“Ми маємо стати країною захисників”: Інтерв’ю з міністеркою у справах ветеранів Юлією Лапутіною

“Ми маємо стати країною захисників”: Інтерв’ю з міністеркою у справах ветеранів Юлією Лапутіною


На 30-ту річницю Незалежності Україна продовжує відбивати російську агресію. За сім з половиною років близько пів мільйона чоловіків та жінок стали учасниками війни з окупантом. Кожен сотий мешканець України – ветеран, а тому їх проблеми та потреби – це проблеми та потреби всієї країни. 

Напередодні IV Міжнародного ветерансько-волонтерського Форуму "Там де ми – там Україна" та урочистостей з нагоди 30-ї річниці Незалежності ми поспілкувалися з ветеранкою російсько-української війни, генерал-майором СБУ запасу, Міністеркою у справах ветеранів Юлією Лапутіною про образ захисника, те, якою має стати державна політика щодо захисту прав учасників бойових дій та як розкрити їх потенціал. 

Все це та ще багато іншого – в інтерв'ю "Повернись живим". 

Ви 8 місяців на посаді міністерки у справах ветеранів, хотілося б поговорити про те, чого вам за цей час вдалося досягти, які є проблемні питання й що ви плануєте робити далі, як очільниця Мінветеранів?

Звичайно почнемо з проблемного: це загальна бюрократична система, яка існує в державі. Вона не дозволяє швидко робити зміни, реформи, яких ми хочемо. Це взагалі проблема будь-якого уряду, будь-якої державної інституції.

Міністерство у справах ветеранів новостворене, але воно має інституційну пам’ять ще зі Служби у справах ветеранів, яка займалася ветеранами Другої світової війни, тому що саме на її базі воно створене. Хотілося б усе одразу змінити, ти приходиш і думаєш: “Все, от зараз ми все змінимо”, але бюрократія не дає такої можливості.

Ми працюємо і над цим, міністерство функціонує у межах тої бюрократичної системи, яка є, але ми хочемо змінити політику і взагалі перейти до її формування й реалізації, бо те, що відбувалося на фоні об’єктивних процесів: змін урядів, міністрів – воно не давало можливості системно вибудовувати політику.

Коли я оглянула, що відбувається взагалі, то побачила дуже багато активностей окремих ветеранських спільнот, окремих посадовців, які хотіли зробити щось позитивне і багато з цих ініціатив потребують розвитку. Але мені хотілося б перейти до формування системної політики, яка передбачає стратегування, напрацювання напрямів та інструментів.

Ветеранська політика не може бути не побудована у плані формування громадянської ідентичності, де ветеран-захисник – це носій українських цінностей. Тому значна увага, на мій погляд, має приділятися ідеологічним речам: хто ми, наша місія, наша візія й саме через ветерана нести в суспільство цінності, які притаманні українцям. З огляду на це ми розробили зміни до організаційної структури Мінветеранів, зараз вони на погодженні в міністерстві фінансів, й те, що раніше називалося Директорат вшанування пам’яті та створення позитивного образу ветерана переформатували в Директорат формування громадянської ідентичності та ветеранського розвитку. Передбачається, що закладені нами цінності просуватимуть в суспільстві українську громадянську ідентичність і тим самим розвивати її у громадах, шляхом створення ветеранських ініціатив, підтримки їх державою, взаємодії держави й громадських організацій.

Хочеться, щоб ми не від’єднували захисників від суспільства, бо ми єдині й приклад 2014 року це доводить. Тоді українці на фоні слабкої армії, втечі Януковича й інших високопосадовців з країни й призначення нових, відсутності сталого управління, змогли самі зорганізуватися: як військові, так і добровольці та волонтери. Це наша національна риса, яку треба підтримувати й плекати, для того, аби в нас була безпека в державі.

Звичайно, важливим є напрям вшанування пам’яті наших героїв. Ухвалено і затверджено Церемоніал поховання загиблих воїнів, внесені зміни у відповідні статути, і це також говорить про інституціоналізацію нашої шани до полеглих. Ми будемо далі працювати над створенням військового меморіального кладовища з пантеоном героїв, де будуть надаватися відповідні почесті тим, хто загинув. Я нещодавно відвідала Вашингтон і подивилася як виглядає Арлінгтонське кладовище, воно розташоване поруч з Пентагоном і військовою частиною. Кажуть, що коли американський військовий ухвалює якесь рішення – він завжди має бачити яка ціна життя і безпеки, бо з вікна військової частини видно Арлінгтонський національний цвинтар.

