ТРЕТІЙ ЗИМОВИЙ ПОХІД ЛИЦАРІВ ЗИМОВОГО ПОХОДУ – ЯК БІЙЦІ 28-ї ОМБр ЗАХИЩАЮТЬ МАР’ЇНКУ

ТРЕТІЙ ЗИМОВИЙ ПОХІД ЛИЦАРІВ ЗИМОВОГО ПОХОДУ – ЯК БІЙЦІ 28-ї ОМБр ЗАХИЩАЮТЬ МАР’ЇНКУ


Райцентр Мар’їнка східними околицями межує із Петровським районом Донецька. Для військових це місто має стратегічне значення. З одного боку, контроль над райцентром — це контроль прямої дороги до центру Донецька. А з іншого — це плацдарм для недопущення прориву терористів до міста Курахове, а головне – Курахівської ТЕС.

О 6-й ранку 1 серпня 2014 року перші підрозділи вирушили на штурм міста. У звільненні Мар’їнки брали участь 51 ОМБр, загін спецпризначення “Азов”, батальйон “Шахтарськ” та інші добровольчі підрозділи. За 5 днів штурму і зачистки місто на 2/3 повернули під контроль України, а військові наблизились до західних околиць Донецька.

У вересні 2014-го район Мар’їнки взяла під контроль 28 ОМБр, нині імені Лицарів Зимового Походу. Там 3 червня 2015 року бригада прийняла один із найуспішніших для української армії боїв. І нині, як жартують самі військові, для 28-ї ОМБр триває третій зимовий похід у Мар’їнці – бригада третю ротацію воює на цих позиціях.

Андрій Кутельмах “Протон” нині командир батальйону, в 2015-му його рота прийняла бій на найважчому відтинку фронту

36-річний Андрій Кутельмах на псевдо Протон у 28-й бригаді служить із 2005-го. Нині він командир одного з механізованих батальйонів, а 2015-го його рота занурилась у самий вир червневого бою. Підполковник погоджується взяти мене з собою на передову і розповісти про одну з найуспішніших оборонних і контрнаступальних операцій Збройних сил України.

– До середини весни 2015-го Мар’їнку утримував перший і третій батальйони. Наш другий батальйон включно з моєю ротою стояв у 2-му ешелоні, в районі Карлівки, – розповідає дорогою до позицій Кутельмах. – Ми прикривали дамбу Курахівської ТЕС з боку Пісків. До передової було два кілометри, але кілька разів “Гради” по нас прилітали. Згодом фронт розрісся, з’являлись діри, і другий ешелон перекинули на передову. В саму Мар’їнку я зайшов у квітні 2015 року.

Рота Протона контролювала лінію фронту від Красногорівки до Мар’їнського профілакторію ветеранів. Сусідній інтернат був під контролем бойовиків. Тривало перше велике перемир’я, оголошене після Дебальцівської битви.

Закинута шахта з якої “Протон” керував боєм

– Азартно взялися за поставлену задачу, – продовжує оповідь Кутельмах, показуючи закинуту шахту, звідки в 2015-му він командував ротою. – Практично всі бійці були мобілізовані, добровольці, патріотично налаштовані, згуртовані. Завдання стояло просте: зайняти оборону й утримувати ділянку фронту, не допустити проходу ДРГ.

Найтривожнішим тоді був профілакторій. Між ним та інтернатом відстань – 100–150 метрів, можна гранати метати. У профілакторії стояв мій розвідвзвод. Вечорами постійно стрілянина була.
У середині травня волонтери нам привезли кілька планшетів, встановили відеокамеру для відеонагляду – просто на КСП міг робити практично фотографії бойовиків. А ще передали 3 чи 4 тепловізори. В людей відразу бойовий настрій з’явився. В кожному взводі було “тепло”, ми вже бачили 24 години на добу.

У 20-х числах травня бойовики підігнали на позиції танк, зробили йому дорогу для виходу на бойовий рубіж. Розуміли – щось планується. Мене посилили протитанковим відділенням, зенітною установкою ЗУ-23-2. Але десь із тиждень той танк ніяк себе не проявляв. Тільки постійно над нами літав безпілотник. Уже не знали чого чекати. 

А 1 червня мої солдати знайшли схрон – кілька рюкзаків зі спорядженням диверсійної групи. Доповів комбату, і ми посилили пости. В районі профілакторію у нас був спостережний пост «Сова». Там сидів кулеметник із ПКМ, посилив його ще крупнокаліберним ДШК.

