Під владою «зелених». Як живе окупований півострів

Під владою «зелених». Як живе окупований півострів


П’ять років тому територію України перетнули чоловіки у камуфляжі без шевронів. Кремль робив «покер фейс» і повторював, як мантру, мовляв, «нас-там-нєт», а таку форму можна купити в будь-якому воєнторзі (ага, а також зброю). В історію з псевдореферендумом можна було б спробувати повірити, якби не факт, що ще напередодні цього дійства, коли навіть за схибленою логікою проросійських сил, Крим був у складі України, на під’їзді до півострова повиростали блокпости під триколорами, а «зелені чоловічки» і екс-беркута заламували руки, викрадали активістів і журналістів, що намагалися перетнути кордон. Коли, власне, жодного «кордону» не існувало.

Все менше тих, хто лишається в Криму і чинить опір, готові говорити відкрито про ситуацію на півострові і свою активність. З кримчанами тепер лишається спілкуватися лише Скайпом. І дуже-дуже обережно.

Емір (ім’я змінено) один із цих небагатьох. Він погодився розповісти про те, як змінилося життя в АРК. «Зараз, мала, я тільки віконце зачиню! – лагідно говорить він на початку розмови. – У нас тут з відкритими віконцями говорити небажано… багатоповерхівка – є моменти. На жаль, повернулися кінець 90-х, 37-х і 56-х років»…

На відміну від багатьох, у 2014 році я прекрасно розумів, що відбуватиметься. Справа в тому, що у мене батько в національному русі кримських татар був. Я народився в Росії, виріс там. Коли почали заходити війська, у моєї дружини був шок. Я кажу: «Треба забити щити на вікна. Дошка має бути мінімум 10 сантиметрів». Вона на мене дивиться: «Що? Навіщо?». Я кажу: «Якщо зайшли війська, значить, буде війна». Дружина – медик, готувала операційну валізку, медикаменти всі, інструмент – я знаю, що таке осколкові поранення – маючи рідних у Сухумі, розумію, як виглядає війна.

Сказати «слава Богу, що тут не почали стріляти» – не впевнений. Краще б почали… Я написав відмову від російського громадянства, навіть посвідку на проживання не беру принципово, тому що розумію, що якщо я візьму посвідку на проживання, то це хомут на шию. Я жодного документа з цією державою підписувати не буду.

Також іще до «референдуму» я закрив свій бізнес – я був доволі таки успішною людиною. Але вирішив, що жодної копійки не платитиму. В принципі, досі поки цього дотримуюся. І змушений 90 днів перебувати в Криму, а 90 – в Києві. Так вийшло. Бо я не хочу, аби я отримав «депорт» і більше сюди не заїхав. Діти мешкають у Києві і підтримують матеріально. Я всі ці п’ять років 90/90 їжджу туди-назад. Відповідно, бачу я численні зміни, які почали відбуватися.

Я не беру навіть посвідку на проживання, у мене є певні принципи. Я не працюю, тому що якщо я піду працювати, то тільки як іноземний громадянин. А якщо як іноземець, то значить, я маю взяти ліцензію, заплатити російській державі за те, що вони дозволять мені, кримчанину, який лише не погодився з тим, що відбулося, працювати. Я ніде тут працювати не зможу. Медицина тут для мене лише платна.

Фото: Яна Дубинянська

Відбулися зміни в медицині. Так, вони надають безкоштовне лікування, у них є своя реформа. Те саме, що пропонує Супрун, тільки в гіршому уявленні, тому що наразі страхові компанії змушують медиків більше писати, аніж працювати – це раз. Лікарі не мають права додатково, якщо людина лежить у лікарні, давати рекомендації на інші ліки. Тільки на ті, що є у них. І які не завжди відповідають лікуванню або ж несумісні. Я минулого року пройшов це зі своєю мамою, у неї був інсульт. Мені довелося дати 5000 рублів лікарю, щоб дозволили маму крапати і колоти своїми препаратами, які кращі, імпортного виробництва.

Потім мама лежала в лікарні в материковій Україні. Лікарка каже: «Ми перепрошуємо, але на п’ятницю-суботу-неділю препарати купіть, будь ласка, самі, бо нам привезуть їх тільки в понеділок». Я по старій пам’яті лікарку запитую: а може, щось іще, додатково? Ні, нічого не треба! Ми купили препарати тільки на три дні. Все решта моя мама отримала безкоштовно. Я був у шоці. Лікарка каже: «Ну це взагалі медреформа Супрун».