У нас в планах на наступний рік створення Національного військового кладовища.

Тепер можна перейти до того, що не зроблено. Ми захищали перед президентом, прем'єр-міністром та профільними комітетами Верховної Ради наші плани та проєкти до 2024 року. Один з таких проєктів – це створення Українського ветеранського фонду, як державної установи, яка передбачатиме відповідне державне фінансування, але сприятиме тому, щоб під гарантії уряду наші іноземні партнери, донори, а також національні донори могли прозоро залучати інвестиції, донорську і міжнародну технічну допомогу. Зараз ця постанова Кабміну ухвалена, Фонд створено, але нашими планами на наступний рік передбачається вже його фізичне створення з будівлею, зі штатом. 

Насправді ми розуміємо, що є питання фінансування міністерства і ми використовуємо, як можливості, комунікації з міністерством фінансів і всередині уряду – нас підтримує прем'єр-міністр і президент неодноразово наголошував на важливості ветеранської політики. Але один напрям – це бюджетне фінансування, інший напрям – пошук інших інструментів, залучення міжнародної донорської допомоги. Ми говорили, наприклад, з нашою діаспорою зі Сполучених штатів – вони готові долучатися, підтримувати захисників України, якщо буде прозора процедура і буде розроблено відповідні напрями політики, за якими відбуватиметься залучення міжнародної допомоги. Також наші національні донори, благодійні фонди готові приєднуватися до фінансування Українського ветеранського фонду. Я думаю, це буде нашим новим інструментом.

Окрім цього, у 2021 році ми започаткували ветеранський фестиваль, який буде називатися “Пульс Гідності” й відбуватиметься 24 серпня на Володимирській гірці у Києві. Місце обрано невипадково, воно достатньо символічне – це схили Дніпра, поруч з Михайлівським Золотоверхим собором. Хочеться показати людям: киянам, гостям нашої країни та її столиці, що захисники України, які були фізичним фронтом, продовжують розвивати наше суспільство й створюють дуже сучасні продукти різного типу: як мистецького, так і сувенірного, харчового або ж формують структури, які надають послуги, наприклад, туристичні агенції. Всіх запрошую на фестиваль “Пульс Гідності” – це перша подібна подія в Україні й хочеться, щоб вона стала нашою традицією, а започатковуємо ми її саме на 30-тиріччя незалежності.

Проєкт Мінветеранів, про який постійно говорять – це реєстр учасників бойових дій. Що зараз з цим реєстром та коли очікувати його запуску?

Ми анонсували створення електронного реєстру ветеранів до 30-ї річниці незалежності. В тестовому режимі ми його презентуємо перед Днем Незалежності – це довга, кропітка робота. В чому проблематика цього проєкту? В тому, що потрібно поєднати між собою 16 реєстрів, які належать іншим відомствам, також потрібно забезпечити технічний захист інформації. У цьому напрямі йде робота і відповідно до Плану дій Уряду ми плануємо запустити повну версію вже до кінця грудня 2021 року.

Ініціативи Мінветеранів по цифровізації синхронізуватимуться з проєктами Мінцифри, тою ж “Дією”, щоб захисникам України було зручно ними користуватися?

Електронний кабінет ветерана, який ми впровадимо, також буде кореспондуватися з “Дією”. У нас з Мінцифрою в цьому сенсі повний конект. Ми хочемо, щоб захисникам було зручно ним користуватися. Ми розуміємо, що коли запускається будь-який електронний ресурс, на нього дуже велике навантаження, він ніколи не буває ідеальним на 100% і його потрібно коригувати. Так було і з “Дією”, згодом вона запрацювала і зараз відкриває все нові й нові опції. Так само буде й у нас.

Питання підтримки ветеранського бізнесу так чи інакше впирається у законодавче визначення поняття «ветеранський бізнес». На минулому ветерансько-волонтерському Форумі “Там де ми – там Україна” президент Володимир Зеленський обіцяв, що ветеранське підприємництво буде виокремлене в окрему категорію. Наразі це питання не врегульовано, чи варто очікувати від Мінветеранів, Кабміну чи народних депутатів законопроєкту, який закріпив би даний термін в українському законодавстві?