3 червня о 3-й ночі після чергування я пішов відпочивати. О 4:15 ранку почався артобстріл. Тривав десь 3-4 години. Від профілакторію до Красногорівки всі відомі бойовикам позиції накрили “Гради”.

Андрій Кутельмах на тлі зруйнованої російським танком стіни профілакторію ветеранів

Близько 9-ї години з вулиці Петровського розпочався наступ. З інтернату виїхала БМП і відкрила вогонь по профілакторію, де стояли наші розвідники. Потім з’явився танк і кількома пострілами зніс стіну профілакторію. В атаку пішли бойовики. Під тиском розвідники були змушені відійти на запасні позиції.

Комбат показує мені зруйновану танком стіну профілакторію, просить сфотографувати на пам’ять.

Нас зустрічає командир роти, яка тримає тут позиції. Йому 29 років, 5 із них він на фронті, має псевдо Вінт. Війну застав у Криму в складі 1-го окремого батальйону морської піхоти. Його хлопці укріплюють позиції, роблять безпечнішою для проходу дорогу. Снайперську війну тут не припинило жодне з перемир’їв. 

29-річний “Вінт” сьогодні командує обороною цієї ділянки фронту

– Розстрілявши профілакторій, танк бойовиків почав прикривати три БМП із піхотою, які з посадки рухались на наш лівий фланг, – продовжує Кутельмах. – За тиждень до того ми підходи з боку посадки замінували і поставили трьох гранатометників. Щойно закінчився обстріл, піхота бойовиків спішилась і під прикриттям броні пішла в наступ.

Хлопці з “Сови” почали їх відпрацьовувати з кулеметів. Ці двоє хлопців знищили 70% наступаючої піхоти, майже взвод. Уцілілі підривались на мінному полі. БМП їхні зупинились і відкрили вогонь. На противагу їм виїхала наша БМП. Одну машину терористам підбили, але вона встигла втекти. Решта «коробок» за нею почали відступати. Дорогою 200-х бойовики чіпляли просто за БМП і тягли. У них карабіни в кожного на бронежилетах були.  

Танк ударив по позиції гранатометника, боєць мій загинув. На “Сову” прилетіла протитанкова ракета. Оператор ДШК встиг зіскочити, а ПКМщик, земля йому пухом, загинув. Хлопці вдвох практично втримали наступ на цей сектор. Я запросив допомогу в комбата, почали працювати міномети, підтягнули резерви.

НАВІТЬ КОЛИ МИ ВИЇЖДЖАЛИ ОДНИМ ТАНКОМ ПРОТИ ТРЬОХ, БОЙОВИКИ НЕ ПРИЙМАЛИ ПРЯМОГО БОЮ, ТІКАЛИ

“Навіть коли ми виїжджали одним танком проти трьох, терористи не приймали прямого бою, втікали” – командир танкового екіпажу на псевдо Шаман

За день до розмови з Протоном мені вдається побачити навчання резервів ООС. Такого масштабу тренування тут проводять раз на місяць. А двічі на тиждень підрозділи підіймають по тривозі з виходом на умовний вогневий рубіж.  

– Хлопці на “нулі” мають бути впевнені, що в найкоротші терміни отримають підтримку, – пояснює заступник комбрига 28-ї бригади Юрій Крупко.
 
У навчаннях бере участь командир танкового екіпажу на псевдо Шаман. 3 червня 2015-го він зустрів у Красногорівці.

– Терористи виявили наше розташування – три міномети тоді по нас лупили і гаубиця, але ми не втратили боєздатність, – розповідає танкіст. – З боку Старомихайлівки терористи постійно виїжджали. 3-4 постріли робили і тікали, як тільки наш танк назустріч їм виходив. Навіть коли ми виїжджали одним танком проти трьох, не приймали прямого бою”.

ЧЕКАЮ ЦІЛІ, ВСЕ В СЕРЕДИНІ КИПИТЬ — ПО СУСІДУ ПРАЦЮЮТЬ, А МЕНІ ЦІЛІ НЕ ДАЮТЬ”

Підтримку захисникам Мар’їнки з неба, як називають артпідтримку в піхоті, забезпечував нині командир артдивізіону, підполковник Богдан Лісогор на псевдо Тіра. 2015-го року він командував самохідною артилерійською батареєю.

