«Це не про медалі». Як збірна «Ігор Нескорених» готується до міжнародних змагань (ФОТО)

«Це не про медалі». Як збірна «Ігор Нескорених» готується до міжнародних змагань (ФОТО)


На цьому тижні завершився перший навчально-тренувальний табір збірної України, яка вирушить на Invictus Games 2020. Протягом семи днів учасники команди – 20 ветеранів війни на Донбасі та діючих військовослужбовців, що отримали поранення і травми під час служби – тренувалися у різних видах спорту та проходили кваліфікацію.

Тренування відбувалися на трьох локаціях: олімпійській базі «Конча Заспа» (веслування на тренажерах, пауерліфтинг, волейбол сидячи, велоспорт та стрільба з лука), манежі олімпійського коледжу імені Івана Піддубного (легка атлетика) та басейні «Спортлайф» (плавання).

Попереду в учасників збірної – ще декілька місяців інтенсивних тренувань. А потім – участь у міжнародних паралімпійських змаганнях серед ветеранів «Invictus Games 2020», які відбудуться у Гаазі (Нідерланди) 9 – 16 травня.

«Повернись живим» відвідав олімпійську базу, та розпитав у спортсменів збірної про тренування і очікування від участі в Іграх Нескорених.  

«Тепер ти представляєш своїх побратимів, Україну, ветеранський рух»

Поспілкуватися з учасниками команди непросто. Кожен їхній день розписаний по хвилинах: підйом, сніданок, командний брифінг з тренерами, а потім – тренування з перервами на обід і вечерю, тренінги та заняття з викладачем англійської мови. Зустрітися зі спортсменами вдається в кав’ярні на території бази, куди вони заходять перепочити та випити кави.

Один з учасників збірної, Ігор Безкоровайний, отримав поранення в районі Карлівки на Донеччині у вересні 2015 року – підірвався на протитанковій міні. У результаті йому ампутували частину ноги. Зараз Ігор працює  державним експертом у Директораті стратегічного планування та євроінтеграції Міністерства охорони здоров’я. Цьогоріч він брав учать в Іграх Нескорених втретє.

Ігор Безкоровайний з тренером

«Важко було прокидатися і так рано їсти, – сміється Ігор. – Але через пару днів втягнувся у графік. Насправді, весь тиждень було кльово і дуже атмосферно. Зібралася класна команда, класні тренери, достатня кількість фізичних навантажень. Не можу сказати, що з учасниками збірної ми роззнайомилися дуже добре, тому що у кожного – свій напрямок, кожен займається за своїм розкладом. Але будуть ще декілька таборів, тому ми все встигнемо».

Ігор розповідає: найважчим на всіх етапах національного відбору було очікування. Онлайн-трансляцію з фінальними результатами він дивився разом із колегами – ветерана підтримує і родина, і друзі. Зараз він тренується у двох видах спорту: веслуванні на тренажерах та плаванні.

«У мене дуже цікава історія. Після того, як я повернувся з війни, намагався випасти (і випав) з ветеранської спільноти. Не хотів, щоб мене асоціювали з героями, ветеранами. Але зараз тут я почуваюся комфортно. Ми на одній хвилі, жартуємо над тим, що зрозуміло лише нам. З цивільними людьми трішки важче».

Іван Лепеха пішов на війну у липні 2014 року. А у липні 2015-го отримав травму – перелам хребця. Зараз він допомагає побратимам, які повернулися з війни, – на рідній Рівненщині займається проектом з психологічної реабілітації ветеранів.

Іван Лепеха

«Я давно слідкував за Іграми, розмірковував: «Чи собі не спробувати?». Але потім думав: «Ну, куди мені брати участь? Який з мене спортсмен?». Під час категоризації я навіть сказав, що у 2014-2015 роках у мене був біг з перешкодами – єдиний вид спорту, яким я займався, – розповідає Іван. – Ще до участі в Іграх я, щоб відволіктися від поганих думок та життєвих складнощів, почав займатися штангою. Спочатку було важко, але після цього я повірив у свої сили».

Іван пригадує: коли приїхав на тестування до Києва, його охопила паніка, особливо, коли ветеран побачив результати попередніх тестувань.

«Захотілося сісти на першу маршрутку і поїхати додому. Але вдома у мене є два коханих стимули: синочок і дружина. І саме у цей момент дружина Іринка мені написала смс: «Ми в тебе віримо, ти – молодець!». Тоді я вирішив, що краще вже буду слабаком серед своїх, ніж боягузом. Мені сподобалася атмосфера на відбіркових турах – ти серед своїх, серед побратимів, зокрема, на тестуваннях було багато людей з мого батальйону, «Айдару». А ще, наприклад, я добре знайомий з одним з учасників збірної, Андрієм Бадараком».

Коли оголошували результати відбору, Іван знаходився в госпіталі. Про те, що він потрапив до збірної, йому повідомила дружина.

«Я був в шоці! Навіть не очікував. Це – велика відповідальність, адже тепер ти представляєш своїх побратимів, Україну, ветеранський рух у такому форматі. Хочеться заохотити хлопців, які мали поранення та контузії, щоб вони займалися спортом. Це гарна розрядка, і багато дурних думок від того просто уходять».