Над удосконаленням законодавства команда міністерства буде обов’язково працювати. Проблематика тут полягає в тому, що є відповідні закони на рівні Кодексів, в які потрібно вносити зміни. Це достатньо складна та тривала процедура, але це не зупиняє нашу роботу. Нещодавно у Veteran Hub Форум ми спільно з Торгово-промисловою палатою, ГО “Асоціація підприємців-ветеранів АТО” та Фондом “Повернись живим” провели форум та підписали Меморандум, щоб вже робити практичні проєкти, які б розширювали можливості розвитку ветеранського бізнесу.

Однією з таких ініціатив була розробка бренду “Створено захисниками” спільно з Фондом “Повернись живим”. Хочу подякувати за плідну співпрацю. Наразі Мінветеранів вже передав цей бренд у патентну установу, думаю, що це надасть доданої вартості ветеранській продукції. Зараз у планах, буквально після святкування Дня Незалежності, співпрацювати з операторами ринку роздрібної торгівлі, щоб ці товари могли продаватися у супермаркетах й були забрендовані як ветеранські. Це сприятиме і реалізації, і популяризації продукції бізнесу захисників України, щоб усі бачили – це ветеран і він робить якісний товар.


Наше незалежне медіа існує завдяки вашій підтримці. Допоможіть нам робити більше, підтримавши нас будь-якою сумою на Патреоні. 


Крім цього, у нас дуже багато ініціатив по перенавчанню учасників російсько-української війни. В чому тут проблема? Розвивати бізнес неможливо без відповідних знань. Міністерством у справах ветеранів укладено меморандуми про співпрацю та перенавчання з 26 вищими навчальними закладами. Наприклад, ми знаємо, що 25% ветеранів після повернення з фронту йдуть в агробізнес. Саме тому у нас з декількома аграрними університетами підписані меморандуми про навчання: це і менторство, і написання проєктів для отримання грантів на відкриття власної справи. Ця ініціатива працює і досить багато людей отримали сертифікати і відповідні практичні знання. Це ще один напрям розвитку ветеранського підприємництва.

Також ми зараз оновлюємо структуру нашого міністерства. Розвиток та сприяння бізнесу учасників бойових дій буде окремим напрямом діяльності, буде окрема експертна група, яка займатиметься саме сприянням ветеранам у підприємництві.

Хотілося б детальніше поговорити про бренд “Створено захисниками”. Як виникла ідея і яка ключова мета цього проєкту?

Ідея виникла дуже банально: я подивилася на органічну, крафтову продукцію, яка продається у майже кожному супермаркеті, очевидно, що це бренд і люди через інформаційну кампанію йдуть і купують такі товари завдяки їх органічності. Коли я відвідувала наші обласні центри, а також маленькі містечка, спілкувалася з ветеранами, то почула від них, що вони мають дуже багато класної продукції.

Наприклад, в Житомирській області ветеран, який є ще й внутрішньо переміщеною особою, переїхав з Луганщини, йому допомогли зібрати отару овець й він виробляє дуже якісний крафтовий сир. Я коли скуштували, то зрозуміла наскільки це смачно та перспективно. Нам показують невеличкі сироварні у Франції, вони мають інформаційну підтримку, а чому б нам не просувати бізнес наших ветеранів.

Ще одна річ, яка наштовхнула мене на ідею створення цього бренду – це те, що ветерани є також надавачами послуг, наприклад туристичних чи якихось інших. Тому від концепції “зроблено” ми перейшли до “Створено Захисниками”, щоб долучити ще компанії цих захисників.

Тобто всі ветерани-підприємці зможуть продавати свою продукцію, послуги під цим брендом, пройшовши, наскільки я зрозумів, певну сертифікацію?

Я думаю, що це варто зробити через якусь комісію з прозорою процедурою, щоб захисники-підприємці отримали можливість використовувати цей бренд, а міністерство вже інформаційно сприятиме його популяризації.

У травні ваш заступник анонсував створення та відкриття платформи G2VEI – «єдиного вікна» для підтримки ветеранського бізнесу. Розкажіть детальніше про цю ініціативу: які її завдання та які можливості завдяки їй зможуть отримати ветерани-підприємці?