У 2014 році люди не знали, що «єговісти – це заборонена терористична організація». Якщо в 14-му «свідкам Єгови» заборонили збиратися, то тепер їх почали саджати. Якщо в 14-му році були обшуки, то зараз уже відбуваються посадки. Те, що з кримськими татарами відбувається, – це видавлювання. Не знаю, чи зможуть російські колеги, що боряться за права людини, добитися того, аби Росія припинила це.

Кримські татари змушені бути в політиці і не стояти осторонь. Їх змушували до цього майже 200 років, починаючи з 1873 року, коли відбулася анексія Криму Росією і депортація кримських татар (з легкої руки Єкатерини ІІ).

У мечетях, коли люди приходять на службу по п’ятницях  (традиційний п’ятничний намаз, релігійна вимога), людей знімають на відео, часто роблять облави, беруть відбитки не лише пальців, а й ніг чомусь, ДНК змушують людей здавати, формують списки.

У 2014–2015 рр. католиків також почали утискати, але за них «вписався» Папа Римський, і їм дали спокій. Вони там сидять тихіше води, нижче трави, але їх не чіпають, це тішить. Ніби дрібниця, а приємно!

У Владики люди є завжди на приході, на службу приходять. Це єдине місце спілкування і зустрічей для прихожан Київського патріархату. Климент постійно мотається, їздить… його дуже шкода! У цієї людини дійсно велике серце, запал справедливості і протиборства дуже високий. По факту, цей приход він робив власноруч.

Щодо роботи триває капітальне заміщення! Приміром, у Судаку побудували нову школу. І туди з материкової Росії завезли 70 педагогів. Скажіть, куди підуть місцеві педагоги? І я вважаю, що наразі триває геноцид усіх кримчан – і тих, хто не згоден, і кримських татар, і українців, і усіх решта. І школа – це один маленький приклад.

У всіх перукарнях і салонах усі адміністратори з Росії. Що таке перукарні в радянські часи – ви знаєте? Перукарі і таксисти були «стукачами» КДБ. Тому що люди часто в перукарнях починають спілкуватися з майстрами, хтось когось знає і так далі. А адміністратор сидить і слухає.

Фото: Яна Дубинянська

Дуже багато заїхало росіян, кримчанам роботи немає, і з кожним роком стає усе «цікавіше». Вчора, приміром, прочитав новину, що Дума підтвердила закон про те, що дачникам теплиці не можна утримувати. Це ударить дуже сильно по кримських татарах, адже татари – все-таки здебільшого землероби. І ті, хто живе на землі, у всіх є теплиці! Навіть ті, хто «топив» за Росію, з ними зараз чинять жорстко. Людей заміщають, люди залишаються без роботи. Дуже багато з Херсону приїздить сюди, з Чаплинки, люди працюють продавцями. Так, різниця є – вони везуть гроші туди, заробляючи їх тут. Але заробляти тут і жити тут – це складно.

За статистикою, раніше в Криму було зареєстровано близько 400 000 підприємців. Не знаю, як зараз, але два роки тому залишилося близько 40 000. Люди закриваються. У мене дуже багато знайомих виїхали навіть не в материкову Україну, а за кордон, хто куди, і досі їдуть. Буквально на днях люди просили допомогти влаштуватися в Польщі на заробітки. Тому що заробити гроші тут неможливо. Сусід у мене ходить на халтуру, близько 60 000 рублів заробляє, це десь близько 1000 доларів. Але цих грошей не вистачає взагалі! Комуналка, оплата квартири, світло, вода, газ… Потім діти, школа, харчування – все дуже дорого!

Нещодавно було сказано, що подорожчає проїзд у Криму. В Росії проїзд у маршрутках коштує набагато дорожче. Логічно рівнятися на материкову Росію. Але той самий бензин, ті самі запчастини на автомобілі, амортизація – вони набагато дорожчі, ніж на материку! Водії також нарікають на пільговиків. І я це постійно спостерігаю: зайшли троє людей, які заплатили, і троє пільговиків. А пільговики – це працівники ФСБ, їхні дружини, діти і військові пенсіонери. І коли заходять, показують «ксиву» і кажуть, що вони пільговики, мене, звісно, це шокує.

Подорожчав Інтернет, і водночас упала його якість. За договором тобі мають давати 100 мегабайт, а по факту дають 20.