– Прокинувся 3 червня приблизно о 4:30 ранку від вибухів, – розповідає Лісогор. – Для того часу то явище було незвичне. Ми були в районі відведення за мінськими домовленостями. Хвилин за 5 отримав наказ на вихід. О 6-й ранку я уже був на вогневій позиції. Розвернулись, порахували погоду і чекаємо координати цілей.

Район розгортання 2-ї артбатареї, який був позаду мене за 3 кілометри, накрила ворожа арта. Я голову назад повернув і думаю: “Залишилось бойовикам тільки на мене перенести вогонь і “Доброго ранку”.

Чекаю цілі, все всередині кипить — по сусіду працюють, а мені цілі не дають. Хвилини вічністю здавались. За кілька хвилин отримав перші координати – і пішло-поїхало. Постійно надходили нові й нові цілі.

За перші 2 години бою весь боєзапас використав. Одна машина — це 40 снарядів. У батареї 6 бойових машин. Успішно відпрацювали не менше 10 цілей. Друга батарея зайняла сусідній район вогневих позицій, а ми  відбули до місця перезарядки.

До 11-ї години вже вивели усю артилерію бригади, а це 6 гаубичних батарей, 3 реактивних.

Якраз коли перезаряджались, по району, звідки ми щойно стріляли, вдарила ворожа артилерія. Відзвітував, що до роботи готовий, але по моєму району б’є арта, готовий виїхати в запасний, але це плюс 10-15 хвилин у дорозі.

Працювали до самого вечора. За день бою випустили понад пів тисячі снарядів. Працювали по тилах, мінометних розрахунках, артилерії противника.

“НОРМАЛЬНО ТУТ, НІЧОГО НЕЗВИЧНОГО. ХІБА ЩО НЕ ЛИШЕ ТИ СТРІЛЯЄШ, А Й ПО ТОБІ”

Старший солдат “Кумчик” повертається зі спостережного поста

Поруч із пансіонатом ми зустрічаємо вояка на псевдо Кумчика – веде позиціями, звітує командиру про пророблену роботу — обладнання нового спостережного поста. Неподалік хлопці заповнюють піском габіони, закриваючи дорогу від можливого обстрілу противника, до якого тут якихось пів кілометра.

Працює лопатою і Тарас на псевдо Таврія. Лейтенанту 22, родом зі Львова, взводом керує всього пів року, влітку закінчив Львівську академію Сухопутних військ.

– 2014-го з початком війни багато друзів пішло в добробати, на жаль, не всі повернулись, – розповідає Тарас. – Тоді були втрати, зокрема через прорахунки управління. Вирішив стати офіцером, аби зменшити такі помилки.

22-річний командир взводу на псевдо Таврія: “Люди повинні бачити в мені командира, не маю права боятись, маю керувати боєм”

Коли вперше сюди потрапив, боявся. Але люди повинні бачити в мені командира, не маю права боятись, маю керувати боєм. Обстановка стабільна, серед білого дня може кілька обстрілів статись, уночі важче буває. Кілька разів намагались пройти ДРГ, ну і снайпери спокою не дають.

У цей час чергування на посту несе Олег, він сержант, у війську 7 років, але на фронті вперше. Служив у підрозділі забезпечення одного з полігонів ЗСУ. Позиція повністю занурена в пітьму, але на коротку розмову знаходимо джерело світла.

– Нормально тут, нічого незвичного. Хіба що не лише ти стріляєш, а й по тобі, – розповідає сержант. – У другу ніч як зайшли сюди, бойовики наблизились, думали, що ми тут спимо. Виявили їх, накрили вогнем — зав’язалась перестрілка. Терористи відступили, та згодом повернулись, і з їхнього боку запрацював кулемет. Я з підствольника кинув їм три ВОГа, і сепаратисти далі йти передумали, втекли балкою.

“Буквально цієї ночі працювали крупнокаліберні кулемети, АГС”, – Олег несе службу на посту, який серед білого дня занурений в темряву”

Олег перериває розповідь, просить передати вітання родині в Миколаїв, дружині Аліні та донечці Ані, на Новий рік їй буде 1 рік і 10 місяців. “Сильно вас усіх люблю і міцно обіймаю”, – каже боєць.

– Провокації здійснюють бойовики постійно, – продовжує сержант. – Буквально цієї ночі працювали крупнокаліберні кулемети, АГС. Хочуть витягти нас, аби снайпери відпрацьовували. Ми не ведемось, але й розслабитись не даємо.В нас нормально обладнані позиції, усе чітко. Чекаємо наказу, аби звільнити свою землю. Дуже цього хочемо.