Якщо говорити простою мовою – це щось на кшталт OLX для ветеранів, тобто ветерани зможуть обмінюватися інформацією. Це по-перше – база знань: нормативно-правова, законодавча, а також інформація про продукцію, яка виробляється тим чи іншим захисником України, можливість обміну інформацією про робочі місця. Якщо хтось шукатиме собі ветеранів на підприємство, пошук бізнес-партнерів. Це безкоштовний державний, тобто з захищеними персональними даними, ветеранський майданчик для реклами своїх виробів та їх просування.

Мінветеранів активно співпрацює з ГО «Асоціація підприємців-ветеранів АТО» та «Повернись живим» з питань розвитку ветеранського бізнесу. Чи ведеться робота в цьому напрямку з іншими потужними ветеранськими об’єднаннями й чи є вони в Україні?

По моєму враженню, схожі на Асоціацію підприємців-ветеранів АТО ініціативи є в областях. Вони менші, але у своїх регіонах вони представлені і їм легше в громадах взаємодіяти, бо менший масштаб і відповідно вони всі один одного знають. ГО “Асоціація підприємців-ветеранів АТО” відома навіть в загальнопідприємницьких колах й утворена тими, хто вже мав досвід ведення бізнесу.

Ми зіштовхнулися з тим, що у нас більшість ветеранських підприємницьких ініціатив – це стартапи, а не великі бізнеси, бо захисники, а особливо добровольці йшли з-поміж тих, хто працював або в державному секторі, або працював чи був малим, середнім підприємцем.

Буквально вчора (інтерв'ю відбулося 19 серпня – ПЖ) стало відомо, що через загострення ситуації з COVID-19 у Флориді, збірна України не зможе взяти участь у змаганнях з адаптивних видів спорту для ветеранів Warrior Games. Чи планує Міністерство у справах ветеранів брати участь у проєктах на кшталт Warrior Games чи Invictus Games надалі, виступати їх організатором чи співорганізатором?

Це дуже важливий напрям, який дозволяє не просто займатися спортом або фізичною культурою для того, аби досягати великих успіхів. Це великий, потужний інструмент психологічної реабілітації тих, хто отримав поранення на фронті й після повернення думає, що через проблеми зі здоров’ям буде важко реалізуватися. Завдяки спорту ветеран переборює себе і розуміє, що він може ще більше, зміцнює свій потенціал й стає прикладом для інших.

Warrior Games та Invictus Games дуже важливі міжнародні проєкти, які виникли недарма. Це ветеранська спортивна дипломатія, де учасники за принципом рівний-рівному можуть обмінюватися своїми проблемами, пишатися історіями успіху один-одного, бо кожен з них є героєм.

Мінветеранів запропонувало й зараз у Верховній Раді розглядається законопроєкт про внесення змін до Закону України “Про фізичну культуру і спорт”, де одним з пунктів є інституціоналізувати ветеранський спорт, як окремий вид спортивної діяльності. Мені б хотілося, щоб це, як у будь-якому виді спорту, дало можливість розбудувати необхідну інфраструктуру. Звичайно, мова не про ДЮСШ, бо ми говоримо про спорт для дорослих, але, наприклад, створення федерації, щоб були не тільки міжнародні змагання і не тільки 40 українських захисників могли взяти участь, а були й обласні турніри, чемпіонати громад, міжміські – як це відбувається у тому ж таки аматорському футболі. Таким чином вдасться залучити більше прихильників, членів родин ветеранів, бо спорт завжди об’єднує. Це вболівання за своїх, є драйв, комунікація. Міністерство буде розвивати цей напрям і сприяти, саме тому ми чекаємо на ухвалення згаданого законопроєкту.

Warrior Games та Invictus Games – масштабні міжнародні змагання. А які є потужні ветеранські спортивні ініціативи загальнонаціонального чи регіонального рівня?

Є дуже потужна сила – це ветеранський футбол. Проводиться багато турнірів, матчів по всій країні. Існують ініціативи, які вже багато років займаються цим: організовуються всеукраїнські змагання, досить масштабні й у них беруть участь як ветерани-представники силових відомств, в тому числі й поранені – це дуже мотивує. Футбол – це один з найбільш показових прикладів ветеранського спорту.

Ветерани-члени збірних України на Warrior Games та Invictus Games стають прикладом для своїх побратимів, лідерами в громадах, які залучають захисників України до адаптації та відновлення через спорт. Проєкт “Спортивні амбасадори”, учасниками якого вони є це наочно доводить. Міністерство у справах ветеранів планує якимось чином використовувати цей досвід для просування у фветеранському середовищі ідей реабілітації та реадаптації за допомогою спорту?