Раніше по ресторанах можна було визначити кількість туристів. Зазвичай сезон починався з середини липня і закінчувався в середині вересня. Це той період, коли всі кримчани «стрижуть гроші». І ти дивишся: ресторан забитий чи ні? Зараз у самий пік сезону ресторани напівпорожні. Так, люди їдуть, замовляють номери через «букінг» – у мене є знайомі, які здають житло… Але по факту, на ті гроші, що люди раніше заробляли при Україні, вони могли побудувати ще один готель! А зараз вони цього зробити не можуть, тому що грошей, що вони заробляють на приїжджих, ледь вистачає, щоб вижити. Хоча й міст побудували, але люди не їдуть. Причина також у цінах, тому що ті, хто приїздить із Володимира чи Ярославля, кажуть, що «в Москві таких цін немає». «Як ви тут живете?!» – багато хто питає. «Вам мабуть щось додатково наша держава платить?!». Усі сміються і кажуть: «Звісно, платить, тільки не нам!». Приїжджають переважно по путівках. Із тих, хто приїздив раніше, зі ста відсотків російських туристів зараз приїздить відсотків 30. Немає сенсу. Дешевше поїхати до Туреччини, Туніса, Марокко, Єгипту – і там кайфувати. Тому що пропали українські дешеві продукти. У мене подруга з Росії приїздила постійно відпочивати. І вона казала: «Господи, я у вас тут хоч наїмся всього! У нас усе це є, але ми не можемо його  собі дозволити». Але тепер вони уже не від’їдаються. Закінчилася лафа.

У 2014 році тут були пенсії «огого!». Наші ж жадібні пенсіонери, коли долар і ціни стали рости, намагалися перерахувати свої пенсії. Їм перерахували – тепер вони стали меншими…

Я всім нашим нещасним людям, які кажуть, що Україна Крим поверне найближчими роками, кажу: хлопці, готуйтеся на триваліші терміни. Дуже хороший приклад – це кіпріоти. За стіл переговорів вони сіли лише за 50 років. І неважливо, скільки там правителів і президентів помінялося і з того, і з того боку. На жаль, у мене немає надії на те, що Крим в найближчі роки повернеться. Серед нашого контингенту кримських татар панує дуже велике розчарування.

Люди, які працюють на КПП, іноді поводяться по-хамськи. Якось у мене побачили місце народження – Росія, відвели до окремого кабінету і почали: «А ви коли востаннє були в Росії?». Я так на нього подивився, розсміявся. Я розумію його, він хоче мене зловити. Я кажу: «З 2014 року моєї ноги в Росії не було. Востаннє був у 2012 року на похоронах двоюрідної сестри». Принизлива історія з грішми – на цій справі прикордонники багато заробляють. Справа в тому, що в Криму купити гривню і долар дуже складно, і люди з рублями їдуть. Їде, приміром, студентка, на цілий рік. Їй потрібно оплатити навчання. Прикордонник почав цю дівчинку «штормити», бо в неї знайшли більше 20000 гривень! І вона каже: «Ну я ж маю за інститут заплатити!». «Ні, ви порушили закон!» Я вже розлютився, кажу: «Якщо ви зараз дитину не залишите в спокої, я буду дзвонити у представництво Президента і свідчитиму, що ви вимагаєте у дитини гроші!». Тоді це зам’яли, вони на мене почали гиркати.

Звісно, я ніколи не кажу, хто я, і чим займаюся. Кажу, що їду в Київ до рідних. Тому що я навіть нашим не довіряю. І знаю прекрасно, які «прослушки» стоять у росіян. Люди ж люблять потеревенити, на жаль. І вони думають, що якщо вони в Україні, то їх ніхто не слухає. Це настільки наївно!.. Люди не можуть уявити, що вони слухають усе, що відбувається на контрольному пункті в Україні.

Це «тимчасово» на КПП триває уже п’ять років! За ці п’ять років вони навіть доріжку для пішого переходу не забетонували, асфальт не поклали… Люди ламають ноги, падають… Це старі, жінки, діти… особливо, коли переходять уночі. Якось попереду мене йшло подружжя – дід просто упав, бо не побачив яму. Немає туалетів! Це те, що стосується нашої прикордонної зони! Немає медпункту. Мене завжди цікавить статистика: скільки людей там померло? Це факт, люди там помирають – ті, хто не може вчасно отримати медобслуговування! Коли я порушував це питання, казали, мовляв, у прикордонників є свій медик. Хлопці, ну не смішіть мої підкови! Значить, треба впасти замертво, бо якщо тобі просто стало зле чи потрібно виміряти тиск, ти не можеш зайти до кабінету! Це порушення прав наших як громадян України! І неважливо, чи це тимчасовий чи нетимчасовий пункт пропуску! Це обличчя моєї країни! І мені дуже хочеться опублікувати фотографію цього туалету і сказати: подивіться, це наше обличчя, це обличчя моєї країни, це те, що я маю любити! Я дуже об’єктивна людина, у мене немає цих переломів.

