«Пацани мене вже поховали, але все обійшлося – я залишився цілий», – історія Рятувальника

«Пацани мене вже поховали, але все обійшлося – я залишився цілий», – історія Рятувальника


«Перша позиція, на яку я потрапив, була в районі Опитного. Спочатку було незвично, але це війна, вона змушує швидше мислити і усвідомлювати, що відбувається. Коли прийшов, хлопці мені все пояснили, показали. І буквально через кілька днів за два метри від мене впала 82-міліметрова міна. Пацани вже і поховали мене, але на подив все обійшлося – залишився цілий. Після цього моральний дух став вище», – розповідає Юрій.

Його позивний – Рятувальник. До того, як піти воювати, він десять років пропрацював у Держслужбі з надзвичайних ситуацій (ДСНС). Зараз Юрій – командир відділення в 57-й окремій мотопіхотній бригаді й виконує завдання на передових позиціях на Донбасі.

«Дочекався, поки закінчився контракт, і в 2016 році пішов до ЗСУ. Наші хлопці, рятувальники, теж їздили до зони бойових дій, заготовляли дрова, розміновували територію, потрапляли під обстріли. Не можу сказати, що на війні для мене щось було дуже складним. За десять років роботи в МНС я бачив багато смертей, розірваних тіл, робота теж була не з легких. А коли трапляються серйозні обстріли, то думаєш переважно не про себе, а про хлопців. Береш зброю, перед тобою противник – потрібно працювати. Іноді в такі моменти пацани мені кричать: «Юра, одягни каску», а я у відповідь: «Зараз відстріляюся і одягну, – сміється Рятувальник. – Батальйон мені подобається, команда у нас хороша. Нам не потрібно навіть розмовляти – щоб порозумітися, нам достатньо  одного погляду».

Крім побратимів, є у Юрія ще один надійний друг, який служить разом із ним, – пес породи хаскі на прізвисько Тагір. І для нього немає більшої радості, ніж бути поруч із господарем. Неважливо де: в бліндажі або на позиції.

«Я поїхав у першу відпустку, і мені захотілося собаку. Купив, назвав Тагіром. Уже півтора року він служить із нами. На посту завжди поруч, а коли на відпочинку – за ним потрібне око та око, – каже Юрій. – Він ріс під обстрілами, тому зовсім на них не реагує, не боїться. Бувало, що під час обстрілу Тагір не хотів йти з брустверу. Тоді доводилося просто на нього класти ПКМ і стріляти».

За той час, що його батальйон стоїть на позиції, серед особового складу не було жодної втрати.

«У нас так і буде. Ми ж заговорені», – усміхається Юрій.

Він зізнається: служба для нього – в задоволення, але «є така штука, як сім’я, вона не може чекати постійно».


Переглядів: 96

Останні новини