Після закінчення занять у тренувальному таборі, каже ветеран, він продовжить готуватися вдома – займатися плаванням – і триматиме зв’язок із тренером.

«Я ніколи не плавав у басейні, для мене це вперше і мені дуже подобається. Тренер робить з мене, колоди, плаваючу колоду, – сміється Іван. – Зараз ми відточуємо дихання і різні види плавання. Я стараюся покращувати свої результати».

Єдина жінка у цьогорічній збірній – Юлія Паєвська, більше відома за своїм псевдо Тайра – досі працює на передовій. Вона, парамедик та командирка підрозділу «Ангели Тайри», отримала травму під час евакуації військового.

Юлія Паєвська

«Я багато займалася спортом, тому для мене це нормальний, не важкий процес. Єдине, я ніколи не займалася кількома дисциплінами одночасно, як зараз: стрільба з луку, пауерліфтінг і плавання, – розповідає Юлія. – Тут зібралися яскраві особистості, в усіх ветеранів свої погляди, відчуття, але немає ніяких конфліктів. Між нами – повага, і я дуже тішуся з того. Звичайно, ніхто з тренерів не кричить нам: «Ти мусиш! Давай!». Але хлопці налаштовані на максимальний результат і я – також, дуже стараюся. Хоча, наголошу, він для мене не надто важливий. Для мене, як для учасниці збірної, було би класно поспілкуватися з представниками інших команд, які будуть брати участь в Іграх, щоб зрозуміти, як краще допомогти бійцям. Адже на змаганнях будуть ветерани з тих країн, які вже пройшли великий етап у цьому питанні».

Ще один учасник збірної, екс-боєць 40-го батальйону «Кривбас» Василь Стуженко, втратив праві руку та ногу під час боїв за Іловайськ 24 серпня 2014 року. На Іграх Нескорених він вдруге.

Василь Стуженко

«Я подорожував Європою, ми саме перетинали кордон Польщі з Чехією, коли оголошували результати відбору. Перервалося інтернет-з’єднання, тому я не зміг подивитися трансляцію. Їдемо приблизно хвилин п’ять по Польщі, і мені на телефон починають приходити повідомлення з привітаннями. Так я і дізнався, що у збірній, – посміхається Василь. – Зараз мій тренер підганяє обладнання – я стріляю з луку. Також хочу спробувати себе у веслуванні на тренажері. Тренуватися мені не тяжко, до того ж, планую покращувати свої результати».

Ветеран згадує, як їздив на Ігри Нескорених до Сіднею в команді підтримки української збірної. Каже, точно знає, що привезені зі змагань медалі – не головне.

«Я бачив змагання і знаю, що це – не виборювання нагород, а реабілітація, можливість отримати задоволення. Але, звісно, хочу показати й гарний результат. Після поранення я повернувся до життя, займаюся спортом, ні про що не шкодую. І сподіваюся, що своїм прикладом буду надихати поранених ветеранів і всю українську громаду».   

«Хлопці запитували: «Ви не будете нас карати?»

Цього року головним критерієм відбору до збірної України на Іграх Нескорених стала реабілітація. Цей критерій поміж усіх чотирьох (реабілітація, ставлення, спортивна етика, спортивний результат) займав найбільшу частину – 40%, а спортивний результат найменшу – усього 10%. Такі акценти встановили організатори Invictus Games на чолі з принцом Гаррі. І за цим принципом українську команду готують до міжнародних змагань серед ветеранів.

«Команда дуже зібрана – всі на одній психологічній хвилі, відчувається непідробна взаємопідтримка, справжній командний дух,– розповідає головний тренер команди, спортсмен Сергій Конюшок. – Навіть враховуючи те, що всі учасники не є професійними спортсменами, вони дуже натхненні і захоплені тренуваннями, прагнуть якомога краще проявити себе – буквально кидаються в бій. Було, що до нас підходили хлопці, казали: «Ми розуміємо, що ми не професійні спортсмени. Ви не будете нас карати, якщо ми не дамо спортивний результат?». Ми відповідали: «Invictus – це не про медалі. Ваша головна мета – бути прикладом для наслідування для інших ветеранів, які депресують. Ви мусите показати, що все можливо, не треба замикатися в собі – треба виходити назовні, бути соціальними». А ми, як організатори, даємо таку змогу. Беремо на себе місію пушити і штовхати нашу державу для того, щоб вона робила все для ветеранів і поліпшила умови інклюзивності в цілому».

У проміжках між зборами в Києві, учасники команди тренуватимуться вдома та будуть на постійному зв’язку із тренерами, які дають їм завдання та спостерігають за спортивними заняттями дистанційно.

«Наші тренери – це спортсмени високої кваліфікації як в особистих виступах, так і в дуже якісному тренерському досвіді, – говорить Конюшок. – Більшість з них ніколи не працювала з ветеранами, тому на початку це була авантюра – запросити саме їх. Але вона виявилася виправдана, тому що перші збори проявили те, що немає жодної дискомунікації між професійним тренером і учасником збірної. Навпаки, з першого тренування у них виникли довірливі стосунки. Треба зауважити, що у нас є тренери – Дмитро Сидорук (переможець Ігор Нескорених у Торонто) та Олександр Клименко – це тренери, які вже працювали з ветеранами на минулих змаганнях, і самі є військовослужбовцями».


Переглядів: 67

Останні новини