Фото надано героєм матеріалу

У жахливому стані наші прикордонники. Дивишся на росіян – вони всі як на підбір. Тактика, добротне взуття. І дивишся на наших: хто в чому!.. Куфайки, кожухи… Це в моїй голові не вкладається. Звісно, вони продадуть свою батьківщину, 95%! Тому що голодні! От це страшно! Там сидить більше половини колаборантів, які зливають дані. Як і зливають дані начальники паспортних столів у Херсоні.

Україна закручує кримчанам гайки! У всіх таке враження, що Україна робить усе можливе, щоб кримчани не їхали, а росіяни роблять так, аби всі кримчани виїхали… Зробіть нам тоді окрему «Кримську народну республіку».

Раніше до дитячих садочків були черги, але вони не були катастрофічними. Зараз потрапити до садочку практично неможливо. Передусім до садочків беруть дітей працівників ФСБ і військових. І лише потім усіх рядових. Тому кримчани також незадоволені з цього приводу. Урізається харчування для дітей. Дарма, що садочки безкоштовні, але я свого собаку краще годую, ніж там дітей…

У школах триває тоталітарний тиск на дітей у плані «патріотизму». Є школи, де діти зранку на лінійці співають гімн Росії. У школах регулярно проводяться «військові години», «військова справа», якісь релігійні моменти почали додаватися. Іде постійне нагнітання, істерія, мовляв, на нас нападуть, ядерна війна… Американці, імперіалісти…

Викладати українською і кримськотатарською мовами з кожним роком усе складніше. Тому казати про те, що вони дотримуються домовленостей, не можна. Вони залякують батьків, ті відмовляються віддавати дітей у національні класи. Пропаганда і страх із людьми роблять страшні речі, на жаль. Шкіл українських немає, лише українські класи. Хіба що гімназію українську відкрили в Сімферополі. Людей у школах залякали так, що вони самі починають казати: більше потрібна російська, аніж кримськотатарська.

Дуже багато шкіл закриється з першого вересня, бо не можуть отримати ліцензії. Виявляється, кожну школу потрібно огородити парканом. Відеокамери і таке решта. Є школи на периферіях, на які стільки коштів не виділяється. У мене ще є впевненість, що це іде чергове відмивання грошей, і хтось на цих парканах дуже непогано заробляє.

Багато хто працює нелегально. Ті, хто працює нелегально, в постійному стресі, страху, що зараз можуть прийти, перевірити документи. Це величезні ризики, людину в кращому випадку можуть депортувати, в гіршому – посадити.

Але за п’ять років є прогрес – люди починають прозрівати! Мої сусіди стежили, щоб я прийшов і проголосував на «референдумі» – сусідка з мене просто не злізала! Я вже потім психанув і сказав: «Слухай, відвали від мене, я нікуди не піду!». Тепер вона мені на днях у вікно кричить: «Ти знаєш, скільки у цього Пєскова мільярдів?!». Кажу: «Та ладно, не може бути! Він же ж такий милий!». Відбувається ломка понять, вони починають усвідомлювати, але цього не визнають. Їм страшно зізнатися в тому, що їх «наламали».

Пияцтва стало більше. Люди просто спиваються – я це бачу по своїх сусідах. Якщо якісь свята, я молю Бога, щоб був дощ, злива, каміння з неба, град, аби лише у дворі не влаштовували пиятики, бо це нестерпно – з російськими прапорами, з піснями патріотичними. Раніше вони слухали зарубіжну музику, а тепер слухають «Ех, дубінушка, ухнєм» – така показова любов до Росії, прогибання… Гиденько…

