Перемога збройної дипломатії та користь для України – підсумки війни в Нагірному Карабасі

Перемога збройної дипломатії та користь для України – підсумки війни в Нагірному Карабасі


Прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян та президент Азербайджану Ільхам Алієв спільно з президентом РФ Володимиром Путіним підписали угоду про закінчення війни в Нагірному Карабасі. Що буде далі, хто контролюватиме лінію розмежування та чи корисний для України приклад Азербайджану дізнавався "Повернись живим". 

Мирна угода складається з 9 пунктів та проголошує повне припинення бойових дій з 00:00 10 листопада. 

Наводимо повний текст документу:

“Ми, президент Азербайджанської Республіки І.Г.Алієв, прем’єр-міністр Республіки Вірменія Н.В.Пашинян і президент Російської Федерації В. В. Путін, заявили про таке:
  1. Оголошується про повне припинення вогню і всіх військових дій в зоні Нагірно-карабахського конфлікту з 00 годин 00 хвилин за московським часом 10 листопада 2020 року. Азербайджанська Республіка і Республіка Вірменія, далі іменовані Сторонами, зупиняються на займаних ними позиціях.
  2. Агдамський район і території, утримувані Вірменською стороною в Газахському районі Азербайджанської Республіки, повертаються Азербайджанській стороні до 20 листопада 2020 року.
  3. Уздовж лінії зіткнення в Нагірному Карабасі й вздовж Лачинського коридору розгортається миротворчий контингент Російської Федерації в кількості 1960 військовослужбовців зі стрілецькою зброєю, 90 бронетранспортерів, 380 одиниць автомобільної та спеціальної техніки.
  4. Миротворчий контингент Російської Федерації розгортається паралельно з виведенням вірменських збройних сил. Термін перебування миротворчого контингенту Російської Федерації – 5 років з автоматичним продовженням на чергові 5-річні періоди, якщо жодна зі Сторін не заявить за 6 місяців до закінчення терміну про свій намір припинити застосування даного положення.
  5. 5. З метою підвищення ефективності контролю за виконанням сторонами конфлікту домовленостей розгортається миротворчий центр по контролю за припиненням вогню.
  6. Республіка Вірменія до 15 листопада 2020 року повертає Азербайджанській Республіці Кельбаджарський район, а до 1 грудня 2020 року – Лачинський район, залишаючи при цьому за собою Лачинський коридор (шириною 5 км), який буде забезпечувати зв’язок Нагірного Карабаху з Вірменією і при цьому не зачіпатиме м.Шушу.За погодженням сторін в найближчі три роки буде визначено план будівництва нового маршруту руху по Лачинському коридору, що забезпечує зв’язок між Степанакертом і Вірменією, з подальшою передислокацією російського миротворчого контингенту для охорони цього маршруту. Азербайджанська Республіка гарантує безпеку руху по Лачинському коридору громадян, транспортних засобів і вантажів в обох напрямках.
  7. Внутрішньо переміщені особи та біженці повертаються на територію Нагірного Карабаху й прилеглі райони під контролем Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців.
  8. Проводиться обмін військовополоненими та іншими утримуваними особами й тілами загиблих.
  9. Розблокуються всі економічні та транспортні зв’язки в регіоні. Республіка Вірменія забезпечує транспортне сполучення між західними районами Азербайджанської Республіки і Нахічеванською Автономною Республікою з метою організації безперешкодного руху громадян, транспортних засобів і вантажів в обох напрямках. Контроль за транспортним сполученням здійснюють органи Прикордонної служби ФСБ Росії. За погодженням сторін буде забезпечено будівництво нових транспортних комунікацій, що зв’язують Нахічеванську Автономну Республіку з західними районами Азербайджану”.

Таким чином угода легітимізує результати військової операції азербайджанських збройних сил та документально фіксує ситуацію на лінії фронту. Окрім цього Вірменія зобов'язується повернути Азербайджану окуповані ще під час війни 1991-1994 років Кельбаджарський, Агдамський, території Газахського та Лачинського районів (зі збереженням контролю Вірменії над Лачинським коридором для зв'язку з невизнаною Нагірно-Карабахською республікою). Росія визнається країною-миротворцем, підрозділи якої беруть під свій контроль лінію розмежування та Лачинський коридор.

