Страшно було, коли від 18-річного пацана залишилося 1,5 кг тіла, – офіцер ССО

Страшно було, коли від 18-річного пацана залишилося 1,5 кг тіла, – офіцер ССО


«На вокзалі зустрілися. Батя такий сивий уже весь… Дивиться на мене і каже: «Я – дембель!». Ми обнялися, взяли квасу, всю ніч тоді проговорили», – розповідає командир одного з підрозділів Сил спеціальних операцій (ССО). Сашко балакучий і, що називається, живий – так відразу і не скажеш, що він на передовій з перших днів війни.

Ми вечеряємо на подвір’ї «заброшки» в селі під Волновахою. На столі, збитому з фанери, залізна миска зі свіжим салатом, рагу в казанку щойно з вогню і копчена риба – «улов» з магазину в найближчому мирному населеному пункті. Гостям – найкращі місця на лавці з двох пеньків і дошки зверху. Вже зовсім темно, вгорі – осіннє небо з зірками, яких не видно у великих містах. Я «з душею» навертаю рагу і клянусь сісти на дієту, щойно повернуся додому.

– Сашо, а ви – кадровий військовий?

– Ну так. А чого питаєш?

– Зазвичай кадрові своїх рідних на війну не пускають, мовляв, я вже тут, а ви тримайте оборону там, у тилу…

– Тю, смішна! Придумала таке – «зазвичай не пускають». Ти просто батька мого не знаєш. Він у нашому містечку під Житомиром ще той активіст – он, повернувся з фронту і тепер з церквами Московського патріархату бореться. Його неможливо було зупинити! Я і не знав навіть, що батя був призваний по мобілізації. Телефонує мені якось о другій годині ночі, я тоді якраз у Черняхівського навчався і не на передку був. І таким загадковим голосом, мовляв, що там, як оцінки… «Які оцінки серед ночі. Ти чого це? На війну зібрався там?» – питаю. А батя: «Так, я вже на полігоні». От і все.

«Заброшка» під Волновахою з вогкою дерев’яною підлогою і зручностями надворі – звичайна «база» ССО. На відміну від піхотинців, які живуть на передовій місяцями, спецпризначенці приїжджають «на нуль» і далі, щоб «попрацювати». «Це, – посміхається Сашко, – захоплююча така робота. Ми заходимо, виконуємо завдання, виходимо. Недарма ж кажуть про спецназ: тихо прийшов, тихо пішов. Я воював в артилерійській бригаді, поважаю всі роди військ, але ССО мені, звичайно, найбільше до душі».

За роки бойових дій військові навчилися облаштовувати побут у найглибших дупах Донбасу. Тут, під Волновахою, спецназівці зробили закриту піч тандир: на ній готують шурпу і шашлик, плов і рагу, варять каву і кип’ятять воду для чаю. «Ось мені, – продовжує командир, – завжди незрозуміло було, чому багато хто вважає, що на війні можна харчуватися, як завгодно. Насправді тільки ситий, нормально одягнений і добре підготовлений солдат буде на 100% виконувати завдання. Ми намагаємося стежити за умовами, за своїм побутом. Тому що, як то кажуть, війна війною, а обід – за розкладом».

Щоб розуміти пересування техніки і людей з того боку, спецназівці перехоплюють радіорозмови бойовиків. Найманці теж нас слухають, тому «радейки» доводиться зашифровувати – для цього в кожному підрозділі є спеціально навчені військові. «Найжахливіше, – каже Саша, – чути з того боку жінок. Особливо, коли по голосу розумієш, що це, швидше за все, молоде зовсім дівчисько років до 20-ти. І вона вже зробила, м’яко кажучи, неправильний вибір».

У ніч, коли я «з душею» навертаю рагу і клянусь сісти на дієту, щойно повернуся додому, «радейка» командира практично не замовкає. За кілька  кілометрів від нас група спецпризначенців проводить операцію у «сірій зоні», бойовики починають обстріл і чекають на відповідь, щоб побачити, звідки йде вогонь і бити прицільно.

– Наші мовчатимуть, щоб не відкритися?

– У селі – так, будуть мовчати. А ось з іншого боку їм зараз нормально дадуть. Я, бл * дь, не можу тут стирчати, поки пацани там, розумієш?

– Розумію …

– Ні, мала. Ти не розумієш. Це навіть словами не описати. Там всі підготовлені та мотивовані, не пропадуть, з усім упораються… Але слухати їх по рації, а не відстрілюватися разом, – ось це по-справжньому складно.

За 18 років в армії Сашко так і не навчився повністю відключати почуття. Каже, жорстким і рішучим можна і потрібно бути тільки в бою, з людьми, запевняє, завжди намагається обходитися по-людськи. Це зараз він – командир підрозділу ССО, а в 2014-му військовий потрапив на передову як офіцер однієї з артилерійських бригад. У її складі Сашко пройшов бої за Савур-Могилу, був у районі Амвросіївки, Тельманового, Старобешевого і під Кримом.

– Тобі буває або бувало страшно?

– Ха, а ти у всіх військових це питаєш?

– Ага.

– Та буває, звичайно. І бувало. Хто говорить, що не боїться, той або бреше, або божевільний. Найстрашніше мені було неподалік Савур-Могили, коли загинув наш солдат. Міна прилетіла, потім БК рвонув у машині. Від 18-річного пацана залишилося 1,5 кг тіла. Я його руками збирав. Оце так – це дійсно було страшно.

Всі фото автора. 


Переглядів: 182

Останні новини