Зараз дуже небезпечно заїжджати до Криму. Завжди є небезпека, що затримають, що не пустять… Прохід через кордон для мене – завжди стрес. Дуже погано, що українські ЗМІ не доносять до обивателів інформацію про цю небезпеку. Нещодавно познайомився з військовим, який закінчував спецшколу в Москві. Він українець і зібрався з дружиною їхати в Крим відпочивати. Я кажу: «Ви впевнені, що ви маєте туди їхати?». «А чого ні?!». «Ну ви ж сказали, що закінчували вищу школу Москви за КДБ! Ви розумієте, що на вас є дані. Ви просто «солодка цукерка» для ФСБ. Із вас просто зроблять чергового ДРГ-шника». На жаль, наша країна не попереджає своїх громадян, особливо чоловіків, про те, що може з ними статися в Криму… По телевізору цього не показують, із людьми не працюють, люди не розуміють… Якби постійно показували, скількох українців заарештували як ДРГ в Криму, що з ними роблять, як їх катують… Стараюся спілкуватися зі звичайними українцями і доносити цей ризик. Для людей, які називають себе аполітичними, це фантастика… І коли я цьому дядечкові це розжував – ми близько години говорили – я дуже детально йому все розповів, він каже: «Я в шоці!». За кілька днів ми знову побачилися, він каже: «Слухай, у нас діти друзів поїхали в Крим і зникли!». Про них ніхто нічого не знає. Досі. Люди просто зникли – сімейна пара, українці. Він каже: «Знаєш, я до кінця тобі не вірив, і коли це сталося з тими дітьми, які поїхали відпочивати, я зрозумів, про що мова».

Фото: Олена Максименко

Якби Україна ще 20 років тому визнала кримських татар корінним населенням Криму, цього жаху б не відбулося. Коли ми, припустимо, зустрічалися з тим самим Кучмою, і намагалися пояснити йому, що люди приїжджають, що немає земельних ділянок… Закон про реституцію, повернення нашого майна, ніхто не ухвалив, держава не витратила на нас жодної копійки – на відміну від чеченців та інгушів,  нас не повертали колективно, як колективно вивезли… І нам не повернули те майно, яке в нас було. Ну хоча б елементарно – дайте людям землю! І пан Кучма, коли йому татари це все проговорювати, видав Закон про землю, і зробив усе можливе, щоб татари землю не отримували. І після цього почалися самозахоплення.

В ідеалі, Крим мав би бути кримськотатарським у складі України. Кримські татари прекрасно розуміють, хто ворог, а хто друг. Ті татари, які вважали, що Росія – це добре, тепер язики запхали подалі і навіть не намагаються апелювати – у ситуації, у якій опинився наш народ, вони тепер мовчать. За винятком тих, хто при владі сидить, – ті захищають. У мене нещодавно була розмова з одним товаришем, я кажу: «Ну ти ж був дуже сильно за Росію! Поясни, де позитивні моменти!» – людині просто не було що сказати, він розвернувся і пішов.

Мене вбивала ситуація з визнанням ВРУ вірменського геноциду, яке проштовхував Аваков, і невизнання геноциду кримських татар. Той таки Ердоган сказав: «Будь ласка, я відкрию усі архіви! Давайте обговорювати цю тему!». За ці 25 років, окрім Наливайченка, більше ніхто кримським татарам не дав доступу до архівів. І то, не до всіх. Більше половини правди ми не знаємо. Напевно, мають минути десятиліття, аби та правда виявилася.

На наш кримський Майдан я ходив від самих перших і до останніх днів. Востаннє, коли я бачив Олега Сенцова, це було 9 березня, на День народження Шевченка, коли нас атакували ці «орки»… До речі, з Сенцовим я був знайомий ще до Майдану, ми один одного знали дуже добре, ми колись працювали разом.

Кажу, що їжджу до рідних у Київ, не пояснюю причини свого постійного метання туди-назад. І всі починають: а як там, а що там?.. І один чувак із самооборони Криму родом із Вінниці просив переказати вітання, як буду повз батьківщину проїжджати. Вони також дуже сильно розчаровані! Вони у шоковому стані. Те, що їм обіцялося (майно, гроші), вони не отримали.

У нас сусідка перестала їсти борщ. Про війну в Луганську і Донецьку я їм казав: «Ви розумієте, що ви всі винні в тому, що там війна!.. Ми всі в Криму винні в тому, що там відбувається!». «Запам’ятай, – кажу. – Щоразу, коли ти їси  борщ, у кожній його ложці кров людей Луганська і Донецька!». Тітка перестала готувати борщ. Її заклинило, і вона тепер в борщі тільки кров бачить. Я сказав їм: «Вони захищають нас, і вони гинуть! А ми живі!». І вони мені не заперечили…

Коли бабці у супермаркетах починають бідкатися: «Ой, як дорого!», я прохожу повз і кажу: «Слава Росії!». Вони кидають продукти, озираються… Такий от тролінг, а що робити?


Переглядів: 94

Останні новини