Президент Азербайджану Ільхам Алієв вже обговорив з Реджепом Ердоганом, що Туреччина та її військові також будуть залучені у миротворчий процес у межах російсько-турецького миротворчого центру з контролю за припиненням вогню в Нагірному Карабасі, попри те, що у підписаному договорі участь Анкари не згадується.  

"Як вчора сказав Ільхам Алієв – Вірменія капітулювала. Всі говорять про Карабах, але насправді невизнана республіка Арцах – це окрім території Нагірно-Карабаської автономно області колишньої Азербайджанської РСР ще й захоплені райони самого Азербайджану: Кельбаджарський, Агдамський, території Газахського та Лачинського, які у Єревані погодилися до грудня місяця повернути під контроль Баку. Про саму територію Нагірно-Карабаської автономної області у договорі немає ні слова, її юридичний статус поки що ніяк не визначений. З одного боку це спроба відкласти питання статусу Нагірного Карабаху до подальших політичних домовленостей, а з іншого – це тотальний програш Вірменії, оскільки окремий статус цих територій, на якому вона наполягає, не прописаний у мирній угоді, а значить і суб'єктність так званої Республіки Арцах не визнається учасниками процесу", – аналітик Фонду "Повернись живим" Іван Науменко. 

За його словами, збройні сили Азербайджану змогли досягти значних успіхів у боях за Карабах: відновили контроль за ірано-азербайджанським кордоном на півдні, захопили стратегічно та політично важливе місто Шуша – один з небагатьох населених пунктів Нагірного Карабаху, де більшість становили етнічні азербайджанці та взяли під вогневий контроль артилерії Лачинський коридор – основну життєзабезпечувальну магістраль між Єреваном і Степанакертом.

Натомість політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко вважає, що в підписаній вчора мирній угоді Баку та Єреван отримали власні вигоди. Азербайджан повернув частину територій, а Вірменія припинила бойові дії, продовжувати які вона неспроможна.  

"Наскільки буде тривалим перемир'я? На це питання немає однозначної відповіді, тому що ми бачили, як раніше підписувалися перемир'я, але вони не спрацювали. Зараз, я думаю, шансів трохи більше, оскільки Азербайджан цими умовами, у всякому разі наразі, задоволений. Це дає йому шанс фактично через домовленості повернути свої території, які були захоплені Вірменією. По Нагірному Карабаху питання залишається відкритим, але це і в радянські часи була вірменська автономія у складі Азербайджану, а от райони, які були населені азербайджанцями фактично Баку вдалося повернути. Принципова річ і для нас дуже неоднозначна – це участь росіян, як миротворців, правда є інформація, що там і турки можуть брати участь – подивимось, як воно буде на практиці. Нині Азербайджан більшою мірою задоволений і може принаймні тимчасово припинити бойові дії, а у Вірменії, наскільки я зрозумів з заяв Нікола Пашиняна, просто немає ресурсів продовжувати війну. Тому це перемир'я більшою мірою потрібне Вірменії, хоча вона фактично втрачає контроль над більшою частиною території, якою володіла раніше і, безумовно, це вигідно росіянам, оскільки вони знову у ролі нібито миротворців, але отримують вплив на цю ситуацію. Це буде, в першу чергу, вплив на Вірменію і частково на Азербайджан. Скільки це триватиме – сказати важко. Подивимось, як буде розвиватися ситуація найближчим часом. Поки що, я думаю, дестабілізація більш імовірна в Єревані, але поки там не буде сталої й чітко зрозумілої влади, Вірменія просто не зможе вести будь-яку ефективну війну", – голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко. 

За словами політолога, Росії своєю участю у переговорному процесі вдалося зберегти власний і вірменський контроль хоча б за частиною території Нагірного Карабаху.

Своєю чергою Іван Науменко переконаний, що відправлені у зоні конфлікту дві російські бригади перетворюють Москву на відповідального за дотриманням умов договору у разі зміни влади у Єревані. 