По-перше, ми дуже підтримуємо ідею “Спортивних амбасадорів” і їх має бути набагато більше. Громад у нас багато, ветеранських спільнот теж. Треба узагальнити інформацію про наших героїв, стосовно того, як вони йшли до успіху і ці історії популяризувати. Ми говорили про те, що треба залучати медіа, проводили певну комунікацію з медійниками. На жаль, у нас історії успіху не завжди цікавлять ЗМІ. Але з іншого боку є елементи соціальної реклами, щоб розповідати про цих людей. Бо у нас, вибачте, про те, як захисника України викинули з маршрутки напише будь-яке медіа, це покажуть по телевізору, а про те, що він подолав себе, став сильним і тепер веде за собою інших, як спортивний амбасадор, чомусь ми з вами небагато бачили.

Ми працюємо над цим: мали розмову в Міністерстві культури, в них є відповідний напрям по популяризації різних видів політик, в тому числі й нашої й будемо продовжувати працювати над цим.

Я думаю, що коли запрацює Український ветеранський фонд в напрямку героїзації образу сучасного захисника – це дозволить міністерству розширити можливості фінансування інформаційної підтримки наших героїв.

Для вас ветеранський спорт – це про досягнення й медалі чи про реабілітацію та реінтеграцію?

Якщо говорити в контексті державної політики, то це поєднання цих двох речей. Спорт не може бути без результату. Якщо ж ми говоримо про фізичну культуру, то тут ми можемо ставити перед собою різні цілі: пропагування і підтримка здорового способу життя, формування себе, як людини. покращення свого фізичного стану.

У нашому випадку, це не тільки про результат, а й про реабілітацію, тому підбір збірної для змагань завжди відбувається за різними критеріями: як спортивні показники, так і допомога людині у відновленні.

Важливо також розуміти, що ситуація, коли людиною займаються, вона потрапила до збірної, готується до Ігор (Нескорених чи Ігор Воїнів – ред.), від неї всі чекають результату, медаль завойована, а далі спортсменом ніхто не опікується, не має виникати. Потрібно відпрацювати таку систему, щоб по всій країні ветеран, який брав участь у Warrior Games та Invictus Games, міг стати спортивним амбасадором й на рівні свого міста, області залучати зацікавлених захисників України до змагань, підтримувати їх, проводити роз’яснювальну роботу аби до адаптивних видів спорту приєдналося дедалі більше учасників російсько-української війни. Це для таких людей може стати елементом менторства, а для того, кого він залучає – елементом реабілітації та віри в себе. 

Темі образу українського захисника буде присвячений четвертий щорічний міжнародний форум «Там де ми – там Україна». Чого очікувати від цього заходу?

Мені б хотілося, щоб цьогорічний Форум «Там де ми – там Україна» дав потужний поштовх у зміні розуміння хто такий захисник сьогодні в нашому суспільстві. Війна триває вже восьмий рік. Я пам’ятаю дуже добре, як у 2014-му, коли ми їздили виконувати свої бойові завдання і бачили по дорозі мотивованих хлопців та дівчат в “броніках” на БМП-шках з прапорами України, ми пишалися ними – у нас реально прокинувся дух воїна. Це з одного боку, а з іншого – люди розуміли, що це їх захисники і була така синергія, в яку я вірила, що вона протримається до сьогодні.

Біль не може відчуватися постійно: він або зашкалює й людина втрачає свідомість, або притупляється. Інерція психологічного сприйняття й уникнення болю теж існує в суспільстві, але війна ще триває. Відбувається так, що наш воїн повертається з війни і на нього вже “чіпляють” ярлик, що це ветеран, він відвоював, йому треба дати відповідну пільгу і він буде далі “копатися” десь. А ветеран насправді цього не відчуває, він дуже часто хоче бути реалізованим або шукає реалізації. Хочу, аби зміна відбулася таким чином, щоб люди зрозуміли: справжній захисник – це носій основних цінностей українського суспільства – волі і гідності. Адже українці встають на Майдани, коли посягають на їх волю і гідність. В Україні ніколи економічні протести не призводили до кардинальної зміни ситуації в суспільстві.