Богдан Лісогор на псевдо Тіра в 2015-му командував самохідною артбатареєю

З 4-ї ранку до 4-ї дня тиші тут тоді не було, постійно тривав бій, – повертає до 2015-го мене Протон, йдучи позиціями. – Бій ішов у межах міста, тому арта запрацювати на повну не могла. Наступ накривали міномети, арта працювала по тилах противника. Страху тоді не було, був азарт.

З боку Олександрівки бойовики теж пішли на штурм – це сусідні біля мене позиції були. Їм вдалось здійснити прорив і зайти 6-й роті в тил. Хлопці зайняли кругову оборону і тримали позиції. Окремі групи бойовиків уже обладнували позиції у багатоповерхівках у Мар’їнці. Вибити їх змогли вже резерви.

Це не була масштабна атака по всьому фронту. Бойовики йшли окремими напрямками.  Конкретно навпроти мене в наступ ішли їхні розвідники. На сусідів теж. Вони мали закріпитись і утримувати позиції, забезпечуючи вихід основних сил для наступу на Курахове. Але штурм їм не вдався, та й наша артилерія почала працювати по тилах.

“СЕРЕД 200-Х БОЙОВИКІВ БУВ ЛЕЙТЕНАНТ ЮСТИЦІЇ З РОЗРОБКИ СПЕЦОПЕРАЦІЙ РФ”

У розпал бою зателефонували з командування, наказали 200-х не віддавати. Бойовики двічі намагалися з боєм забрати двохсотих. Відправили БМП і танк, малими групами намагались атакувати, але нас уже нормально посилили і боятись не було чого. Накрили їх вогнем. Ми не розуміли, нащо було ризикувати? Коли ми пішли зібрати документи з їхніх 200-х, виявилось, що один із них – лейтенант юстиції з розробки спецоперацій РФ, а другий, Біцоєв, командир групи “Бетмен”.

Тоді проти нас воювала 15 інтернаціональна бригада, так званий батальйон “Пятнашка”. У Біцоєва посвідчення водія було абхазьке, паспорт громадянина РФ і типу “УБД» ЛНРівське. Як виявилось згодом, він був рідним братом комбата “Пятнашки”.  

Одного нашого розвідника бойовики взяли в полон біля пансіонату, і через два дні ми обміняли цих 200-х на полоненого.

Старшина мій Снігур із десятьма хлопцями на БМП поїхали відбивати пансіонат. Вивели на підтримку ЗУ-23-2 і повернули контроль над профілакторієм. Зараз Снігур головний старшина нашої бригади, нагороджений орденами Богдана Хмельницького та “За мужність”.

Терикон “Крокодил” на якому знаходиться спостережний пост бойовиків

Наступного дня комбат наказав зачистити інтернат. Ми не знали, чи там хтось є. Одним взводом з розвідниками зайшли туди, нікого не застали, бойовики втекли. Можна було йти вперед, але розвідка не підтверджувала, чи далі позиції бойовики покинули, а ризикувати людьми не було сенсу, бо терористи контролювали терикон “Крокодил”, з якого бачать усю цю ділянку. Він під ними досі. Взяти його дуже складно, він найбільший у цьому районі. Вести з нього вогонь не можна, бо там немає як будувати позиції, але спостереження ведуть.

“У гостях добре, а дома краще. Та я вже сам не знаю, де дім”, – каже боєць з псевдо Роман

На одній із позицій нас зустрічає боєць на псевдо Роман:  “У гостях добре, а дома краще. Та я вже сам не знаю, де дім. Стабільно у нас все, обладнуємо позиції». Я запитую жартома, чи буває на фронті час, коли бійці не копають. «Такого не буває. Треба постійно розвивати позиції, бо противник пристрілюється”, – відповідає.

– Радий, що той бій закінчився благополучно і ми втримали Мар’їнку, – завершує свою розповідь дорогою на базу Андрій Кутельмах. – Нині набагато спокійніше, вималювалась чітка лінія оборони, виставлені пріоритетні точки. Місто контролюємо на 99%. До війни в Мар’їнці було 11 тисяч населення. Коли ми зайшли в квітні 2015-го, залишилось близько півтори тисячі людей, більшість – пенсіонери. Порожніми вулицями бігали голодні собаки.

Відколи місто взяли під контроль, сюди потроху почало повертатись життя. Зараз тут живе 7 тисяч цивільних.

Головне фото: Район профілакторію ветеранів, який став однією з найгарячіших точок бою в 2015-му


Переглядів: 112

Останні новини