"Те, що росіяни відправляють туди миротворців – це 15-а окрема мотострілецька Олександрійська бригада з Самари й 31-ша окрема гвардійська десантно-штурмова бригада з Ульяновська, які є саме миротворчими з'єднаннями, особливо 15-а мотострілецька, основним цільовим призначенням якої є участь у миротворчих місіях. Ми всі знаємо, що таке російські миротворці – це дуже погана історія. Тобто з одного боку про РФ не забули й таки запросили брати участь у мирному процесі, а з іншого боку, якщо зараз у Єревані вірмени скинуть уряд Пашиняна, то вся відповідальність за можливе недотримання умов мирного договору впаде на росіян", – аналітик Фонду "Повернись живим" Іван Науменко. 

Варто зазначити: за даними української волонтерської спільноти "InformNapalm" та розслідування російської інформаційної агенції "РБК" 15-а окрема мотострілецька Олександрійська бригада з Самари та 31-ша окрема гвардійська десантно-штурмова бригада з Ульяновська брали участь в окупації Криму й боях проти української армії на Донбасі. Як свідчать численні фото-, відеодокази та покази полонених кадрових військових армії РФ, "миротворці" 15 ОМСБр ЗС РФ брали участь у боях на території Луганської області, зокрема поблизу Георгіївки,  а бійці 31 ОДШБр воювали проти Збройних Сил України під Іловайськом. 

Обидва співрозмовники видання погоджуються, що Туреччина та її союзницькі стосунки з Азербайджаном відіграли ключову роль у протистоянні за Нагірний Карабах. Володимир Фесенко певен, що досягти такого військово-політичного успіху в Баку не змогли б без підтримки Анкари. 

Наше незалежне медіа існує завдяки вашій підтримці. Допоможіть нам робити більше, підтримавши нас будь-якою сумою на Патреоні. 

Щодо прийнятності азербайджанського досвіду для України, Фесенко вважає некоректним порівняння Вірменії з Росію, а України з Азербайджаном через різні ресурсні, економічні та військові можливості сторін у вірменсько-азербайджанському та російсько-українському протистояннях.  

"Треба бути реалістами щодо корисності досвіду Азербайджану. Росія – це не Вірменія і будь-яка спроба зробити те, що зробив Азербайджан, обернеться нам великими проблемами. Насправді це буде повторення подій 2014-2015 років. Воювати нам доведеться не з сепаратистами, а з Росією, і щойно буде спроба нашого наступу – одразу буде відповідь: у військових діях братимуть участь регулярні частини РФ з усім набором техніки й ресурсів, і в цьому сенсі, на жаль, перевага буде не на нашому боці – тут треба бути реалістами. Азербайджан до того, що сталося, готувався 25 років і нинішні перемоги стали можливими завдяки накопиченому ресурсу. Азербайджан 20 років мав постійне зростання економіки завдяки нафті, газу та підтримці Туреччини, зокрема і військово-технічної. А у нас? У нас нічого такого немає. З іншого боку для нас абсолютно неприйнятна участь росіян як миротворців – це виключено, тому що для нас РФ – сторона конфлікту", – голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко. 

Та приклад Азербайджану демонструє, що за умови продуманої стратегії, зростання спроможностей та швидкої реакції на "вікна можливостей", повернути свої землі реально і через 25 років.

"Азербайджан показує, як треба вирішувати історії з невизнаними республіками, які хтось контролює. Потрібно розуміти, що це історія на десятки років, і не факт, що Азербайджан досяг всіх своїх цілей, тому що ми бачимо, що статус Карабаху невизначений. Це означає, що відкривається поле для політичних домовленостей щодо статусу Нагірного Карабаху, а не азербайджанських районів навколо нього, але з іншого боку це може призвести до чергового глухого кута. Потрібно розробляти стратегію, нарощувати сили й засоби та чекати слушного моменту – він може наступити завтра, а може через 30-50 років. Азербайджанці просто скористалися слушною нагодою", – аналітик Фонду "Повернись живим" Іван Науменко. 

Останні матеріали:

Переглядів: 11042

Останні новини