Захисник має відчути себе носієм цих цінностей, бо тоді йому не захочеться навіть, умовно, викинути десь недопалок на асфальт, він думатиме: “Я ж захисник, це негідно мене, я носій цінностей демократичного сучасного українського суспільства”. Це з боку захисника, з іншого боку, коли ми кажемо про державу, в чому вона має сприяти? Вона має сприяти у формуванні довіри ветерана до держави. Бо коли він приходить за послугою, а його “відфутболює” місцевий соцзахист, то він справедливо обурюється: “Я ж захищав цю державу”, а йому відповідають: “Ви у черзі 125-й, і нас не цікавить: ви такий як всі”. А насправді завдяки тому, що цей воїн пішов захищати державу, ми всі тут сидимо й “русскій мір” не настав і не настане ніколи. Від держави потрібне формування довіри та відповідальності, тобто як захисник має відповідати за свої вчинки, так і держава має відповідально ставитися до рішень, які вона ухвалює.

Про це ми й будемо говорити на Форумі. Якщо зміниться підхід й буде комунікація між ветеранами, цивільними і державою – ми всі тільки зміцнимося від цього.

На якому етапі наразі перебуває розробка Національної стратегії образу ветерана?

Ми пройшли відповідний шлях вивчення усього того, що було напрацьовано раніше. На мою думку, там не було стратегічного підходу, тобто візії і місії – ці цінності там не прописані. Ми хочемо це розпочати з комунікаційних речей, наразі стратегія перебуває в розробці, вона не завершена. Мінветеранів залучає представників громадського сектору до цього проєкту. Коли ми будемо говорити про громадянську ідентичність, то є ідея напрацювати відповідний законопроєкт. У ньому в складі інструментів для формування громадянської ідентичності постають три складові: національно-патріотичне виховання, військово-патріотичне виховання і громадянська освіта. Стосовно останнього пункту ще ніхто нічого подібного не робив. Я думаю, що це треба закріпити на законодавчому рівні, тому що людина усвідомлює себе громадянином зі школи, з дитячих років. Україна не є тоталітарною державою, де займаються пропагандою, а не освітою, громадянська освіта – це розповідати правду хто є українці.

Знаєте є такий приклад дуже життєвий: після футбольного чемпіонату хлопці-школярі десь на Троєщині перед тим, як грати у дворовий футбол, заспівали гімн України. Вони підсвідомо відчули, що так треба робити, тому що побачили, як пишалися Україною у світі. Отакі речі запам’ятовуються на рівні підсвідомого і це має бути закладено в відповідні шкільні програми, тому що будь-яка розвинута країна пишається своїми воїнами й люди знають, що військовослужбовець, ветеран – дуже поважна категорія у суспільстві, яка їх захищає.

Поглянемо на американський приклад: у них приватні компанії у своїх супермаркетах надають знижку ветеранам, не думаючи про прибуток, але це має бути в крові і з дитинства, якщо дитина стала успішним бізнесменом, вона знає хто такий захисник. Це потрібно робити на системному рівні.

На одній з нещодавніх пресконференцій ви говорили про те, що Міністерство у справах ветеранів потрібно перейменувати у Міністерство у справах захисників і захисниць України. Це частина роботи по образу ветерана? В чому суть такого перейменування і як зробити так, аби воно не стало просто зміною вивісок?

Так, це частина великої роботи з образом захисника України. Зараз ми йдемо за зміною змісту, наповнення і напрацювання інструментів.Потрібно розуміти, яким чином ми будемо це формувати й через які структури та засоби. Сьогодні у нас була нарада у Міністерстві фінансів і ми розуміємо, що глобальна проблема в тому, що коли Мінветеранів було створене, йому надали залишкове фінансування і структури.

Зараз ми говоримо про те, що потрібно змінити суть, інструментарій і, я думаю, будемо підходити до зміни назви. Зараз вже є законопроєкт про захисників і захисниць України, він поки що у Верховній Раді на відповідних погодженнях і комітетах.

Чому в мене такий підхід? Тому що, по-перше – війна ще не закінчилася. Ветеран – це коли російсько-українська війна завершена, ми відновили територіальну цілісність, суверенітет і тоді ми можемо говорити, що є ветерани російсько-української війни. Наразі війна продовжується і ми розуміємо, що загроза з боку РФ нікуди не дівається. Ми не будемо міняти просто назву, поки ми не зламали інституційну пострадянську пам’ять й не напрацювали механізми, яким чином ми це будемо робити.

