сказати, що ми ідеальні, але ми намагаємося змінюватися. Більше двох років, які я працюю в поліції, мене непокоїть те, що люди не хочуть змінюватися. Але я розумію, що це не швидкий процес, наша совкова ментальність нас не покине так швидко. Але це треба робити, нині закладається фундамент нової кращої країни, а саме для цього хлопці зараз і тримають оборону на передовій».

Фото: Віталій Горкун / Facebook


Переглядів: 45

Останні новини