Насправді в цьому питанні ми йдемо паралельними шляхами.

Ваше бачення розуміють колеги по Кабінету міністрів, прем'єр-міністр, Офіс президента? Чи є підтримка ваших ініціатив?

Зараз дуже часто відбуваються наради, яку організовує президент України, за участі представників Кабінету міністрів й постійно постає завдання нам і артикулюється, що ветеранська політика для керівництва держави є пріоритетом. Це було моє перше запитання, коли в мене були відповідні співбесіди. Мені було донесено, що це пріоритет. Ми сподіваємося, що воно таким і залишиться і ми будемо мати можливість робити зміни.

Одним з доказів пріоритизації, як би ми не ставилися до грошей, є фінансування. Для мене фінансування такої суттєвої проблеми, як компенсація за втрачене житло захисникам які є одночасно і внутрішньо переміщеними особами – надважливе і я веду консультації з Міністерством фінансів, сьогодні це також було, і прем'єр-міністр проводив нараду. Мене завірили в тому, що це є пріоритетом і, коли запрацює Верховна Рада, ми маємо відстояти наповнення бюджету, щоб виконати цю програму компенсації за житло цього року в повному обсязі, на який ми давали запит, а не так, як нам було виділено. На нараді було ухвалене рішення, що це питання винесуть на розгляд парламенту, ми будемо з депутатами так само працювати – це для мене ключова позиція. Сподіваюся, що результат буде позитивним для ветеранів. Це критична ситуація для людей, наших захисників, бо вони вже восьмий рік не можуть отримати компенсації, їх сім’ям немає де жити і ми зобов’язані відпрацювати цю проблему на належному рівні й забезпечити героїв житлом.

Бюджет Міністерства у справах ветеранів – близько 373 млн грн.

Це без житлових субвенцій.

На який об’єм фінансування ви особисто розраховуєте й за яку цифру ви будете боротися?

Ми собі поставили дуже амбітну мету – це і 6, і 6,5 млрд грн, тому що президентом було сказано про пріоритизацію питання забезпечення житлом учасників російсько-української війни. Водночас ми розуміємо можливості державного бюджету, але будемо відстоювати максимально можливу суму.

Якою ви бачите місію четвертого щорічного міжнародний форум «Там де ми – там Україна», який цьогоріч відбудеться у межах проєкту “Україна 30”?

Місією я бачу, по-перше – на 30-тиріччя Незалежності України продемонструвати, що захисники – невіддільна складова державотворення. Якби їх не було – не було б у нас можливості святкувати цей день у незалежній державі. Вони змогли відстояти Україну. Ще одна наша мета – привернути увагу, як нашої української спільноти, так і іноземних партнерів до того, що ми маємо, станом на сьогодні, більше ніж пів мільйонну армію людей, які захищали свою країну, продовжують її захищати, є носіями цінностей українського суспільства, громадянської ідентичності. Вони мають бути почутими у своїх громадах, отримати відповідну інформаційну підтримку своєї активності, бути соціально захищеними, самодостатніми й гідними. Потрібно, щоб про таких ветеранів знали у суспільстві - це дуже важливо. Ми знаємо, що той, про кого не каже медіа – його не існує. Мені б хотілося, щоб до проблематики наших захисників, про історії їх успіху знала вся країна. Українські ветерани мають бачити й відчувати підтримку держави та людей у суспільстві.

За підсумками Форуму, я хочу побачити, що відбулася пріоритизація державної політики у справах ветеранів і продемонструвати ще раз – ветеранська спільнота і будь-яка інша спільнота в нашому суспільстві – не різні речі, що ми всі є потенційними захисниками, але ми всі також є громадянами України і живемо у мирному житті. В цьому сенсі показовим є приклад Ізраїлю: я запитала посла Держави Ізраїль в Україні про ветеранську проблематику, а він мені каже: “У нас немає проблем – у нас усі захисники”.

Я хочу, щоб в результаті роботи Форуму було принаймні артикульовано, що ми маємо стати країною захисників, бо ворог наш нікуди не подівся, на жаль, він – наш постійний сусід і через ветеранів ми можемо зміцнювати наші громади, нашу державу, укріплювати територіальну оборону і загалом розвивати незалежну Україну і робити її заможною.


Переглядів: 764

Останні новини